Рішення № 122524593, 21.10.2024, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1031/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2024 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди,,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з Державного бюро розслідувань (надалі ДБР) в його користь 1000021,50грн. на відшкодування шкоди, з яких 21,50грн. матеріальна шкода та 1000000 (один мільйон)00грн. моральної шкоди спричиненої незаконними діями посадовими (службовими) особами ДБР.

Позов мотивовано тим, що він звернувся до відповідача із заявою про кримінальне правопорушення від 11.12.2020р. однак ДБР не внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою, натомість направили за належністю до ДБР у м.Львові.

Таким чином вважає, що дії посадових осіб ДБР при розгляді його заяви не відповідають вимогам ст. 56 КПК України, а також Конституції України. Вказує, що своїми діями посадові особи ДБР грубо порушили його права передбачені ст. 40 Конституції України, і позивачу спричинено моральні страждання які полягають у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ДБР зазначає, що підставою для початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви а лише ті, які містять вагомі обставини про вчинення кримінального правопорушення. Окрім того, позивач звертаючись до суду із даним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, що виключає можливість дослідження та встановлення судом факту того, яких моральних втрат зазнав позивач. Також звертає увагу на те, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішення, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Звертає також увагу, що ОСОБА_1 уже понад 10 років заявляє аналогічні позови про відшкодування шкоди до різних інстанцій, оскільки судовий збір за подання таких не справляється, що свідчить про зловживання процесуальними правами з метою домогтися нового розгляду його справи та завдає шкоди своєму процесуальному опоненту. На заперечення позовних вимог також зазначив, що не є належним відповідачем у справі та просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив та повністю заперечив доводи викладені представником відповідача у відзиві.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, у наданій суду заяві просив розгляд справи проводити у його відсутності, всі вимоги та доводи викладені у позовній заяві підтримує.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовних вимог не визнала, просила у задоволенні таких відмовити, в обґрунтування заперечень посилається на доводи, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено із матеріалів справи підставою звернення до суду із даним позовом позивачем зазначено на його думку незаконні дії посадових осіб ДБР про розгляді його заяви від 11.12.2020р. в той час із змісту позову встановлено, що дані дії стосуються не внесення до ЄРДР заяви позивача про вчинення злочину, що безпосередньо регулюється КПК України, стаття 303 якого передбачає право оскарження до слідчого судді дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Також встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2021р., скаргу позивача ОСОБА_1 на бездіяльність посадової особи ДБР яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР задоволено, та зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.12.2020р. та розпочати досудове розслідування.

Таким чином встановлено, що позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого, що цілком вказує на відновлення його законних інтересів.

Із змісту відзиву на позовну заяву встановлено, що на вказана ухвали слідчого судді від 07.06.2021р., до системи електронного документообігу ДБР не надходила.

Згідно висновків, що містяться у постанові ВСУ у справі №638/8636/17-ц від 13.05.2020р., сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Згідно з ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, згідно з якою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Згідно зі ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач у позовній заяві зазначив, що бездіяльністю ДБР було порушено його конституційні права та жодні закони не обмежують суму відшкодування моральної шкоди.

Однак, позивачем не представлено доказів, які б доводили заподіяння йому моральних страждань.

Зокрема, позивачем не обґрунтовано, та не підтверджено належними і допустимими доказами, в чому саме полягали неправомірні дії працівників ДБР та яким чином ці неправомірні дії негативно вплинули на його моральний та душевний стан, який зв`язок таких дій з негативними наслідками для позивача.

Слід також зазначити, що в даному випадку оскарження позивачем невнесення службовими особами ДБР відомостей до ЄРДР за його заявою у визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України порядку є належним захистом його прав.

Позивачем також не обґрунтовано доказами і розмір заявленої моральної шкоди, зокрема, не зазначено, з чого саме позивач виходив при визначенні суми в 1 000 000грн., а відсутність в законодавстві обмеження щодо максимального розміру відшкодування не може бути підтвердженням визначення такого розміру.

Важливо також зазначити, що передбачене законодавством відшкодування моральної шкоди не може бути засобом для безпідставного збагачення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 247, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди, відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне бюро розслідувань, ЄДРПОУ:41760289, місце знаходження: вул.Симона Петлюри,15, м.Київ.

Головуючий: Л. Ю. Фарина