Рішення № 12243197, 08.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/31308.11.10 За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастех»

про стягнення 10402,45 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник по довіреності від 20.10.2010р.

від відповідача: не зявились

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастех» заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу в розмірі 10402,45 грн., в тому числі 10000,00 грн. основного боргу, 402,45 грн. пені.

Позивач вказує, що відповідно до заявки № 1 від 31.05.2010р. позивачем надано на користь відповідача послуги з перевезення вантажу на суму 10000,00 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що в порушення умов договору, зобовязання з оплати послуг відповідач в повному обсязі не виконав, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 10000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2010р. порушено провадження по справі № 53/313, розгляд справи призначено на 25.10.2010р.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача у судове засідання, неподання витребуваних доказів та необхідність витребування від позивача додаткових письмових пояснень і доказів перешкоджали вирішенню спору по суті, суд, на підставі частини 1 статті 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 08.11.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні 08.11.2010р. надав додаткові пояснення по суті позовних вимог, підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі, відповідач в судове засідання 08.11.2010р. не зявився. Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(пункт 4), від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15), від 18.03.2008р. № 01-8/164 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році»(пункт 23).

Крім того, особи, які беруть участь у розгляді, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Розяснення Президії ВАСУ від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до вимог ст. 87 ГПК України суд належним чином повідомив сторін про розгляд справи ухвалами суду від 07.10.2010р. та від 25.10.2010р., про що свідчать відмітки про відправку на зворотній стороні вказаних ухвал, повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання та реєстри відправки поштової кореспонденції.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08.11.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.05.2010р. між Приватним підприємцем ОСОБА_1 (надалі позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фастех»(надалі відповідач, замовник) укладено договір-заявку № 41 на перевезення вантажу маршрутом: м. Канів, Україна м. Донецьк, Україна.

Дата завантаження 28.05.2010р. в м. Києві, дата розвантаження 29.05.2010р. в м. Донецьку.

Згідно з умовами договору-заявки № 41 сума фрахту становить 5000 + 5000 грн.

П. 1.3. договору-заявки № 41 замовник здійснює оплату послуг з перевезення вантажу не пізніше 10-ти банківських днів після безпретензійної здачі вантажу та отримання оригінальних документів (рахунку, податкової накладної, ТТН, актів виконаних робіт, тощо).

Крім того, між сторонами підписано та скріплено печатками сторін акт виконаних автотранспортних послуг від 01.06.2010р. на суму 10000,00 грн. З акту вбачається, що перевізник виконав послуги з перевезення вантажу (сандвіч-панелі) за маршрутом: Канів, Черкаська область Донецьк відповідно до договору-заявки № 41 від 31.05.2010р. Транспортні послуги виконані в повному обсязі задовольняють умови сторін. Претензій до перевізника немає.

Таким чином, враховуючи положення п. 1.3. договору-заявки № 41 відповідач повинен був оплатити надані йому позивачем послуги з перевезення не пізніше 15.06.2010р.

Однак, відповідач свого обовязку щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення не виконав.

Матеріали справи також свідчать, що позивач звертався до відповідача з вимогою № 5 від 31.08.2010р. погасити заборгованість, яка залишена останнім без відповіді та реагування. На доказ направлення вказаної претензії відповідача позивач надав суду належним чином засвідчену копію фіскального чеку (оригінал оглянутий в судовому засіданні).

Статтею 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ст.. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ч. 3 ст.. 908 ЦК України).

Статтею 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (ч. 2 ст. 909 ЦК України).

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3).

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

В силу положень статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Водночас, відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Суд вважає, що в разі недодержання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 205 ЦК України.

Вказана норма передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що в даному випадку здійснювались послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом на території України. Відповідно до п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.1997 р. та Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту від 07.08.1996 р. N 228/253, виконання положень якої є обов'язковим всіма суб'єктами підприємницької діяльності установами і організаціями незалежно від відомчого підпорядкування, форми власності, які здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом або для яких виконуються такі перевезення, надання такого роду послуг можливе лише за наявності первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема, подорожнього листа вантажного автомобіля - типова форма N 2 (що діє у межах України), товарно-транспортної накладної - типова форма N 1-ТН та талону замовника - типова форма N 1-ТЗ (при роботі автомобіля за погодинною формою оплати транспортних послуг).

Відповідно до п.п. 11.3, 11.4 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Зобовязання зі здійснення перевезення вантажу згідно з заявкою позивач належним чином виконав, що підтверджується наданими суду подорожніми листами № 980000 від 28.05.2010р., № 979974 від 25.05.2010р.

При дослідженні подорожніх листві судом встановлено, що перевезення здійснювалось тими автомобілями, які були погоджені сторонами при укладенні договору-заявки № 41, а саме: автомобілем НОМЕР_1, автомобілем Рено Преміум НОМЕР_2.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно з статтями 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 10000,00 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач також заявив до стягнення з відповідача 402,45 грн. пені розрахованої за період з 11.06.2010р. до 10.09.2010р.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як зазначено в ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється в письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо пені, яка застосовується у випадку прострочення відповідачем оплати наданих послуг.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 402,45 грн. за несвоєчасну оплату за надані послуги задоволенню не підлягають, як такі, що не обґрунтовуються вимогами закону.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 903 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фастех” (01013, м. Київ, вул. Баренбойма, 1, код ЄДРПОУ 32245890) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) основну заборгованість у розмірі 10000 ( десять тисяч) грн. 00 коп., 100 (сто) грн. 00 коп. державного мита та 226 (двісті двадцять шість) грн. 87 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Суддя Грєхова О.А.

Повне рішення складено 09.11.2010р.