Рішення № 122516944, 23.10.2024, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 р. м. Чернівці справа № 600/361/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду, в якому просить:

- визнати протиправним рішення №262840019210 від 11.01.2024р. Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач - 2), яке полягає у відмові призначити пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (відповідач - 1) переглянути заяву на призначення пенсії від 04.01.2024р., та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 04.01.2024р. ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно відмовлено за її заявою у призначенні пенсії за віком відповідно до положень п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначила, що її страховий стаж становить 28 років 2 місяці 15 днів. Відповідно до медичної документації вона здійснювала догляд за тяжко хворою дитиною, сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідно має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.3 ч.1 ст.115 названого Закону. Також, отримувала соціальну пенсію на дитину до 16 років, відповідно до медичної карти, ОСОБА_2 . Однак відповідні підтверджуючі документи та довідки, щодо отримання соціальної пенсії на дитину до 16 років з 01.04.1996 р., по 01.05.1999, р., знаходяться на непідконтрольній території і можливості надати суду в позивача немає. Вказувала, що рішення відповідача 2 не сформульоване з належною чіткістю, так як останнім не враховані та недосліджені належним чином вказані нею обставини. Вважає, що рішення, прийняте пенсійним органом за її заявою порушує її права на належне пенсійне забезпечення.

Ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою, серед іншого, відповідачу встановлено 15-денний термін з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач - 2) подало до суду відзив на позов, в обґрунтування якого зазначило, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, яка розглянута вказаним територіальним органом ПФУ за принципом екстериторіальності, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Так, пенсійний орган вказав, що за нормами ст.26 Закону 1058-IV починаючи з 01.01.2023 по 31.12.2023 право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років. У разі відсутності вказаного страхового стажу, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності, зокрема, страхового стажу: з 01.01.2026 по 31.12.2026 - від 23 до 33 років.

Разом з тим відповідачем 2 повідомлено, що відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. Водночас, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що для призначення дострокової пенсії за віком матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку надаються документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. При цьому, згідно з вимогами Порядку, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю чи тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується відповідними медичними документами та іншими документами (посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання).

За вказаних обставин, відповідача 2 вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача.

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві у поданому до суду відзиві зазначило, що позовні вимоги не визнає та вважає їх необґрунтованими. Відповідач-1 пояснив, що за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області винесено рішення від 11.01.2024 за №562840019210 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до заяви позивача, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу та документами передбаченими п.2.18 Порядку.

Відтак вважає, що дії Головного управління Пенсійного Фонду України є правомірними, у спірних правовідносинах Головне управління діяло у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки від 18.12.2023 №3008-7001940485, наявного в матеріалах справи. Згідно вказаної довідки фактичне місце проживання/перебування позивача АДРЕСА_1 (а.с.20).

Позивач 04.01.2024 звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності органом розгляду заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 11.01.2024 №262840019210 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу та документів, передбачених пунктом 2.18 Порядку.

Рішення від 11.01.2024 №262840019210 обґрунтоване наступним.

Пенсійний вік визначений ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років. Необхідний страховий стаж 30 років. Страховий стаж особи становить 28 років 2 місяці 15 днів. Вік заявниці 60 років. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Разом з тим повідомлено, що відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу.

Пп.6 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що для призначення дострокової пенсії за віком матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку надаються документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. Згідно з абз.1 п.2.18 Порядку, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком акту закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення шестирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Згідно з абз.2 п.2.18 Порядку, визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитина на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне органне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет 1 типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те,що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров`я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я», зареєстрованим Міністерством юстиції України від 15 квітня 2021 року за №510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров`я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.

Таким чином, заявниці відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж та документи, передбачені п.2.18 Порядку.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цим позовом.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону).

У відповідності до Порядку подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1) до заяви про призначення пенсії за віком додаються, з-поміж іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. У свою чергу, як визначено у Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи до 01.01.2004 є трудова книжка.

Суд звертає увагу на те, що пенсійним органом обраховано стаж позивачки на підставі поданих нею документів та встановлено, що такий складає 28 років 2 місяці 15 днів.

Водночас питання обчислення та врахування страхового стажу не є спірним у даній справі, позаяк позивач не заперечувала щодо зазначених обставин.

Поряд з цим, спірним є наявність у позивача права на призначення пенсії достроково за наявності у неї саме такого страхового стажу.

Так, у статті 115 №1058 передбачено пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.

Пунктом 3 частини 1 статті 115 №1058 встановлено, що жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Отож, позивач вважає, що вона як жінка, яка є матір`ю тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність та яка виховала таку дитину до досягнення шестирічного віку має право на призначення пенсії після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу.

Поряд із цим, пенсійний орган, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії виходив з того, що така обставина не підтверджена останньою документами, передбаченими підпунктом 6 пункту 2.1 та абз.2 пункту 2.18 Порядку №22-1.

Так, пп.6 пункту 2.1 Порядку №22-1 передбачено документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність.

За змістом абзацу 2 пункту 2.18 Порядку №22-1 визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров`я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров`я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.

На підтвердження того, що вона є матір`ю тяжко хворої дитини (якій не встановлено інвалідність) та виховала таку дитину до досягнення шестирічного віку позивач надала свідоцтво про народження, згідно якого ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також копії медичної карти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Інші підтверджуючі документи та довідки, щодо отримання нею соціальної пенсії на дитину до 16 років з 01.04.1996р. по 01.05.1999р., як стверджує позивачка, знаходяться на непідконтрольній території і можливості надати суду у позивача немає.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Позивач згідно паспортних даних та відомостей трудової книжки про місце роботи була зареєстрована та проживала у м.Донецьк. Зазначене місце є тимчасово окупованою територією України, визначеною Постановою Верховної Ради від 17.03.2015 №254-VII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями».

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 02.02.2015 позивача взято на облік Ніжинського міськрайонного центру зайнятості (Чернігівська область) як безробітну та розпочато виплату допомоги по безробіттю (а.с.37).

У подальшому позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу у м.Києві.

З наведеного слідує, що у зв`язку з окупацією м.Донецьк, позивач майже відразу виїхала з місця де народилась і проживала.

Згідно відомостей медичної карти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.04.1996 лікарсько-консультативною комісією було встановлено, що (переклад з російської): " ОСОБА_2 знаходиться на обліку у лікаря-хірурга у зв`язку з: уродженою дисплазією обох колінних суглобів. Хвороба Шляттера обох гомілок з порушенням функції колінних суглобів. Відповідно до наказу №175 від 05.12.1991 МЗ УРСР, розділ 2, пункт 2, підпункт 1 дитина повинна отримувати соціальну пенсію строком на 5 років, але дітям призначається соціальна пенсія до 16 років у тому числі до 1 травня 1999 року, строк переосвідування 1 квітня 1999 року.

Отже, у зазначеному записі, зробленому комісією у медичній карті ОСОБА_1 , що є сином позивачки, йдеться про призначення соціальної пенсії з 01.04.1996 по 01.05.1999 на підставі наказу МОЗ від 05.12.1991 №175 "Про перелік медичних показань та порядок видачі медичних висновків дітям-інвалідам з дитинства віком до 16 років", що був чинний на момент вирішення комісією зазначеного вище питання.

Так, згідно зазначеного вище наказу МОЗ (був чинний до 10.01.2002) в розділі 2 включені патологічні стани, які призводять до значного обмеження життєдіяльності, соціальної дезадаптації, повної неспроможності до самообслуговування при різко виражених необоротних порушеннях функцій органів та систем. Медичний висновок на дітей - інвалідів при таких захворюваннях та патологічних станах видається одноразово до 16-літнього віку (у відповідності з свідоцтвом про народження). Республіканська, обласні, міські, спеціалізовані дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, пульмонологічне, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне, нефрологічне та ін.), які надають медичну допомогу дітям, а також лікувальні заклади (республіканські, обласні, міські, спеціалізовані диспансери), що надають медичну допомогу підліткам, після стаціонарного або амбулаторного обстеження і лікування можуть комісійно вирішити питання про визнання дитини (підлітка) інвалідом. Своє рішення спеціалісти фіксують у карті стаціонарного хворого, консультативному висновку або виписці з історії хвороби.

Отже, очевидним є те, що у 1996 році комісією ЛКК у медичній карті хворого сина позивачки зафіксовано висновок про існуюче захворювання та патологічний стан з посиланням на відповідний розділ пункт та підпункт "Переліку медичних показань, які дають право на отримання соціальної пенсії дітям-інвалідам віком до 16 років", затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 грудня 1991 р. №175.

Варто зазначити, що у оскаржуваному рішенні вказано, що позивачем не надано документи, передбачені пунктом 2.18 Порядку №21-1. Поряд із цим, зазначеним Порядком не визначено жодної альтернативи, яка б дозволяла підтвердити статус матері, що виховувала тяжко хвору дитину до шестирічного віку, у період до набрання чинності таким Порядком №21-1, будь-яким іншим способом, окрім надання документів, які можна отримати лише у інституцій, що наразі з незалежних від позивача причин не підконтрольні Україні.

Суд наголошує, що спірна ситуація склалась в значній мірі через те, що законодавство зазвичай відображає відносини, які вже склалися в суспільстві, а не ті, що виникнуть надалі. Отже, очікуваним є те, що Порядок №21-1 не містить альтернативи у наданні інших підтверджуючих документів у випадку, якщо певна територія, на яку він розповсюджує дію, зазнає окупації. Відсутність документів, які є необхідними для призначення пенсії позивачу достроково, дорівнює відсутності можливості такі документи отримати, у зв`язку з тим, що державні інституції, які можуть їх надати знаходяться на непідконтрольній території. Зазначене є неспівмірним із тим, що позивач втрачає можливість пенсійного забезпечення, гарантовану Законом.

У зв`язку з цим, суд вважає необґрунтованими наміри відповідачів ставити в залежність право особи на пенсійне забезпечення, - до необхідності дотримання формальностей шляхом підтвердження обставин її стажу виключно документами, які у неї відсутні з об`єктивних причин, залишаючи поза увагою те, що ці обставини може бути підтверджено іншими засобами, наявними у позивача та в матеріалах справи.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційний принцип верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Враховуючи зазначене вище, зважаючи на те, що позивачем для призначення пенсії подані інші документи, які хоча і не передбачені п.2.18 Порядку №21-1, але доводять обставини, які дають право на дострокове призначення позивачу пенсії, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьев проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви, - ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.

Враховуючи те, що пенсійний орган за наслідком розгляду заяви обчислив страховий стаж позивачки та визначив, що такий складає 28 років 2 місяці 15 днів, а також вік позивачки 60 років, що є достатніми для призначення пенсії на умовах п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд вважає, що найбільш ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, буде зобов`язання повторно розглянути заяву позивача та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 04.01.2024р. - з дня звернення за пенсією.

Визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов`язального характеру, суд виходить із такого.

При цьому, при визначенні відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, який має розглянути питання про призначення пенсії позивачу, потрібно враховувати, що 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1), якою внесені зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.

Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.

Так, відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 питання про призначення пенсії за наслідками в тому числі і судового розгляду справи має вирішувати, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, який розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у такому призначенні.

Таким чином, питання про призначення відповідного виду пенсії позивачу за наслідками розгляду цієї справи, має вирішувати саме ГУ ПФУ в Чернівецькій області (як суб`єкт владних повноважень, що здійснював розгляд заяви позивача), а не ГУ ПФУ в місті Києві.

За таких обставин, вимоги позивача заявлені до ГУ ПФУ в місті Києві не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Чернівецькій області (оскільки саме вказаних суб`єкт владних повноважень приймав спірне рішення) підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №262840019210 від 11.01.2024р., яке полягає у відмові призначити пенсію за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 04.01.2024р. та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 04.01.2024р.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053; код ЄДРПОУ 42098368)

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м.Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ 40329345)

Суддя В.О. Кушнір