Рішення № 122384242, 10.10.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024м. ХарківСправа № 922/2630/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський бронетанковий завод" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 34-А, код ЄДРПОУ 14302667) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (61023, м. Харків, вул. Сумська, 132, код ЄДРПОУ 14310052) про стягнення 394 987,53грн за участю учасників справи:

позивача - Дьомкін Д.В.

відповідача - Ковальова Л.В.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 1 001 824,80грн попередньої оплати, 25 045,62грн пені, 369 941,91грн збитків від інфляції, 70 127,74грн 7% штрафу, а також судові витрати зі сплати судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання № 90/21-237 від 20.12.2021 в частині здійснення своєчасної поставки товару. В якості правових підстав позивач посилався на норми Цивільного та Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 29.07.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів для усунення недоліків з дня вручення йому цієї ухвали.

Після усунення недоліків ухвалою суду від 30.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, справу визнано малозначною та ухвалено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу для подання відзиву на позов встановлено строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали.

15.08.2024 від позивача на адресу суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 924 718,26грн, яка складається з: 501 824,80грн основного боргу, 25 045,62грн пені у розмірі 0,1% за кожен день прострочення строків виконання зобов`язання за 25 днів за період з 15.02.2022 по 11.03.2022, 369 941,91грн збитків від інфляції за період з 15.02.2022 по 15.07.2024, 11 096,60грн судового збору за подання позовної заяви до суду.

Ухвалою суду від 26.08.2024 за клопотанням відповідача подальший розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Цією ж ухвалою прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснювався з її урахуванням.

13.09.2024 позивач через систему "Електронний суд" звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 25 045,62грн пені та 369 941,91грн збитків від інфляції. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

В судовому засіданні 19.09.2024 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про прийняття до розгляду заяви про зменшення позовних вимог та про подальший розгляд справи з її урахуванням.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що починаючи з 22.02.2022 невиконання договору пов`язане з невиконанням своїх зобов`язань, встановлених п.1.1, п.2.2 договору, з боку позивача. Як зазначає відповідач, строк прострочення виконання зобов`язань за спірним договором складає лише 8 календарних дні (з 14.02.2022 по 22.02.2022), оскільки 22.02.2022 на адресу позивача ним було надіслано повідомлення щодо готовності виробу до відвантаження та з проханням провести остаточний розрахунок, відповідно до п.2.2 вищезазначеного договору. Як зазначає відповідач, в телефонному режимі сторонами було обумовлено заплановане на 24.02.2022 відвантаження продукції.

Також відповідач посилається на те, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням зобов`язань за договором - невчасну поставку строком 8 днів, не доведено повного складу цивільного правопорушення як підстави для застосування такої форми майнової відповідальності, як відшкодування збитків - пені та інфляційного збільшення суми боргу.

Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення пені, у зв`язку з чим просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову в цій частині з посиланням на ст.258 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Позивач у відповіді на відзив, не погоджуючись із доводами відповідача, посилається на те, що майно, яке мало бути готово до відвантаження за визначеною в договорі адресою, на дату кінцевого терміну поставки (14.02.2022) готово не було, а тому виходячи з аналізу правил Інкотермс в редакції 2020 року, а саме умов поставки EXW, відповідач умови договору не виконав. Твердження відповідача про вчасно виготовлену продукцію не відповідають дійсності, оскільки кінцевий термін поставки, зазначений у договорі припадав на 14.02.2022, а не на 22.02.2022.

Щодо тверджень відповідача про повідомлення по телефону та письмових повідомлень, позивач зазначає про те, що у нього відсутня інформація про телефонні розмови засобами телефонного зв`язку стосовно предмету договору, оскільки така інформація не обліковується, а тому твердження про комунікацію засобами телефонного зв`язку не можуть бути прийнятими до уваги судом, оскільки не мають доказового підтвердження в розумінні ст.73 Господарського процесуального кодексу України. Позивач не заперечує щодо надходження на адресу товариства письмових повідомлень, всі листування щодо предмету договору, на підставі якого виникли спірні правовідносини, додано до позовної заяви. Лист відповідача за № 237-07-143 від 22.02.2022 про готовність виготовленої продукції до відвантаження зареєстрований позивачем за вх. № 389 11.03.2022. Відповідач хибно зазначає про факт готовності товару до відвантаження, оскільки, як зазначає позивач, граничний строк, встановлений договором погоджено сторонами 14.02.2022 і не пізніше.

При визначенні строків прострочення зобов`язання позивачем було взято дату, коли товариство фактично отримало повідомлення про готовність виробу, а саме 11.03.2022, оскільки така інформація про повідомлення постачальником замовника про готовність виробу на дату раніше зазначеної відсутня.

Стосовно пені та інфляційного збільшення позивач вважає їх нарахування такими, що повністю відповідають умовам договору та чинному законодавству, а тому твердження відповідача, про безпідставність нарахування пені та інфляційних втрат є нікчемними. Позивач не заявляв відшкодування збитків та відшкодування упущеної вигоди, а отже, таке обґрунтування відповідача не є релевантним по відношенню до предмету спору. Штрафні санкції, які нараховані відповідачу, не є надмірно великими порівняно із збитками кредитора, оскільки, такі збитки не заявлялись до відшкодування, в розумінні ст.233 Господарського кодексу України.

Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності, позивач вважає їх застосування безпідставними, оскільки у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема статтями 257-259 Цивільного кодексу України продовжуються на строк дії такого стану.

Відповідач у запереченнях на доводи позивача, викладені ним у відповіді на відзив, зазначає про те, що його правова позиція з приводу позовних вимог у цій справі залишається незмінною. Як вважає відповідач, позивачем не доведено підстави для відмови від прийняття агрегату та втрати інтересу внаслідок прострочення на 8 днів поставки товару. Позивач не довів належними доказами обставину, що, нібито, був змушений провести закупівлю виробу в іншого контрагента, і тому у позивача відсутня потреба в отриманні товару після 14.02.2022, що ставить під сумнів сам факт придбання виробу в іншого контрагента у строк до 14.02.2022, як умову для того, щоб вважати, що позивач втратив інтерес в розумінні ч.3 ст.612 Цивільного кодексу України.

Позивач надав додаткові пояснення, в яких посилається на те, що факт придбання чи не придбання виробу у іншого контрагента у даній справі має інформаційний характер, оскільки підставою для звернення до суду з позовом у позивача виникло внаслідок неналежного виконання свого зобов`язання відповідачем за договором поставки, а не комерційна діяльність та господарські відносини з іншими контрагентам позивача, тому твердження про обов`язок надати докази закупівлі виробу у іншого контрагента є недоречним. Крім того, предмет і підстава позову не залежать від цієї обставини.

В судовому засіданні 19.09.2024 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.10.2024.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити в повному обсязі з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, просить суд в їх задоволенні відмовити.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.

20.12.2021 між Державним підприємством "Київський бронетанковий завод" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський бронетанковий завод", далі за текстом позивач) та Державним підприємством "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", далі за текстом відповідач) укладено договір постачання № 90/21-237 (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором, поставити позивачу вироби, а позивач прийняти та оплатити продукцію, зазначену в Специфікації № 1.

У п.1.2 договору сторони дійшли згоди, що найменування, кількість і ціна продукції визначаються у специфікації № 1.

Загальна сума договору, відповідно до п.2.1, становить 2 003 649,60грн.

Позивач, за умовами п.2.2 договору, взяв на себе зобов`язання здійснити оплату продукції на підставі загального рахунку відповідача наступним чином:

- передплата 50% від вартості продукції протягом 10 (десяти) календарних днів від дати виставлення рахунку відповідачем;

- решта 50% протягом 10 (десяти) календарних днів від дати повідомлення від відповідача про готовність продукції до відвантаження.

Умови постачання продукції сторонами погоджено у розділі 3 договору, а саме: відповідач зобов`язався здійснити поставку продукції на умовах EXW- м. Харків, вул. Сумська, 132, у строк до 20.01.2022 року, але не раніше ніж через 40 календарних днів від дати отримання передплати згідно п.2.2 договору (п.3.1 договору), після готовності продукції до відвантаження відповідач інформує про це позивача по телефону та направляє письмове повідомлення про готовність продукції до постачання (п.3.2 договору), датою постачання продукції відповідачем та датою отримання продукції позивачем є дата підписання сторонами видаткової накладної (п.3.3 договору).

Відповідальність сторін за порушення договору погоджена сторонами у розділі 7 договору, за умовами якого (п.7.2) порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

У п.7.3 договору сторони дійшли згоди, що за порушення строків виконання зобов`язань стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення, за кожен день порушення строків виконання, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, але у будь-якому випадку до моменту повного і належного його виконання (п.9.1 договору).

Між сторонами підписано специфікацію № 1 до договору, в якій сторони погодили найменування продукції, її кількість та загальну ціну механізм управління 478ДУ9-Т.62сб в кількості 1 шт на суму 2 003 649,60грн.

Відповідач 31.12.2021 виставив позивачу рахунок № 5837 на суму 2 003 649,60грн.

На виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату на суму 1 001 824,80, що підтверджується копією платіжної інструкції № 7 від 05.01.2022.

Таким чином, з урахуванням умов п.3.1 договору відвантаження товару відповідач повинен був здійснити в строк до 20.01.2022, але не пізніше 14.02.2022, проте, повідомлення про готовність продукції до постачання в строк до 14.02.2022 відповідачем на адресу позивача направлено не було, відвантаження відповідачем товару у строк до 14.02.2022 не відбулось.

Порушення відповідачем строків поставки підтверджується листуванням між сторонами, а саме: листом від 22.02.2022 за вих. № 237-07/143, направленим на адресу позивача на його електронну пошту, відповідно до якого відповідач повідомив позивача про готовність виробу до відвантаження з проханням провести остаточний розрахунок відповідно до п.2.2 вищезазначеного договору.

Відповіді на даний лист відповідачем від позивача отримано не було, хоча факт отримання даного листа позивачем визнається.

Відповідач 08.06.2022 повторно направив на адресу позивача лист за вих. № 237-07/352, яким повідомлено останнього про те, що з 23.02.2022 підприємство відповідача зберігає готовий до відвантаження згідно договору № 90/21-237 від 21.12.2021 механізм управління 478ДУ9-Т.62сб у кількості 1 одиниці.

Позивач у відповіді на даний лист (вих. № 1235/87 від 29.06.2022) повідомив відповідача, що у зв`язку з невиконанням умов договору, а саме не здійснення поставки у визначений термін, позивач був змушений провести закупівлю в іншого контрагента і не має потреби в отриманні товару, у зв`язку з чим просить відповідача повернути на рахунок підприємства сплачену передплату в розмірі 1 001 824,80грн.

В подальшому позивач неодноразово звертався на адресу відповідача з вимогою про повернення передплати за договором (вих. № 602/81 від 23.02.2023, вих. № 1657/81 від 23.05.2024, вих. № 1984/81 від 11.06.2024).

У відповіді від 05.07.2024 № 237/382 на вимогу позивача (вих. № 1657/81 від 23.05.2024) відповідач просив позивача відтермінувати вирішення спірного питання.

Крім того, 30.07.2024, після звернення позивача до суду з позовом, відповідач направив на адресу позивача гарантійний лист з поетапним графіком оплати заборгованості.

Оскільки відповідач умови договору в частині своєчасної поставки товару не виконав, позивач здійснив нарахування пені на підставі п.7.3 договору, а також на суму попередньої оплати здійснив нарахування збитків від інфляції.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 369 941,91грн, нарахованих на суму попередньої оплати, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст.ст.173-175 Господарського кодексу України.

Згідно із ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст.ст.627,628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст.ст.525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 Господарського кодексу України).

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст.664 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.

З цих же підстав суд не приймає заперечення відповідача в частині недоведеності позивачем належними доказами обставин щодо факту придбання виробу в іншого контрагента, як умову для того, щоб вважати, що позивач втратив інтерес в розумінні ч.3 ст.612 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Правова природа попередньої оплати внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони не узгодять іншої її правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов договору, відповідач повинен був здійснити поставку продукції у строк до 20.01.2022 року, але не раніше ніж через 40 календарних днів від дати отримання передплати згідно п.2.2 договору.

Таким чином, враховуючи принцип свободи підприємницької діяльності, в рамках якої сторонами було самостійно визначено строк поставки товару за договором, передача товару повинна була здійснена відповідачем саме у строки, погоджені сторонами у договорі.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату в розмірі 1 001 824,80грн 05.01.2022 (платіжна інструкція № 7), відповідач зобов`язаний був направити на адресу позивача повідомлення про готовність продукції до постачання та здійснити її поставку в строк до 14.02.2022.

Натомість повідомлення про готовність продукції до постачання відповідачем було направлено лише 22.02.2022, шляхом направлення електронного листа.

Заперечення позивача, з посиланням на те, що виріб, який є предметом спірного договору, був виготовлений вчасно, однак, під час приймальних випробувань стався технологічний збій, суд не приймає, оскільки сторони у договорі чітко погодили кінцевий термін поставки і товар у цей строк позивачу поставлений не був.

Даний факт відповідачем не спростовано, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Як вже було встановлено судом, позивач листом за вих. № 1235/87 від 29.06.2022 повідомив відповідача, що у зв`язку з невиконанням умов договору, а саме не здійснення поставки у визначений термін, позивач не має потреби в отриманні товару, у зв`язку з чим просив відповідача повернути на рахунок підприємства сплачену передплату в розмірі 1 001 824,80грн.

В подальшому позивач неодноразово звертався на адресу відповідача з вимогою про повернення передплати за договором (вих. № 602/81 від 23.02.2023, вих. № 1657/81 від 23.05.2024, вих. № 1984/81 від 11.06.2024).

Сума попередньої оплати в сумі 1 001 824,80грн була повернута відповідачем у два етапи, а саме: 09.08.2024 в розмірі 500 000,00грн та 06.09.2024 в розмірі 501 824,80грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій, наявними в матеріалах справи.

Оскільки відповідач на вимогу позивача не повернув суму попередньої оплати, останній здійснив нарахування збитків від інфляції в розмірі 369 941,91грн за період з лютого 2022 року по червень 2024 року.

Частиною 1 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи те, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати в розмірі 1 001 824,80грн - 29.06.2022, у зв`язку з чим підстава, на якій відповідач отримав суму авансу за договором відпала, суд дійшов висновку, що саме з цієї дати правова природа попередньої оплати змінилась, ця сума стала грошовим зобов`язанням в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, а тому у позивача виникло право здійснити на підставі зазначеної статті нарахування збитків від інфляції на цю суму за період з липня 2022 року по червень 2024 року.

Проте, з наданого позивачем розрахунку збитків від інфляції судом вбачається, що таке нарахування здійснено позивачем за період з лютого 2022 року по червень 2024 року.

Суд, здійснивши свій розрахунок збитків від інфляції за період з липня 2022 року по червень 2024 року за допомогою системи "Ліга-Закон" на суму 1 001 824,80грн, дійшов висновку, що розмір збитків від інфляції за цей період складає 181 713,96грн, який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 188 227,95грн суд відмовляє.

Заперечуючи проти нарахування збитків від інфляції, відповідач посилається на те, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням зобов`язань за договором - невчасну поставку строком 8 днів, не доведено повного складу цивільного правопорушення як підстави для застосування такої форми майнової відповідальності, як відшкодування збитків - інфляційного збільшення суми боргу.

Суд не приймає ці заперечення, оскільки правові підстави стягнення збитків від інфляції від простроченої суми, не пов`язані із наявністю в кредитора збитків, матеріальних втрат, тощо, а виникають в силу договору та закону.

За змістом ст.625 Цивільного кодексу України нарахування збитків від інфляції входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, відсутності доказів на підтвердження факту збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням зобов`язань за договором та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 25 045,62грн за період з 15.02.2022 до 11.03.2022, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення, виходячи з наступного.

Приписами ч.1 ст.216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч.2 ст.217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких, відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України віднесено штраф та пеню, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У пункті п.7.3 договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов`язань стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення, за кожен день порушення строків виконання.

У відповідності до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.6 та ст.627 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов`язання - порушення строків поставки товару.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем допущено порушення строків постачання товару, позивачем правомірно нарахована пеня у зв`язку із простроченням виконання зобов`язання з поставки товару.

Проте, з наданого позивачем розрахунку пені на суму 25 045,62грн, судом вбачається, що позивач здійснив її нарахування за період з 15.02.2022 по 11.03.2022, який судом не приймається, виходячи з наступного.

Як зазначає позивач, при визначенні строків прострочення зобов`язання позивачем було взято дату, коли товариство фактично отримало повідомлення про готовність виробу, а саме 11.03.2022.

Суд з такими доводами позивача не погоджується, оскільки, як вже було встановлено судом, відповідач у п.3.2 договору взяв на себе зобов`язання після готовності продукції до відвантаження направити позивачу письмове повідомлення про готовність продукції до постачання.

Умовами договору сторони передбачили можливість надсилання документів електронною поштою або факсимільним зв`язком (п.11.2, п.11.7 договору) та у розділі 13 договору вказали свої юридичні та електронні адреси.

Як вже було встановлено судом, на виконання умов укладеного договору відповідач направив на електронну пошту позивача повідомлення про готовність продукції до відвантаження, дата створення якого 22.02.2022.

При цьому позивач стверджує, що лист, направлений відповідачем 22.02.2022 про готовність продукції до відвантаження, ним було фактично отримано 11.03.2022, про що свідчить відповідний штамп про його отримання у журналі вхідної кореспонденції за вх. № 389 від 11.03.2022.

Суд не визнає такий доказ як належний, оскільки відповідний штамп ставиться безпосередньо самим позивачем, який є зацікавленою особою у цьому питанні.

Суд приймає до уваги те, що за загальною практикою, залежно від розміру листа та швидкості каналу зв`язку, доставляння електронного листа загалом триває в середньому від кількох секунд до кількох хвилин, але не може бути двадцять днів, як вказує відповідач.

Належних та допустимих доказів на спростування відповідного висновку суду надано не було, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що період прострочення направлення відповідачем повідомлення про готовність до відвантаження продукції та поставки товару, відповідно до п.3.1 та п.3.2 договору, становить 8 днів, а саме з 15.02.2022 по 22.02.2022.

Таким чином, здійснивши свій розрахунок пені за період з 15.02.2022 по 22.02.2022, за допомогою системи "Ліга-Закон" на суму 1 001 824,80грн, судом встановлено, що розмір пені складає 8 014,60грн, який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 17 031,02грн суд вважає за необхідне відмовити.

Також, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Розглянувши заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ст.258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 26.07.2024 та ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2024 відкрито провадження у справі № 922/2630/24 за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд якої судом в подальшому ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 від 11.03.2020 на усій території України було введено карантин та запроваджено відповідні обмежувальні заходи.

Постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236, від 17.21.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423 та від 25.04.2023 № 383 дія карантину продовжувалася по 30.06.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до Закону України від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі до Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п.12, відповідно до якого - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України доповнено п.7, в якому визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.

Відповідно до п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.

Тобто, враховуючи, що з 12.03.2020 по 30.06.2023 (включно) на території країни діяли карантинні обмеження, а з 24.02.2022 і до сьогоднішнього дня на території країни введено воєнний стан, враховуючи п.12 та п.19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, п.7 розділу IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України, строки позовної давності щодо стягнення суми пені по зобов`язанням відповідача є такими, що не сплинули.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідача про сплив строку позовної давності безпідставними та необґрунтованими, а строки позовної заяви такими, що не підлягають застосуванню, у зв`язку з чим в задоволенні заяви суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

За приписами ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково.

Що стосується судових витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (61023, м. Харків, вул. Сумська, 132, код ЄДРПОУ 14310052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський бронетанковий завод" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 34-А, код ЄДРПОУ 14302667) - 8 014,60грн пені, 181 713,96грн збитків від інфляції, 2 276,74грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 188 227,95грн збитків від інфляції та 17 031,02грн пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "17" жовтня 2024 р.

СуддяТ.А. Лавренюк