Рішення № 122444632, 21.10.2024, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2024 р. № 400/7900/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, Головного управління Пенсійного фонду Українив м. Києві, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053

провизнання протиправним рішення від 24.06.2024 №262540015923 та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі відповідач 1), та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі відповідач 2), в якому просив суд:

1.Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 262540015923 від 24.06.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

2.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві здійснити призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із зарахування до страхового стажу всіх періодів трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 04.09.1978 року з 15.06.2024 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 04.09.1978 року його страховий стаж становить 21 роки 06 місяців 15 днів. Він звертався з заявою про призначення пенсії, але відповідачем 2 було прийняте рішення 24.06.2024 року про відмову у призначенні пенсії в зв`язку з тим, що при розрахунку стажу роботи позивача, до стажу не включено певні періоди роботи, записи щодо яких в трудовій книжці містять недоліки. Позивач вважає цю відмову протиправною, просить позов задовольнити.

22.08.2024 суд відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, встановив сторонами строк для подання заяв по суті.

27.08.2024 на адресу суду від відповідача 2 надійшов відзив на позов, в якому

останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивач не має необхідного для призначення пенсії стажу. Відповідач 2 стверджує, що ним правомірно при розрахунку стажу позивача не взято до уваги періоди роботи, записи про які не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 року № 58. Крім того, відповідач 2, з посиланням на Указ Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, від 08.06.1998 № 832, зазначає, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку. Враховуючи, що в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про позивача з 01.07.2000 по 31.12.2003, а в період з 01.01.2004 по 24.12.2010 відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків, відповідач 2 не має підстав для включення цих періодів до стажу роботи позивача, що враховуються при призначення пенсії. Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 1 у відзиві від 28.08.2024 (надійшов до суду 27.09.2024) також проти позову заперечив з підстав, аналогічних викладеним відповідачем 2. Так, відповідач 1 стверджує, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, відповідно до закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік. Відповідач 1 зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії, відповідач 2 дійшов вірного висновку, що страховий стаж позивача становить 17 років 9 місяців 29 днів. При цьому до страхового стажу не зараховано певні періоди роботи, відомості про які зазначені у трудовій книжці позивача з виправленнями, а також періоди роботи, дані про які відсутні в реєстрі застрахованих осіб. Просить у задоволенні позову відмовити

Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.

Справу розглянуто в письмовому провадженні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено та не є спірним, що 15.06.2024 року позивач звернувся з особистою заявою щодо призначення пенсії за віком.

З урахуванням Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі Порядок № 22-1), органом, що приймав рішення за заявою позивача, визначено відповідача 2.

На час звернення вік позивача становив 63 роки 04 місяці.

Розглянувши подані заявником документи відповідач 2 24.06.2024 прийняв рішення № 262540015923 про відмову в призначенні пенсії. За висновком органу Пенсійного фонду України у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік. Такого висновку відповідач 2 дійшов, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.09.1978:

з 19.02.1979 по 24.03.1979, оскільки наявне виправлення дати звільнення та дати наказу на звільнення, в підставах внесення запису;

з 22.06.1989 по 29.12.1992, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи;

з 01.07.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб;

з 01.01.2004 по 24.12.2010, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків.

Матеріали справи містять копії листів Департаменту транспортної інфраструктури, Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, КП «Київпастранс», з яких вбачається, що позивач звертався для отримання довідок про підтвердження трудового

стажу та заробітну плату за спірні період роботи, проте зазначені особи повідомили про відсутність таких відомостей.

Позивач не погодився з відмовою у призначенні пенсії, що стало підставою для звернення до суду.

При вирішенні спору суд виходить із того, що статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058), встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Частиною 4 ст.26 Закону №1058 визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу - від 21 до 31 років (станом на 2024 рік).

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу» для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Предметом дослідження в цій справі є, зокрема, правомірність відмови органу Пенсійного фонду України зарахувати до стажу позивача, який дає право на призначення пенсії, періодів роботи, відомості про яку в трудовій книжці позивача містять виправлення.

Дійсно, записи про періоди роботи з 19.02.1979 по 24.03.1979, з 22.06.1989 по 29.12.1992 містять певні недоліки.

Проте, з огляду на викладені вище норми, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.

За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивачки), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Водночас, суд зауважує, що на підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (діючого на час вчинення спірних правовідносин), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області проведено перевірку відомостей та встановлено, що один запис у трудовій книжці здійснено із виправленням, інший запис має інший дефект відсутність підпису посадової особи після запису про звільнення.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Однак, відповідач у своєму листі посилався лише на недоліки записів у трудовій книжці.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Орган, що призначає пенсію, надає допомогу у разі звернення із заявою про призначення пенсії непрацюючим особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії (п.3.3 Порядку №22-1).

Під час судового розгляду встановлено, що відповідачем не дотримані державні гарантії реалізації позивачем своїх прав, передбачених Законом №1058-V.

В даному випадку, орган Пенсійного фонду не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, викладеної у трудовій книжці на підтвердження стажу позивача.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що у разі неможливості одержання таких документів, відповідач мав установити трудовий стаж на підставі показань свідків.

Враховуючи, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття, суд дійшов висновку, що відповідачем необґрунтовано не зараховано до страхового стажу період з 19.02.1979 по 24.03.1979, з 22.06.1989 по 29.12.1992.

Водночас, щодо періоду роботи з 2000 року по 2010 рік, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже до страхового стажу зараховуються повні місяці за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Систему персоніфікованого обліку було впроваджено з 01.07.2000 постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування».

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IVперсоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку (абзац двадцять п`ятий).

Згідно з частиною першою статті 21 Закону №1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.

На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом (частина друга статті 21 Закону №1058-IV).

Між сторонами є спірним чи підлягає зарахуванню до стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи на 01.01.2000 по 24.12.2010, в який позивач працював в Малому колективному підприємстві «Готос» на посаді директора.

Як зазначено вище, зарахування страхового стажу за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку передбачено Законом №1058-1V, який набув чинності з 01.01.2004.

Отже до 01.01.2004 страховий стаж визначається згідно з відомостями трудової книжки.

Відповідно до даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 04.09.1978 позивач працював в ТОВ «Готос» з 01.01.1993 по 24.12.2010. Відповідач 2 не врахував до страхового стажу частину цього періоду роботи, а саме: з 01.07.2000 по 24.12.2010.

Проте матеріали справи не містять посилання відповідача на те, що надані позивачем документи щодо його трудової діяльності містять протиріччя та не підтверджують факт її роботи у спірний період.

Щодо доводів відповідача про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 №832 «Про заходи щодо поетапного впровадження у Пенсійному фонді автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», суд зазначає, що постановою №794 передбачено починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.

Проте суд застосовує приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як нормативні акти вищої юридичної сили, тому доходить висновку, що стаж роботи за період з 01.07.2000 по 31.12.2003 (тобто до набрання чинності Законом №1058-1V) підлягає зарахуванню до стажу позивача за відомостями, зазначеними у його трудовій книжці.

Щодо іншого періоду, а саме 01.01.2004 - 24.12.2010, суд зазначає, що враховуючи відсутність в реєстрі застрахованих осіб даних про нарахування доходу та сплату страхових внесків, а також відсутність іншої інформації про нарахування позивачу у вказані періоди заробітної плати, підстав для включення цього періоду до стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, з огляду на приписи ч. 2 ст. 24 Закону № № 1058-IV, немає в наявності.

За таких обставин суд вважає, що відмова відповідача 2 в зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 19.02.1979 по 24.03.1979, з 22.06.1989 по 29.12.1992, з 01.07.2000 по 31.12.2003 є протиправною.

В той же час суд залишає без задоволення позовну вимогу позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві здійснити призначення пенсії за віком ОСОБА_1 з 15.06.2024 з огляду на наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

З урахуванням наведеного, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту права позивача, що відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, є зобов`язання відповідача 2 зарахувати до стажу роботи спірні періоди, а також повторно розглянути заяву позивача від 15.06.2024, та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 1211,20 грн, що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань органу Пенсійного фонду України, яке прийняв оскаржуване рішення (відповідач 2), оскільки в цілому позовні вимоги задоволено.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 ЄДРПОУ 13844159) ,Головного управління Пенсійного фонду Українив м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 262540015923 від 24.06.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області (код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , періоди роботи в Спеціалізованому управлінні механізації у період 19.02.1979 по 24.03.1979, в Київському виробничо-кооперативному об`єднанні «Тепличний» у період з 22.06.1989 по 29.12.1992, в Малому колективному підприємстві «Готос» у період з 01.01.1993 по 31.12.2003.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.06.2024 про призначення пенсії за віком.

5. У іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко