Ухвала суду № 122391784, 17.10.2024, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 727/9384/24

Провадження № 2/344/4440/24

У Х В А Л А

17 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Антоняк Т.М., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Филимонов Станіслав Михайлович, до ОСОБА_2 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання незаконними дій та бездіяльності, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Филимонов Станіслав Михайлович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_2 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Вимогами позову просить:

визнати незаконними дії приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Каленюк В.С. по посвідченню договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 дарувальником ОСОБА_3 обдарованому ОСОБА_4 ;

визнати незаконним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 дарувальником ОСОБА_3 обдарованому ОСОБА_4 ;

визнати незаконними дії Західного міжрегіонального управління юстиції по проведенні перевірки нотаріальної діяльності та дотримання порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Каленюк В.С в межах посвідчення ним договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 дарувальником ОСОБА_3 обдарованому ОСОБА_4 ;

відшкодувати з відповідачів на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір та витрати на правову допомогу, розмір яких буде повідомлено пізніше.

17 вересня 2024 року Шевченківським районним судом м. Чернівці (суддя Терещенко О.Є.) постановлено ухвалу про направлення матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Филимонов Станіслав Михайлович, до ОСОБА_2 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання незаконними дій та бездіяльності до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області за підсудністю.

Вивчивши матеріли позовної заяви та долучені до неї додатки на предмет дотримання позивачем вимог цивільного процесуального законодавства при визначенні підсудності даного спору конкретному суду, суддя приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 Цивільного процесуального кодексу України).

Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Питання про підсудність справ визначається цивільним процесуальним кодексом України.

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.

Відповідно до положень статті 27 Цивільного процесуального кодексу України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Разом з тим, виходячи з положень ч. 1 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Правила виключної підсудності, визначені у частині першій статті 30 Цивільного процесуального кодексу України, які застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, та стосуються позовів, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно (земельні ділянки, будинки, квартири тощо).

Як роз`яснено у п. 41 та п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року за № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК України).

Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Виключна підсудність особливий вид територіальної підсудності. Правила виключної підсудності забороняють застосування при пред`явленні позову інших видів підсудності загальної (ст. 27 ЦПК України), альтернативної (ст. 28 ЦПК України) підсудності пов`язаних між собою вимог. Це означає, що пред`явлення позовів по справах, перерахованих в ст. 30 ЦПК України, в інші суди, крім зазначених в ній, не допускається.

В ухвалі Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 вересня 2024 року вказано, що як вбачається з відповіді адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Чернівецькій області, відповідач по справі, ОСОБА_2 , зареєстрованою у Чернівецькій області не значиться. Разом з цим, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зареєстрованим місцезнаходженням відповідача № 2, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, є наступна адреса: Україна, 76018, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, місто Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, будинок 11. Таким чином, вказана справа не підсудна Шевченківському районному суду міста Чернівці.

Однак, виходячи з підстав та предмету позову встановлено, що позивачем оспорюються дії приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Каленюк В.С. по посвідченню договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) у питанні щодо застосування правил виключної підсудності розгляду спорів щодо стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна дійшла до наступних висновків: «що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин.

Позиція Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових.

Таким чином, заявлені позовні вимоги зумовлюють застосування правил виключної підсудності для розгляду даного спору у відповідності до вимог ч.1 ст. 30 ЦПК України.

Згідно положень статті 378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

При цьому, відповідно до частини першої та третьої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, ухвалення Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області рішення за результатами розгляду позовної заяви у даній справі, яка не підсудна цьому суду, оскільки підлягає розгляду за правилами виключної підсудності (за місцем знаходження спірного об`єкту нерухомого майна), не відповідатиме критеріям судового рішення, які визначені статтею 263 ЦПК України, та є підставою, передбаченою ст. 378 ЦПК України, для його скасування.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» і «Сокуренко та Стригун проти України», роз`яснив, що суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначаються правилами підвідомчості та підсудності.

Відповідно до частини третьої статті 31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги, не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Враховуючи, що розгляд справи не розпочато, а згідно з ч. 1 ст. 378 ЦПК України порушення правил виключної підсудності є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд, суддя приходить до висновку, що даний позов не підсудний Івано-Франківському міському суду Івано-Франківської області.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року у справі № 855/364/19 (провадження № 11-871ав19) суд дійшов наступних висновків: «Розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення».

Враховуючи вищевикладене та керуючись статями 2, 4, 27, 31, 260, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -

У Х В А Л И В :

Цивільну справу № 727/9384/24 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Филимонов Станіслав Михайлович, до ОСОБА_2 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання незаконними дій та бездіяльності, - передати за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Чернівці для подальшого розгляду.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя Антоняк Т.М.