Рішення № 122441595, 17.10.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/46536/17

Провадження № 2/761/6737/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Мальцева Д.О.

при секретарі: Панчоха Д.А.

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Суєтінова О.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» про визнання договору про надання централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води недійсним у частині тарифів та їх складових,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», відповідно до якого просив визнати договір надання ОСОБА_1 послуг централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води з боку ПАТ «Київенерго» недійсним в частині тарифів та їх складових на кожну з цих послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у травня 2017 року позивач вперше дізнався про існування договірних відносин між ним, як споживачем та ПАТ «Київенерго», як виконавцем послуг, починаючи з липня 2014 року. Отже, віповідачем з липня 2014 року застосовуються до позивача тарифи на централізоване опалення (ЦО), централізоване постачання гарячої води (ГВ), які на думку позивача взагалі не стосуються споживачів у м. Києві, оскільки як зазначає позивач, Указ №694/2014 від 27.08.2014 року виданий Президентом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та Указ Президента України №715/2014 від 10.09.2014 яким затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є неконституційними і незаконним, так як вони видані поза межами повноважень Президента України і на підставі законодавчого акту (ч. 1 ст. 11 ЗУ №1682-ІІІ «Про природні монополії», в редакції від 30.07.2010 р., чинній станом на 7 жовтня 2010 р.), положення якого щодо відповідних повноважень президента України визнані неконституційними у справі про національні комісії регулювання природних монополій. Отже НКРЕКП є не конституційно утвореним органом, внаслідок чого на думку позивача на підставі незаконно виданих актів не конституційно утвореної НКРЕКП у вищевказаному договорі неправильно визначені ціни/тарифи та їх складові на кожну з послуг централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води.

Крім того, відповідачем не було запропоновано позивачу укласти договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором згідно чинного законодавства України.

Представник відповідача у своєму відзиві заперечував проти позовних вимог у повному обсязі, просив відмовити в їх задоволенні з підстав недоведеності та необґрунтованості. Зазначив, що з 01.07.2014 ПАТ «Київенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у будинку, в якому знаходиться квартира позивача (буд. АДРЕСА_1 ) на підставі ліцензцї на постачання теплової енергії, а також оскільки між ПАТ «Київенерго» та КП «Керуюча дирекція Шевченківського району» (в подальшому перейменоване в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва) укладено Договір про співпрацю Виконавця послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води з балансоутримувачем під час надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води і розмежування відповідальності від 05.08.2014 №1010001. Крім того, відповідач зазаначає, що навіть за умови визнання положень, актів, відповідно до яких утворено НКРЕКП, неконституційними, тарифи, що прийняті за період діяльності НКРЕКП, автоматично не будуть визнані недійсними, а питання їх законності може стати предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2017 року матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.

22.12.2017 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами позовного провадження в загальному порядку.

22.03.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.

26.03.2018 ухвалою суду клопотання представника позивача про витребування доказів в справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Київенерго» про визнання договору частково недійсним - задоволено. Витребувано з ПАТ «Київенерго» (м.Київ, пл.І.Франка, 5) належним чином завірену копію договору про постачання житлово-комунальних послуг централізованого опалення ЦО і ГВ укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Київенерго».

12.04.2018 від відповідача на виконання вимог ухвали суду від 26.03.2018 на адресу суду надійшла відповідь.

Протокольною ухвалою від 14.05.2018 оголошено перерву в розгляді справи до 19.06.2018.

21.05.2018 від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження.

30.08.2018 ухвалою суду клопотання позивача про зупинення провадження в цивільній справі - задоволено. Зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Київенерго» про визнання договору недійсним у частині - до набрання законної сили судових рішень по справах № 826/6347/15, 826/19820/16, 826/11735/15, 826/22791/15, 826/9623/16, які знаходяться у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва.

03.01.2023 ухвалою суду поновлено провадження по справі та призначено судове засідання.

20.02.2023 від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження.

21.02.2023 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження.

21.02.2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

23.02.2023 року ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва заяву позивача щодо виправлення описки - задоволено. Виправлено описку в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2018 року по справі №761/46536/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Київенерго» про визнання договору частково недійсним, а саме: у описовій частині у другому абзаці та у резолютивній частині у другому абзаці ухвали суду зазначити та читати «№№ 826/6347/15, 826/19820/15, 826/11735/15, 826/790/17, 826/22791/15, 826/9623/16».

04.07.2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04.07.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Київенерго» про визнання договору частково недійсним - залишено без розгляду.

До Київського апеляційного суду м. Києва 08.01.2024 року надійшла апеляційна скарга на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04.07.2023 року від ОСОБА_1 .

05.03.2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу було задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04.07.2023 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до, супровідного листа від 27.03.2024 року справа №761/46536/17 надійшла на адресу Шевченківського районного суду міста Києва.

02.04.2024 року від позивача надійшло клопотання про зміну сторони справи його правонаступником та об`єднання справ за позовами.

Протоколом про передачу судової справи раніше визначеному судді від 10.04.2024 року матеріали справи передані до провадження судді Мальцева Д.О.

17.07.2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва клопотання позивача про заміну сторони відповідача та об`єднання справ - задоволено частково. Замінено відповідача у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Київенерго» про визнання договору частково недійсним на його правонаступника Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити в їх задоволенні.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово- комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язки індивідуального споживача, серед іншого якими є: укладання договорів про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплата наданих житлово-комунальних послуг за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами, тощо.

26.04.2014 набув чинності Закон України від 10.04.2014 № 1198-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким було внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в тому числі ст. 19 вказаного Закону було доповнено частиною четвертою такого змісту: «4. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація)».

Отже, оскільки ПАТ «Київенерго» має ліцензію на постачання теплової енергії, то відповідно може бути виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Так, на виконання вимог Закону між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Шевченківського району», (далі - Балансоутримувач) укладено договір № 1010001 від 05.08.2014 про співпрацю Виконавця послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води з Балансоутримувачем під час надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води і розмежування відповідальності.

Згідно з Додатком 1 до Договору про співпрацю житловий будинок в якому проживає позивач за адресою: АДРЕСА_1 входить до переліку житлових будинків, для яких ПАТ «Київенерго» стало виконавцем послуг з ЦО та ЦПГВ.

11.10.2018 року між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністраці) «Київенерго» було укладено Договір №602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПРАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого вдопостачання станом на 01.08.2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 року до дати укладення цього договору.

Ч. 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями статті 215 ЦК України встановлене загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для не стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі ст.11 ЦКУкраїни цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 №6-59цс13, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Порядок організації діяльності національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, визначається Законом України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг здійснює: ліцензування господарської діяльності з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами); розроблення і затвердження ліцензійних умов і порядку контролю за їх дотриманням; ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами); розроблення і затвердження ліцензійних умов та порядку контролю за їх дотриманням у сфері теплопостачання; розроблення порядків (методик) формування тарифів на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках; встановлення тарифів на комунальні послуги суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; здійснення нагляду (контролю) за діяльністю суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил провадження відповідних видів господарської діяльності;

Як зазначено позивачем, тарифи, які затверджені НКРЕКП є неправомірними, оскільки Указ №694/2014 від 27.08.2014 року виданий Президентом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та Указ Президента України №715/2014 від 10.09.2014 яким затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є неконституційними і незаконним, так як вони видані поза межами повноважень Президента України і на підставі законодавчого акту (ч. 1 ст. 11 ЗУ №1682-ІІІ «Про природні монополії», в редакції від 30.07.2010 р., чинній станом на 7 жовтня 2010 р.), положення якого щодо відповідних повноважень президента України визнані неконституційними у справі про національні комісії регулювання природних монополій.

Отже, на думку позивача, внаслідок незаконно виданих актів не конституційно утвореної НКРЕКП у договорі не правильно визначені ціни/тарифи та їх складові на кожну з послуг централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, у зв`зку з чим договір про надання ОСОБА_1 послуг централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води відповідачем в частині тарифів та їх складових на кожну з цих послуг є недійсним.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що договір про надання ОСОБА_1 послуг централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води відповідачем в частині тарифів та їх складових на кожну з цих послуг є недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» про визнання договору про надання централізованого опаленняі централізованого постачання гарячої води недійсним у частині тарифів та їх складових є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід відмовити у стягненні судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 12, 76, 77, 81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 275, 279, 352-355, 360-7 ЦПК України, 16, 203, 215, 216, 236 ЦК України, ст.ст. 1, 7, 10, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 2, 6 ЗУ «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг»,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» про визнання договору про надання централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води недійсним у частині тарифів та їх складових.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: