Рішення № 122362739, 16.10.2024, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року справа № 580/8982/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі Головне управління, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду військової служби на території російської федерації з 01.07.2000 по 13.06.2013 та призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу період військової служби на території російської федерації з 01.07.2000 по 13.06.2013 та призначити пенсію за віком з 05 серпня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 31 травня 1990 року призваний до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з 16.06.2013 звільнений з військової служби. З 2014 року позивач постійно проживає на території України у м. Монастирище. 25.07.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, однак відповідач не зарахував до страхового стажу період військової служби на території російської федерації з 01.07.2000 по 13.06.2013.

Позивач зазначає, що відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення період військової служби на території російської федерації з 01.07.2000 по 13.06.2013 має бути зарахований до страхового стажу позивача, адже Угода в цей період була чинною. Крім того, обов`язок отримувати довідки про сплату страхових внесків покладений на органи Пенсійного фонду, а не на заявника.

Ухвалою від 16.09.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно відомостей військового квитка серії НОМЕР_1 , 07.06.1990 призваний до Збройних Сил ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 09.06.1990 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 та з 16.06.2013 звільнений з військової служби згідно наказу ПС ТОФ від 23.05.2013 № 8/ок та направлений до військового комісаріату Камчатського краю по м. Вилючинськ.

25.07.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, у якій просив зарахувати до страхового стажу службу по контракту з 31.05.1990 по 16.06.2013 згідно відомостей військового квитка серії НОМЕР_1 .

Рішенням від 01.08.2024 № 231850002882 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило у призначенні пенсії за віком, оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби згідно військового квитка від 11.06.1983 НОМЕР_1 з 01.07.2000 по 13.06.2013, оскільки в індивідуальних відомостях на застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про страховий стаж, заробітну плату та сплачені страхові внески.

Дії Головного управління щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду військової служби на території російської федерації з 01.07.2000 по 13.06.2013 та призначенні пенсії за віком позивач вважає протиправними, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України Про недержавне пенсійне забезпечення, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин (згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна вийшла з вказаної Угоди) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 16 Угоди між урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993, яка була чинною під час спірного періоду служби позивача (згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023 Україна припинила дію Угоди) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на території обох Сторін, взаємно визнається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбулась трудова діяльність.

Отже, наведені положення Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно ч. ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Отже, враховуючи, що Україна є Стороною, за законодавством якої здійснюється пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць, то за її законодавством обов`язковою умовою для врахування відомостей про заробітну плату при обчисленні пенсії є сплата страхових внесків (чи по іншому названих обов`язкових платежів) за цей період до Пенсійного фонду російської федерації.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 та від 06.11.2023 у справі 560/764/21 дійшов висновку про врахування відомостей, зазначених в довідках про заробітну плату, отриману поза межами України (в Російській Федерації), лише за умови підтвердження належними доказами відрахувань із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд Російської Федерації, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати.

Згідно з абзацом 5 частини 1 статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

З огляду на вказану норму та враховуючи те, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування запроваджений в Україні з 01.07.2000, але такий облік не охоплює осіб, які працювали поза межами України, то підтвердження нарахованої заробітної плати для осіб, які працювали поза межами України та мають право на призначення пенсії в Україні, має відбуватися на підставі первинних документів.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду висловлені у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 560/5001/21. У вказаній постанові Верховний Суд наголосив на необхідності перевірки належними доказами відповідні відрахування із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд за місцем роботи позивача, а також утримання відповідних податків та обов`язкових платежів із його заробітної плати. Адже сплата обов`язкових внесків в подальшому спрямовується на забезпечення пенсійного страхування.

Суд врахував, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).

Згідно із підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 у разі якщо за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, поліцейським відповідно до Закону, страховий стаж та заробітна плата (дохід) обчислюються на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески, форма якої затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 04 лютого 2021 року № 3-1 Про затвердження форми довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески та Порядку розрахунку сум грошового забезпечення, якщо документи про його нарахування та про сплачені страхові внески зберігаються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя або знищено, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07 квітня 2021 року за № 463/36085.

Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Отже, наведеними нормами передбачено подання до органу Пенсійного фонду відповідних документів про стаж та довідок про заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії.

Відповідно до абз. 4 пункту 1.8 розділу I Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.

Суд врахував, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії, що зазначена у рішенні від 01.08.2024 № 231850002882, стало не зарахування до страхового стажу періоду проходження позивачем військової служби з 01.07.2000 по 13.06.2013, оскільки в індивідуальних відомостях на застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про страховий стаж, заробітну плату та сплачені страхові внески.

Надаючи оцінку вказаній підставі, суд зазначає, що індивідуальні відомості на застраховану особу за формою ОК-5 містять інформацію про сплату роботодавцем за застраховану особу страхових внесків виключно на території України. Разом з тим, як встановив вище суд, у період з 01.07.2000 по 13.06.2013 позивач проходив військову службу у російській федерації, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_1 (а.с. 8-12). Таким чином, під час вирішення питання щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.07.2000 по 13.06.2013, пенсійний орган мав дослідити надані позивачем документи, зокрема у контексті наявності/відсутності відомостей про заробітну плату, отриману поза межами України (в російській федерації) у вказаний період та дослідити чи здійснювались необхідні відрахування із заробітної плати позивача в пенсійний фонд російської федерації. Натомість зі змісту рішення від 01.08.2024 № 231850002882 суд вбачає, що вказані дії відповідач не здійснював, що у свою чергу вказує на не обґрунтованість вказаного рішення, оскільки останнє прийняте без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

За вказаних обставин, суд доходить висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.08.2024 № 231850002882.

Обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Суд зазначає, що перевірка поданих позивачем документів під час вирішення питання про призначення пенсії належить до повноважень пенсійного органу, який, однак, у спірних правовідносинах не досліджував надані позивачем документи у контексті наявності/відсутності відомостей про заробітну плату, отриману поза межами України (в російській федерації) у вказаний період; обставин здійснення необхідних відрахувань із заробітної плати позивача в пенсійний фонд російської федерації, у зв`язку із чим виконуючи завдання адміністративного судочинства, передбачене у ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що в цьому випадку слід зобов`язати відповідача (як орган, який прийняв протиправне рішення) повторно розглянути заяву позивача від 25.07.2024 про призначення пенсії із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачем судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.08.2024 № 231850002882 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2024 про призначення пенсії із доданими документами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 );

2) відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, 10, код ЄДРПОУ 22933548).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 16.10.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК