Рішення № 122409072, 18.10.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2024 року Справа№200/4993/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Аляб`єва І.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

22.07.2024 до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій позивач просить Визнати протиправною та скасувати постанову № 59002/484147/52299/38 від 11.07.2022 року Білопільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Сумській області про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) страхових виплат з 01 червня 2022 року, виплативши заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 червня 2022 року по день поновлення такої виплати; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку як отримувач страхових виплат. З 01.06.2022 позивачу було призупинено нарахування щомісячних страхових виплат у зв`язку із зміною місця проживання та проведенням верифікації. Позивач вважає дії відповідача протиправними, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.

При цьому суд також врахував, що згідно з частиною шостою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та пунктом 10 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Абзацом сьомим пункту 2 параграфу 2 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» встановлено, що окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

У газеті «Голос України» від 04.09.2021 № 168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв`язку.

Таким чином, вищезазначені підсистеми (модулі) почали офіційно функціонувати з 05.10.2021.

Відтак з 05.10.2021 усі державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки зобов`язані бути зареєстрованими у підсистемі (модулі) «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Аналізуючи обов`язок органів публічної влади бути зареєстрованими у вищезазначеній підсистемі (модулі), суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, зокрема, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (пункт 71 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява № 29979/04), пункт 74 рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» («Lelas v. Croatia») від 20.05.2010 (заява № 55555/08).

Тому суд прийшов до висновку, що внесені з 05.10.2021 в Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему судові рішення, документи у справі тощо вважаються такими, що отримані належним чином відповідними державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання державного та комунального секторів економіки не залежно від факту їх реєстрації у підсистемі (модулі) «Електронний кабінет».

Відповідно до довідки з підсистеми «Електронний Суд» відповідачем отримано копію ухвали 29.07.2024.

З огляду на вищезазначене, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 29.07.2024 відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження. Витребувати у відповідача належним чином засвідчені копії: особової справи позивача, постанову про припинення нарахування та сплати страхових внесків у спірний період, довідку про нараховані та фактично виплачені позивачу страхові виплати за період, починаючи з 01.06.2022, надати докази того, що позивач перебуває за кордоном (листи ДМС України, тощо).

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 є громадянином України, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що позивач має зареєстрований страховий випадок професійне захворювання, і йому встановлено втрату професійної працездатності безстроково, що підтверджено довідкою МСЕК за № 032043 від 22.04.1994.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м.Горлівка, Донецької обл.), а фактичне місце проживання/перебування на підконтрольній українській владі території (с.Піски, Білопільського району, Сумської області), що підтверджується довідкою від 24.10.2014 №5902630028 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

ОСОБА_1 з 01.11.2014 по 31.05.2022 перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа у відділенні виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Путивльському районі, у подальшому - Білопільське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Сумській області (далі - Білопільське відділення) на підставі його заяви та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.10.2014 № 5902630028.

Постановою Білопільського відділення від 11.07.2022 № 59002/484147/52299/38 позивачу припинено щомісячну страхову виплату з 01.06.2022 відповідно до пункту 1.12 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11 на підставі проведеної верифікації та отриманої інформації про відсутність гр. ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання, зазначеному в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.10.2014 № 5902630028, у зв`язку з виїздом за кордон.

Листом Білопільського відділення від 11.07.2022 № 272/012-15 гр. ОСОБА_1 було повідомлено про призупинення нарахування щомісячної страхової виплати та про можливість їх поновлення.

Дослідивши паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 судом встановлено відсутність будь яких відміток про перетин кордону.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначалися Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV).

Суд зауважує, що Закон №1105-XIV в період з 01.06.2022 по теперішній час діяв в декількох редакціях.

В другому абзаці пункту 2 мотивувальної частини рішення №1-рп/99 від 09.02.1999 у справі №1-7/99 Конституційний суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Станом на 11.07.2022, дату прийняття Білопільським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області постанови №59002/484147/52299/38 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати», яким була припинена виплати страхових виплат потерпілому ОСОБА_1 , Закон №1105-XIV діяв в редакції внесені Закону України від 24.03.2022 №2153-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з внесенням змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону №1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Судом встановлено, що страхова виплата позивачу припинена на підставі пункту 1.12 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України 19.07.2018 №11 (далі - Порядок №11), який був чинним на дату прийняття спірної постанови.

Відповідно до п. 1.12 Порядку №11 у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. У разі підтвердження інформації щодо неправомірно призначеної виплати видається постанова про відмову у страховій виплаті. Якщо інформація Міністерства фінансів України не підтверджується, нарахування виплат відновлюється з моменту припинення.

Законом України від 03.12.2019 №324-IX «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» (далі - Закон №324-IX) визначені правові та організаційні засади здійснення верифікації та моніторингу державних виплат в Україні.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 1 цього Закону рекомендація це повідомлення про результат верифікації державних виплат щодо невідповідності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання і розмір таких виплат.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №324-IX за результатами верифікації орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, надає органам, що здійснюють державні виплати, підтвердження відповідності наданої реципієнтом інформації вимогам законодавства, що впливають на визначення його права на отримання та розмір державних виплат, під час здійснення превентивної верифікації або рекомендації щодо: 1) проведення додаткової перевірки інформації, що містить невідповідності; 2) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 16 Закону №324-IX орган, що здійснює державні виплати, опрацьовує отримані рекомендації у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня їх отримання. За результатами опрацювання наданих рекомендацій орган, що здійснює державні виплати, приймає рішення щодо: 1) призначення (перерахунку) державної виплати; 2) припинення нарахування та/або здійснення державної виплати; 3) поновлення нарахування та/або здійснення державної виплати; 4) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати. Прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат.

Суд звертає увагу на те, що виїзд потерпілого з території України не є підставою, передбаченою законодавством, що регламентує здійснення державних виплат, для припинення (затримання) щомісячної страхової виплати.

Крім того, паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 не містить відміток про перетин кордону.

Отже, Білопільське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, як суб`єкт владних повноважень, на час прийняття спірної постанови діяло на не підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством, і тому порушило права та законні інтереси позивача в сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З 01.01.2023 набрали чинності зміни до Закону №1105-XIV, внесені Законом України від 21.09.2022 №2620-IX.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Таким чином, з 01.01.2023 відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов`язків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області до Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області.

На дату прийняття рішення у даній справі Закон № 1105-XIV діє в редакції Закону України №3460-IX від 09.11.2023.

Частиною 1 статті 40 Закону №1105-XIV визначено, що здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються:

1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) у разі смерті отримувача страхових виплат;

7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;

8) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення здійснення страхових виплат, визначений частиною 1 статті 40 Закону №1105-XIV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини.

Такий підхід слід поширити і на страхові виплати, які за своєю правовою природою тотожні пенсійним виплатам, оскільки як страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, так і пенсійне страхування, є видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідач як на підставу для відмови у продовженні здійснення страхових виплат позивачу покликається на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1105-XIV припинення здійснення страхових виплат можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 40 цього Закону.

За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Особливу увагу слід звернути на те, що у статті 27 Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 №16/98-ВР (далі - Закон №16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України №637 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене Законом №1105-XIV право на отримання страхових виплат позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, Полтавське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області припиняючи нарахування та виплату позивачеві страхових виплат, а в подальшому відповідач відмовляючи у продовженні цих виплат за відсутності передбачених законами України підстав, порушили право позивача на отримання страхових виплат. При цьому право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто прийняття протиправних рішень, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення здійснення страхових виплат позивачу з 01.06.2022 та відмову у продовженні цих виплат були здійснені не у спосіб, передбачений Законом №1105-XIV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Згідно з частиною 7 статті 41 Закону №1105-ХІV якщо потерпілому […] з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Тому, суд, з метою повного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом визнання протиправними та скасування постанови № 59002/484147/52299/38 від 11.07.2022 року Білопільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача продовжити здійснення нарахування та виплату страхових виплат позивачу з 01.06.2022.

Вимога про зобов`язання виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, не підлягає задоволенню, оскільки, ця вимога охоплюється зобов`язання продовжити здійснення страхових виплат з 01.06.2022.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи за подання адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн. відповідно до квитанції від 19.07.2024.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 133, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити адміністратвний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправними та скасувати постанову Білопільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області від 11.07.2022 №59002/484147/52299/38 про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул.Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) продовжити здійснення нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 01.06.2022.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул.Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 гривень.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 18.10.2024 року.

Суддя І.Г. Аляб`єв