Рішення № 12244520, 30.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/12830.09.10 За позовом                    Прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі 1)          Міністерства аграрної політики України

2)          Фонду державного майна Автономної Республіки Крим

До відповідача-1          Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик»

До відповідача-2          Приватного підприємства «Інтерконтинент Плюс»

Третя особа                    на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, державне підприємство «Агроспецсервіс»

Про                              визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.06.2006 р. та зобов’язання повернути другій стороні одержане за договором

Суддя Ковтун С.А.

Представники учасників процесу:

від прокуратури           не з’явились

від позивача-1           Предоляк Н.Ю. (за дов.)

від позивача-2           не з’явились

від відповідача-1          Янковець А.М. (за дов.)

від відповідача-2           не з’явились

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернувся з позовом прокурор Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України (позивача-1), Фонду державного майна Автономної Республіки Крим (позивача-2) до державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик»(відповідача-1) та приватного підприємства «Інтерконтинент Плюс»(відповідача-2) про визнання недійсним з моменту укладення договору від 01.06.2006 р. купівлі-продажу нерухомого майна (комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу «Сонячний», розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт Курортне, будинок № 1, склад якого визначається специфікацією, викладеною в п. 1.1), укладеного між відповідачами, та зобов’язання відповідачів повернути один одному одержане за договором.

Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами.

Відповідачем-1 за згодою позивача-1 шляхом підписання біржового контракту було укладено договір купівлі-продажу від 01.06.2006 (далі - договір). Згідно з договором предметом останнього є відчуження комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу «Сонячний», розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок № 1, склад якого визначається специфікацією, викладеною в п. 1.1 договору.

Однак, оскільки на думку прокурора Шевченківського району міста Києва, відчужене нерухоме майно є цілісним майновим комплексом, до нього застосовуються вимоги Закону України «Про приватизацію державного майна»та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», вимоги яких порушенні під час укладення договору.

Крім того, прокуратура стверджує, що договір було укладено з порушенням вимог законодавства про освіту, оскільки дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Сонячний»є позашкільним навчальним закладом, на який поширюються вимоги Закону України «Про позашкільну освіту».

Ухвалою суду від 05.03.2008 р. було порушено провадження у справі № 6/128.

Суд залучив до участі у справі як третю особу на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, державне підприємство «Агроспецсервіс», яке є правонаступником державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик».

Відповідач-1 та третя особа визнали позовні вимоги та вказали у наданих відзиві та поясненнях, що вважають спірний договір є прихованим відчуженням від держави цілісного майнового комплексу. Крім того, не ґрунтується на чинному законодавстві також визначення ціни та порядок проведення розрахунку за договором.

Відповідач-2 позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. Заперечуючи проти позову, відповідач 2 вказав, що на зазначене майно не поширюється дія Закону України «Про приватизацію державного майна»та воно не є цілісним майновим комплексом.

Оскільки існували суперечності щодо того, чи є спірне нерухоме майно цілісним майновим комплексом, ухвалою суду від 05.06.2008 р. у справі призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Провадження по справі, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України, зупинено.

Матеріали справи було повернуто до господарського суду міста Києва без висновку експерта. Проте повідомлено, що оскільки оплата вартості проведеної експертизи, яка становить 2481,84 грн., станом на лютий 2010 р. не проведена, висновок № 8621 залишається в канцелярії інституту до проведення повної оплати вартості експертизи.

Ухвалою суду від 22.03.2010 р. провадження у справі поновлено.

Під час розгляду справи Міністерство аграрної політики України подало клопотання про покладення витрат по оплаті експертизи на державне підприємство «Агроспецсервіс», проти чого останнє не заперечило.

Суд задовольнив клопотання Міністерства аграрної політики України та поклав витрати по проведенню експертизи на державне підприємство «Агроспецсервіс».

Ухвалою суду від 17.06.2010 р. розгляд справи було відкладено на 12.07.2010 р.

У судовому засіданні 12.07.2010 р. представник позивача-1 подав платіжне доручення № 2259 від 09.07.2010 р. згідно з яким державне підприємство «Агроспецсервіс»здійснило оплату вартості судової експертизи.

Ухвалою суду від 12.07.2010 р. було витребувано у Київського науково-дослідного інституту судових експертиз висновку експертизи № 8621.

На адресу суду надійшов висновок експертизи № 8621.

У судове засіданні 09.09.2010 р. представники сторін не з’явились.

Через канцелярію суду від Міністерства аграрної політики України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, аналогічне клопотання надійшло від Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик».

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання сторін та відклав розгляд справи на 30.09.2010 р..

Представники прокуратури, позивача-2 та відповідача-2 в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

17.03.2003 р. наказом Міністерства аграрної політики України № 64 до державного комплексного торговельного підприємства (далі - ДКТП) «Хрещатик»було приєднано на правах структурних підрозділів державні підприємства, зокрема, дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Сонячний».

17.03.2003 р. наказом ДКТП «Хрещатик»№ 60 було створено філію № 14 дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Сонячний»ДКТП «Хрещатик»(далі –філія) та затверджено положення про філію.

Згідно з п. 3.2 положення філія веде бухгалтерський баланс, фінансову та податкову звітність, має розрахунковий рахунок, печатку зі своїм найменуванням.

01.01.2006 р. ДКТП «Хрещатик»передало, а філія прийняла на баланс нерухоме та інше майно, розташоване за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне.

27.04.2006 р. відбулись прилюдні торги з продажу державного майна, що знаходиться в господарському віданні ДКТП «Хрещатик»(протокол № 01/04 від 27.04.2006 р.).

За результатами вказаних торгів 01.06.2006 р. між ДКТП «Хрещатик»(продавцем) та приватним підприємством (ПП) «Інтерконтинент Плюс»(покупцем) було укладено договір купівлі-продажу (далі –Договір), предметом якого є прийняття на себе продавцем зобов'язань передати комплекс будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу «Сонячний»(далі –комплекс), у власність покупця, та зобов’язання останнього прийняти комплекс і сплатити продавцю грошову суму.

Зокрема, продавцем за Договором було продано комплекс будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу «Сонячний», розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок № 1.

Як вбачається з преамбули спірного Договору, ДКТП «Хрещатик»як продавець діяло на підставі статуту (нова редакція), затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 22.12.2005 за № 67 та зареєстрованого Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 26.12.2005, на підставі наказу Міністерства аграрної політики України № 92-п від 05.09.2005 та згоди на продаж майна, наданої Міністерством аграрної політики України від 25.01.2006 р. № 37-24-2-13/991.

Вказані приміщення були продані за 2288000 грн., в тому числі 381333 грн. ПДВ.

Право власності на об’єкт покупець набуває після нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору (п. 3.2 ).

Вказаний Договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. Як вбачається з напису приватного нотаріуса на останньому аркуші Договору, правоздатність та дієздатність сторін за Договором, повноваження їх представників, а також належність продавцю відчужуваного майна при посвідченні Договору нотаріусом перевірено.

Згідно з п. 4.4 статуту ДКТП «Хрещатик»майно державного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту. Згідно з п. 4.5 статуту підприємство має право відчужувати рухоме та нерухоме майно за попередньою згодою органу управління майном, тобто Міністерства аграрної політики України.

Положеннями ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України визначено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Згідно з ч. 6 ст. 75 Господарського кодексу України кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відчуження комплексу відбувалось відповідно до Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. № 1477 (у редакції наказу Фонду державного майна України від 29.03.2004 р. № 604) (далі – Положення).

Відповідно до п. 3. Положення його дія не поширюється на а) відчуження цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів; б) відчуження індивідуально визначеного майна, яке в установленому порядку включене до переліків об'єктів, що підлягають приватизації відповідно до законодавчих актів України з питань приватизації; в) відчуження майна, на яке відповідно до нормативно-правових актів України встановлені обмеження чи заборона на його відчуження (застава, податкова застава, накладення арешту тощо); г) відчуження майна, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами України (примусове відчуження, відчуження військового майна та інше).

Відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, є приватизацією державного майна (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна»від 04.03.1992 р. № 2163-ХІІ).

Правовий механізм приватизації окремого індивідуально визначеного майна регулюється Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»від 06.03.1992 р. № 2171-ХІІ.

Комплекс на момент відчуження було передано на баланс філії, яка відповідно до її положення має самостійний баланс та є санаторно-курортним закладом.

Відповідно до п. 5 Закону України «Про Державну програму приватизації»(затверджена Законом України «Про Державну програму приватизації»від 18.05.2000 р. № 1723-ІІІ) об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах, Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації, віднесено до об’єктів приватизації групи А, продаж яких здійснюється відповідно до п. 56 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»з урахуванням таких особливостей: оцінка вартості майна здійснюється експертним шляхом; продаж об'єктів здійснюється переважно на аукціонах, за конкурсами; закріплення акцій у державній власності в планах приватизації (розміщення акцій) об'єктів не передбачається.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продавцями об’єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній власності, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Також Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»визначені виключні способи приватизації (викуп, продаж на аукціоні, за конкурсом), та регламентована приватизаційна процедура, яка включає порядок підготовки до приватизації, визначення способу приватизації та порядок продажу за обраним способом.

У той же час, оскаржуваний Договір укладений всупереч визначеному Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»механізму приватизації (укладений не регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву; іншим, ніж визначено Законом, способом та, відповідно, без застосування приватизаційної процедури), що свідчить про невідповідність змісту Договору вимогам Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьої, п’ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, однією з яких є відсутність суперечності змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статі 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.

Правові наслідки недійсності правочину визначені ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, на відповідача-2 покладається обов’язок повернення відповідачу-1 комплекс будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу «Сонячний», розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок № 1.

У свою чергу, на відповідача-1 покладається обов’язок повернення відповідачу-2 коштів, отриманих в рахунок оплати за майно за Договором, в розмірі 2288000 грн., в тому числі 381333 грн. ПДВ.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов’язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Прокуратурою доведено, що відчужене майно відноситься до санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах щодо яких передбачений спеціальний порядок відчуження, тому договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстровано в реєстрі за № 2229 від 01.06.2006 р., суперечить вимогам Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що є підставою для визнання правочину недійсним з моменту вчинення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів у рівних частинах шляхом стягнення їх до Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 01.06.2006 р. купівлі-продажу нерухомого майна (комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу «Сонячний», розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт Курортне, будинок № 1, склад якого визначається специфікацією, викладеною в п. 1.1 цього договору), укладений між державним комплексним торговельним підприємством «Хрещатик»та приватним підприємством «Інтерконтинент Плюс».

Зобов’язати товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерконтинент Плюс»(03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 11, код 34242157) повернути державному комплексному торговельному підприємству «Хрещатик»(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код 21583968) комплекс будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу «Сонячний», розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок № 1.

Зобов’язати державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик»(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код 21583968) повернути приватному підприємству «Інтерконтинент Плюс»(03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 11, код 34242157) 2288000 грн., в тому числі 381333 грн. ПДВ.

Стягнути з приватного підприємства «Інтерконтинент Плюс»(03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 11, код 34242157) до Державного бюджету України 12792,5 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик»(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код 21583968) до Державного бюджету України 12792,5 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяС.А. Ковтун Рішення підписано 11.11.2010 р.