Рішення № 122501180, 15.10.2024, Барський районний суд Вінницької області

125/1761/24

2-о/125/93/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.10.2024 року м. Бар

Барський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого, судді Хитрука В.М.

за участі секретаря судового засідання Рашевської О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Служби у справах дітей Барської міської ради Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посилаючись на те, що він та ОСОБА_2 з 09 червня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу заявник має дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом останніх років сімейне життя поступово погіршувалося, стосунки розладились, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Рішенням Барського районного суду від 12.09.2024 шлюб між сторонами розірвано. Підставою для розірвання шлюбу також були ті обставини, що у батьків різні погляди на виховання дитини. Мати байдужа до життя дочки, вихованням не займається, а також не забезпечує дитину достатнім рівнем піклування. Протягом останніх двох років дитина проживає виключно з батьком та знаходиться на повному його утриманні та вихованні. Протягом тривалого часу мати зв`язку з дитиною майже не підтримує, вихованням не займається, життям не цікавиться, не дбає про доку, її розвиток та здоров`я. Батько самостійно вирішує побутові проблеми задля інтересів дитини, що виникають з приводу її виховання та проживання.

У зв`язку з цим наявна необхідність юридичної фіксації факту проживання дитини з батьком, а також знаходження дитини на одноособовому вихованні та утриманні з метою звільнення від мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно вимог якої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають особи, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

У зв`язку з вищевикладеним, заявник просив встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 повністю підтримав заявлені вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник заінтересованої особи Служби у справах дітей Барської міської ради Вінницької області Лілія Предиткевич у судове засідання не з`явилася, у письмовій заяві до суду клопотала про розгляд справи без її участі, при ухваленні рушення поклалася на думку суду.

Представник заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином.

Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснили, що добре знають сім`ю ОСОБА_1 , проживають по сусідству, часто відвідують його та його малолітню дочку ОСОБА_6 , допомагають у її вихованні та утриманні та переконливо підтвердили, що мати дитини ОСОБА_2 покинула Україну, більше року зв`язку з дитиною не підтримує, вихованням не займається. За місцем проживання дитини не з`являлася. ОСОБА_1 самостійно виховує дитину. ОСОБА_7 проживає з батьком та знаходиться на його повному утриманні та вихованні.

Суд, заслухавши пояснення заявника та свідків, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Так, судом встановлено, що 09 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, актовий запис № 35. Даний факт підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 .

Під час шлюбу у сторін народилася дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Протягом останніх років сімейне життя в сторін поступово погіршувалося, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин.

Рішенням Барського районного суду від 12.09.2024 шлюб між сторонами розірвано.

Підставою для розірвання шлюбу також були ті обставини, що у батьків різні погляди на виховання дитини. Мати байдужа до життя дочки, вихованням не займається, а також не забезпечує дитину достатнім рівнем піклування. Протягом останніх двох років дитина проживає виключно з батьком ОСОБА_1 та знаходиться на повному його утриманні та вихованні.

Згідно даних Актів обстеження фактичного проживання від 15.08.2024 та від 20.08.2024 комісія Барської міської ради встановила, що за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати дитини ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає. ОСОБА_8 знаходиться на утриманні батька.

У довідці Барського ЗДО №1 «Берізка» від 19.08.2024 № 12 зазначається, що ОСОБА_1 постійно приводить та забирає дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , цікавиться її успіхами, учасник громадського життя групи.

Згідно даних паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 ОСОБА_2 10.12.2023 та 09.10.2024 виїхала за межі України.

У судовому засіданні встановлено, що батько повністю опікується інтересами і потребами дочки, піклується про неї, самостійно займається її вихованням, навчанням, харчуванням, слідкує за її розвитком та здоров`ям.

Для дитини батьком створено усі належні та необхідні умови для повноцінного розвитку та відпочинку.

ОСОБА_1 має стабільний дохід, який дозволяє забезпечити дитину усім необхідним для повноцінної життєдіяльності, проживає у власній квартирі.

Вищезазначене дає можливість стверджувати про забезпеченість батька, турботу про благополуччя дитини, відповідальність та піклування про умови життя дитини.

Відтак, відповідно до ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України та статті 31 Цивільного кодексу України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. ч. 1 та 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що в тому разі, якщо батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відносини батька та дитини, прихильність дитини до батька, свідчать про те, що батько добросовісно виконує батьківські обов`язки щодо дочки, створює для дитини необхідні умови для проживання та розвитку, забезпечує її усім необхідним.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У цій справі метою встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини заявник зазначив отримання відстрочки від мобілізації.

Оскільки факт самостійного виховання та/або утримання дитини не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції.

Отже, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.

Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.

У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав.

Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Дослідженими судом доказами з`ясовано, що мати дитини проживає окремо від дитини, участі у її вихованні та утриманні не приймає.

Враховуючи викладене, суд відповідно до ст. 89 ЦПК України оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи перш за все із інтересів дитини вважає, що подана заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки іншим чином встановити факт, що батько самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину, чинним законодавством не передбачено.

Керуючись ст. 293, 294, 317, 319, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Суддя: