Рішення № 122478645, 22.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 рокуСправа №160/23667/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №160/23667/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

30.08.2024р. ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд звернулась з адміністративним позовом до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 травня 2024 року по дату постановлення рішення, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області- ОСОБА_1 за період з 01 травня 2024 року по дату постановлення рішення, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 по дату постановлення рішення, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 3028 грн. зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3028 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2024 року по 7 серпня 2024 року;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3028 грн. , щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 50% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 8 серпня 2024 року по дату постановлення рішення.

Ухвалою суду від 03.09.2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засіданні на 16.09.2024 року.

Також, ухвалою суду від 03.09.2024 року витребувано у відповідача 1 докази по справі, зокрема:

- належним чином завірені копії розрахункових листів/довідок про нарахування та виплату позивачеві заробітної плати за спірний період.

05.09.2024 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області подали відзив на позовну заяву позивача. Долучили додаткові докази по справі.

16.09.2024 року відкладено розгляд справи, наступне підготовче засідання призначено на 14.10.2024 року.

08.10.2024 року позивачем до суду було подано заява про уточнення позовних вимог, до заяви було долучено довідку про суддівську винагороду за вересень 2024 року.

14.10.2024 року закрито підготовче провадження; призначено справу до розгляду по суті на 22.10.2024 року

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

22.10.2024 року фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 243 КАС встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що її вперше було призначено на посаду судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області Указом Президента України №676/2007 від 01 серпня 2007 року «Про призначення суддів».

08 серпня 2007 року позивача було зараховано до штату Марганецького міського суду Дніпропетровської області наказом голови суду.

19 вересня 2007 року позивач склала присягу судді, призначеного на посаду вперше. На підставі Постанови Верховної Ради України за № 5011-VI від 21 червня 2012 року «Про обрання суддів» мої повноваження судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області продовжено на термін, передбачений п. 2 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Згідно наказу по Марганецькому міському суду Дніпропетровської області за № 11-к/ тр від 02 січня 2024 року з 01 січня 2024 року позивачу було встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, розмір суддівської винагороди, згідно встановленому Законом розміру, з 08.08.2024 року їй встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% від посадового окладу, розмір суддівської винагороди, згідно встановленому Законом розміру.

Отримавши в травні- вересні 2024 року суддівську винагороду, позивач дізналась про те, що розмір її виплати не відповідає розміру, установленому Законом, у зв`язку з чим не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачами порушено її право на належне матеріальне забезпечення.

Позивач вказує, що за період травень-вересень 2024 року суддівська винагорода виплачена не у відповідності до положень пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним законом, тобто без урахування встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2024 рік з 01.01.2024 у розмірі 3028,00 гривень.

При цьому, застосування спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді є неправомірним та суперечить Законам України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII та «Про прожитковий мінімум», які не передбачають окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди.

Позивач вважає, що обмеження у виплаті суддівської винагороди з врахуванням величини у розмірі 2102,00 грн. призводить до зменшення розміру суддівської винагороди і, відповідно, порушення прав та гарантій, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив про таке.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Законом №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

У зв`язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді.

Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ.

Отже, законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений на 01 січня відповідного календарного року.

При цьому, порівняльний аналіз змісту норм пункту 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону №3460-ІХ (в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) дає підстави для висновку, що норму пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та норму Закону №3460-ІХ (у вказаній частині) викладено в різному формулюванні, але при однаковому розумінні розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто обома цими нормами базовий розмір посадового окладу судді визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений станом на 01 січня 2024 року.

Таким чином, наявність в статті 7 Закону №3460-ІХ формулювання «який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року, в контексті якого вжито це формулювання.

Законом №1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів. При цьому, кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася на протязі у 2024 році. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувався 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з цим, Закон №3460-ІХ в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним.

За викладених обставин, вважає, що застосовуючи норми в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у період з травня по вересень, відповідач-1, як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяв в межах чинного законодавства, тому вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Ухвалою суду від 03.09.2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засіданні на 16.09.2024 року.

Цією ухвалою суду від 03.09.2024 року, відповідачу 2 було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/23667/24.

Відповідачем 2 отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.

Відповідач, Державна судова адміністрація України, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

V. ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Ухвалою суду від 03.09.2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засіданні на 16.09.2024 року.

Також, цією ухвалою суду від 03.09.2024 року, третій особі було запропоновано надати пояснення по справі.

Станом на 22.10.2024 року від третьої особи письмові пояснення по справі не надали, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положень КАС України, що також підтверджується матеріалами справи.

VІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Згідно матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше призначена на посаду судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області Указом Президента України №676/2007 від 01 серпня 2007 року «Про призначення суддів».

08 серпня 2007 року позивача зараховано до штату Марганецького міського суду Дніпропетровської області наказом голови суду.

19 вересня 2007 року позивач склала присягу судді, призначеного на посаду вперше.

На підставі Постанови Верховної Ради України за № 5011-VI від 21 червня 2012 року «Про обрання суддів» мої повноваження судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області продовжено на термін, передбачений п. 2 ч. 5 ст.126 Конституції України.

Згідно наказу по Марганецькому міському суду Дніпропетровської області за № 11-к/ тр від 02 січня 2024 року з 01 січня 2024 року позивачеві було встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, розмір суддівської винагороди, згідно встановленому Законом розміру, з 08.08.2024 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% від посадового окладу, розмір суддівської винагороди, згідно встановленому Законом розміру.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідачів щодо проведення нарахувань суддівської винагороди за період з травня по вересень 2024 року, не у повному розмірі, звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

VІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону).

Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Згідно із частиною п`ятою статті 135 цього Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

За змістом частини шостої, сьомої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

VІІІ. ОЦІНКА СУДУ

Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX (далі Закон №3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Отже, статтею 7 Закону №3460-IX разом із встановленням на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб введений новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн., в той час, коли ані до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а ні до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися.

Таким чином, Законом про Державний бюджет України 2024 рік фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає Закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювався Верховним Судом (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі №240/2978/22).

У ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що суддівську винагороду позивачу у період з травня по вересень 2024 року нараховано та виплачено без урахування встановленого на 1 січня 2024 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для визначення суддівської винагороди за спірний період використовувалася така величина, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 гривень.

Вказані обставини підтверджуються довідками Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, які долучені до матеріалів справи та відповідно не заперечено відповідачем 1.

Водночас, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028,00грн.) - на іншу розрахункову величину (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.), яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена, у спірному періоді на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22, від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі №360/503/21.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Тож законних підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00 грн.), при обчисленні позивачу суддівської винагороди за спірний період у відповідача-1 не було.

Відповідач 1 зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з травня 2024 року по вересень 2024 року діяти відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (3028,00грн.).

Щодо посилань відповідача 1 на те, що положення Закону №3460-IX, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00грн.), в судовому порядку не скасовувались, неконституційними не визнавались та є чинними, суд повторно зазначає, що цей закон, позаяк, не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а тому він не може встановлювати розрахункову величину для обрахунку суддівської винагороди, яка Законом №1402-VIII не передбачена.

Доводи відповідача 1 про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновків суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду за спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, відповідач 1 діяв не у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд бере до уваги, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансовою забезпечення усіх інших судів, окрім Верховною Суду та вищих спеціалізованих судів, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Згідно пункту 3 Положення територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України нарахування та виплата суддівської винагороди здійснюється у спірному випадку територіальним управлінням ДСА України в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Відповідачем 1 у відзиві зазначено, що Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснювало нарахування в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у кошторисі на 2024 рік.

Отже, невиплата позивачеві суддівської винагороди у спірний період в належному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, то саме цей суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Територіальне управління ДСА України в Дніпропетровській області хоч і не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у більшому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем-1, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності судді.

Враховуючи викладене, з метою належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах суд вважає за необхідне зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року, включно у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті та зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року, включно виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 гривень.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню.

ХІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, та з системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнена від сплати судового збору, тому судовий збір сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 205, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року, включно суддівської винагороди, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривень.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року, включно у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року, включно виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 гривень.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 30 вересня 2024 року, включно виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 гривень.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 57, код ЄДРПОУ 26239738).

Відповідач 2: Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Третя особа: Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул.Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 22.10.2024 року.

Суддя В.В. Ільков