Рішення № 122389277, 01.07.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2024 року № 826/17751/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Ставничому Н.В., за участю: представника відповідача Сабадаша О.І., представника третьої особи Соломахи А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: Координаційний центр з надання правової допомоги про визнання протиправним та скасування рішення в частині,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить визнати нечинним та скасувати положення пункту 2 наказу відповідача «Питання розвитку системи безоплатної вторинної правової допомоги» від 10.03.2015 №331/5 в частині установлення змін в організації праці та перепрофілювання центрів з надання безоплатної вторинної допомоги, утворених відповідно до наказу відповідача від 02.02.2012 №968/5 «Про утворення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №826/17751/16.

12.12.2016 від Координаційного центру з надання правової допомоги до суду надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

14.12.2016 протокольною ухвалою задоволено вказане клопотання та залучено у якості третої особи - Координаційний центр з надання правової допомоги.

У зв`язку із закінченням повноважень судді Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишина В.М., справу передано на повторний автоматизований розподіл. Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2017 прийнято адміністративну справу №826/17751/16 до провадження та вирішено, що справу буде розглядати колегія суддів під головуванням судді Кузьменко В.А.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 №5125, протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017 та відповідно до підпункту 2.3.49 "Положення про автоматизовану систему документообігу суду", затвердженого Рішенням Ради суддів України 26.11.2010 №30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015 №25), погодженого Наказом Державної судової адміністрації України 02.04.2015 №45, справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Донцю В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2019, суд вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження за головуванням судді Донця В.А. та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

Відповідно до довідки Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2019, у зв`язку з неявкою представників сторін у судове засідання в адміністративній справі №826/17751/16, суд ухвалив перейти до розгляду даної справи у порядку письмового провадження.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На виконання вимог зазначених приписів, Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративну справу №826/17751/16 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено Щавінського В.Р.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2023 прийнято справу до свого провадження, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги, тим що оскаржуваний наказ є нормативно-правовим актом, який прийнято з порушенням порядку, передбаченого для прийняття регуляторного акта, та відповідно є протиправним та підлягає скасуванню, що і зумовило звернення до суду з даним позовом. Крім того, позивач вважає, що вказаний наказ є незаконним оскільки фактично на підставі цього наказу його було незаконно звільнено із посади.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що аргументи позивача у позові є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Крім того, зазначив, що оскаржений наказ не є регуляторним актом, а тому не підлягає особливій процедурі реєстрації.

Представник Координаційного центру з надання правової допомоги проти позову заперечив та зазначив, що наказ Міністерства юстиції України від 10.03.2015 №331/5 є актом індивідуальної дії, що має одноразовий характер та стосується повноважень Міністерства юстиції України щодо організації діяльності регіональних та місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

17.04.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

30.05.2024 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на іншу дату.

Представник відповідача та представник третьої особи у судових засіданнях проти позову заперечували, просили суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника відповідача та представника третьої особи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до статті 16 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», пункту 14 розділу ХІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» з метою забезпечення доступу до безоплатної вторинної правової допомоги всіх категорій осіб, зазначених у статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», відповідачем було прийнято наказ від 10.03.2015 №331/5 «Питання розвитку системи безоплатної вторинної правової допомоги».

Зокрема, згідно з п. 2 цього наказу у зв`язку із змінами в організації праці та перепрофілюванням центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, утворених відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 02.07.2012 №968/5 «Про утворення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги», перейменовано:

- Вінницький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області;

- Волинський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області;

- Дніпропетровський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській області;

- Донецький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій області;

- Житомирський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Житомирській області;

- Закарпатський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Закарпатській області;

- Запорізький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області;

- Івано-Франківський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Івано-Франківській області;

- Київський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області;

- Кіровоградський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Кіровоградській області;

- Луганський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Луганській області;

- Львівський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області;

- Миколаївський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Миколаївській області;

- Одеський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області;

- Полтавський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області;

- Рівненський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Рівненській області;

- Сумський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області;

- Тернопільський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Тернопільській області;

- Харківський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Харківській області;

- Херсонський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Херсонській області;

- Хмельницький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області;

- Черкаський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Черкаській області;

- Чернівецький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернівецькій області;

- Чернігівський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській області;

- Київський міський центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві.

Відповідно до п. 3 цього наказу Координаційному центру з надання правової допомоги наказано забезпечити:

1) утворення місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги і затвердження положень про них, визначивши їх територіальну юрисдикцію та підпорядкування;

2) вжиття інших організаційних заходів, пов`язаних із виконанням цього наказу;

3) використання бланків відповідних обласних та Київського міського центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги в областях та місті Києві до їх повного витрачання.

Вважаючи п. 2 вказаного наказу протиправним та таким, що порушує її права та інтереси, позивачка звернулась до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій та актів відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За правилами п.1, 3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

При цьому відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 вказав, що поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на вимоги ст.2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити й спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання суду, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.18 ч.1 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Натомість індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Оскаржуваний наказ не є регуляторним актом та не відносився до сфери дії зазначеного вище закону.

У контексті зазначених позивачем підстав, оскільки оскаржуваний наказ не містить норм регуляторного характеру, суд приходить до висновку про те, що його прийняття не потребувало реалізації процедур, встановлених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Щодо незаконого втручання відповідача в діяльність Координаційного центру та перевищення відповідачем своїх повноважень, суд зазначає наступне.

Пунктом 1. Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 Nє 228 (далі - Положення) Мін?юст є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Положення Міністерство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та закопів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 10 Положення Мін?юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначено Законом України «Про безоплатну правову допомогу».

Статтями 6-1 та 16 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Передбачено, що Міністерство утворює регіональні (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські) та місцеві (районні, міжрайонні, міські, міськрайонні, міжрайонні та районні у містах) центри з надання безоплатної правової вторинної правової допомоги. Центри з падання безоплатної вторинної правової допомоги є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання правової допомоги і утворюються з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної вторинної правової допомоги, а діяльність системи надання безоплатної правової допомоги забезпечує Координаційний центр.

Водночас питання управління системою падання безоплатної правової допомоги передбачено Розділом IV Закону України «Про безоплатну правову допомогу», зокрема статтею 28 вказаного закону визначено повноваження Мін??юсту у сфері надання безоплатної правової допомоги.

Так, відповідно до зазначеної статті Мін?юст в тому числі утворює центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

При цьому, відповідно до п. 2 Положення про Координаційний центр з надання правової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2012 № 504 (далі - Положення про Координаційний центр) Координаційний центр є державною установою і належить до сфери управління Мін?юсту.

Підпунктом 10 пункту 13 Положення про Координаційний центр, Координаційний центр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує за рішенням Мін?юсту утворення регіональних та місцевих центрів з надання безоплатної вторинної допомоги, у тому числі міжрегіональних ресурсно-комунікаційних (правових) платформ, як своїх територіальних відділень.

З урахування вищезазначених положень, суд звертає увагу, що оскаржуваний Наказ №331/5, яким врегульовано утворення регіональних та місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, був прийнятий відповідно до статті 16 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», пункту 14 розділу XIII «Перехідні положення» з метою забезпечення доступу до безоплатної вторинної правової допомоги всіх категорій осіб, зазначених у статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Крім того, відповідно до пункту 2 оскаржуваного Наказу №331/5 відбулись зміни в організації праці центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, утворених відповідно до наказу Мін?юсту від 02.07.2012 №968/5 «Про утворення центрів з падання безоплатної вторинної правової допомоги», тобто обласних центрів.

У зв`язку з вказаними змінами в організації праці та профілі діяльності відбулось і перейменування Запорізького центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги Запорізької області.

Відповідно до Положення про Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області його повноваження, організація праці та профіль відрізняються від повноважень, організації праці та профілю до цього існуючого Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Крім того, відповідно до пункту 2 оскаржуваного наказу відповідача відбулися зміни в організації праці центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, утворених відповідно до наказу відповідача від 02.07.2012 №968/5 «Про утворення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги», тобто обласних центрів. У зв`язку з вказаними змінами в організації праці та профілі діяльності відбулося і перейменування Запорізького центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги Запорізькій області.

Відповідно до Положення про Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області його повноваження, організація праці, профіль суттєво відрізняються від повноважень, організації праці, профілю до цього існуючого Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Так, порівняно з Запорізьким обласним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, у Регіональному центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області наявні нехарактерні для обласного центру повноваження та функції:

Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області підпорядковуються 4 (чотири) місцевих центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

Регіональний центр забезпечує затвердження надісланих/переданих місцевими центрами актів надання безоплатної вторинної правової допомоги з відповідними додатками;

Регіональний центр здійснює моніторинг доступності безоплатної вторинної правової допомоги, надання якої забезпечується місцевими центрами;

Регіональний центр спрямовує, координує, контролює діяльність місцевих центрів та інше.

Крім того, в матеріалах справи наявне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі №335/5607/16-ц від 26.09.2016, яким розглянуто трудовий спір за позовом ОСОБА_2 до Координаційного центру з надання правової допомоги про визнання протиправними дії, визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким судом було встановлено наступне: «наказом виконуючого обов`язки директора Координаційного центру з надання правової допомоги від 25.04.2016 №116-к ОСОБА_2 звільнена з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 27.04.2016 у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, відповідно до пункту 6 ст. 36 КЗпП У країни.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 10.03.2015 №331/5 у зв`язку зі змінами в організації праці та перепрофілюванням центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги Запорізький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги перейменований на Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.

Згідно зі штатним розписом Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 03.02.2015 директором Координаційного центру з надання правової допомоги затверджений штат у кількості 14 штатних одиниць з 4 структурними підрозділами.

Після перепрофілювання Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги згідно зі штатним розписом Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області з квітня місяця 2015 року директором Координаційного центру з надання правової допомоги затверджений штат у кількості 28 штатних одиниць з 6 структурними підрозділами, у структурному підрозділі керівництво змінилась кількість штатних посад, а саме впроваджена посада заступника директора.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання наказу відповідача від 10.03.2015 №331/5 «Питання розвитку системи безоплатної вторинної правової допомоги» керівництвом Координаційного центру з надання правової допомоги вдвічі був збільшений штат працівників, утворені нові структурні підрозділи, введені нові посади, що безперечно свідчить про зміни в істотних умовах праці позивачки».

Так, суд зазначає, що відбулися дійсні зміни в організації центрів, шляхом зміни в організації праці та перепрофілюванням центів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що твердження позивача про порушення її права оскаржуваним наказом є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи усні та письмові пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку, що п. 2 оскаржуваного наказу винесено правомірно, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати у зв`язку з відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 15 жовтня 2024 р.