Рішення № 122356649, 11.10.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2024 року № 320/27956/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (далі також - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України від 24.06.2022 року №80114300014783;

- зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області розглянути повторно заяву про надання дозволу на імміграцію в України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий МВС 78039 від 18.05.2021, дійсний до 18.05.2031.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2023 відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про дотримання ним всіх чинних вимог законодавства у процедурі надання дозволу на імміграцію в України, у зв`язку з чим відповідач безпідставно відмовив у наданні такого дозволу.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване рішення прийняте ним відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , громадянин Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , подав документи на надання дозволу на імміграцію в Україну. Документи було подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» - перебування у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки.

Позивач перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2017 року. Шлюб було зареєстровано 17.02.2017 Деснянським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про що зроблено актовий запис №245 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .

Разом з дружиною позивач проживав у м. Києві за адресою у квартирі дружини: АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду документів позивача, уповноваженим органом ДМС України відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію №80114300014783 було ухвалено 24.06.2022 на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію» - «зазначення в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей або подання підроблених документів».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент подання 14.05.2021 документів на надання дозволу на імміграцію позивач був у шлюбі з громадянкою України вже понад 4 роки.

Отже, позивач, як чоловік громадянки України, підпадав під критерії, визначені законодавством для отримання дозволу на імміграцію в Україну.

За частиною 2 статті 9 Закону України «Про імміграцію» заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про імміграцію» для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:

1) три фотокартки;

2) копія документа, що посвідчує особу;

3) документ про місце проживання особи;

4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);

Також, позивач, як особа, зазначена у пункті 1 частини 3 статті 4 цього Закону, зобов`язаний був надати копії документів, що засвідчують його родинні стосунки з громадянином України. На що Позивачем було надано копію свідоцтва про шлюб, а також паспортний документ дружини, ОСОБА_2 .

Пунктом 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (надалі - Порядок № 1983) для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС, за погодженням з МЗС, зразка подаються:

1. паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та копія його сторінок;

2. засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними;

3. три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;

4. документ про місце проживання (в Україні та за кордоном).

5. документально підтверджені відомості про склад сім`ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо);

6. квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження місця проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем було подано нотаріальну заяву дружини, а також копії документів про право власності дружини на квартиру.

Відповідно до абзацу 5 пункту 11 Порядку № 1983 місце проживання в Україні осіб, які тимчасово на законних підставах перебувають на її території (тобто не отримали посвідку на проживання в Україні), підтверджується документами, передбаченими абзацом 7 підпункту 1 пункту 9 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150.

Згідно абзацу 7 підпункту 1 пункту 9 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 такими документами є документ про право власності на житло, яке надається іноземцеві для перебування (після пред`явлення повертається), та його копія, а в разі, коли житло не належить приймаючій стороні, - письмова згода власника (співвласника) такого житла.

З наведеного вбачається, що позивачем було виконано всі вимоги закону та надано усі документи, необхідні для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, Законом України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови у наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Неправдиві відомості та/або підроблені документа мають бути подані заявником свідомо, аби такі дії стали підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

У висновку за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну вказано, що органом ДМС України отримано лист від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якому зазначено, що за вказаною заявником адресою - АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.

Однак, на думку суду, такий лист ГУ СБУ у місті Києві та Київській області не може вважатися обґрунтуванням відмови у наданні дозволу на імміграцію з наступних причин:

- не вказано, на підставі яких конкретно даних органом СБУ зроблено висновок про те, що Позивач не проживає за вказаною адресою;

- формулювання «може свідчити», вказує на відсутність достатніх відомостей для висновку про наявність обґрунтованих підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. У листі зазначено: «фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей». Тобто, такий висновок ЦМУ ДМС міста Києва та Київської області ґрунтується на припущенні, а не на встановленому факті;

- квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності дружині позивача, в якій вони разом проживали в ній на момент подання документів на дозвіл на імміграцію. Зазначене підтверджується нотаріальною заявою дружини позивача - ОСОБА_2 . Доказів, які б спростовували вказану обставину, і які б були враховані відповідачем при прийняття оскаржуваного рішення, матеріали справи не містять.

Водночас, суд звертає увагу на те, що надана Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області не є нормативно-правовими актами, якими врегульовані спірні правовідносини, у розумінні пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію», а носять рекомендаційний характер, а відтак - не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб (пункт 11 Порядку №1983).

Разом з тим, ні Позивача, ні його дружину ні на які співбесіди та перевірки не запрошували, хоча позивач у заяві про надання дозволу на імміграцію вказав свій контактний номер телефону.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути обґрунтованими, із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а також відповідати принципу правової визначеності.

Функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки документів, а також запрошення для надання пояснень заявників, стосовно яких розглядається це питання.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей, як і відсутні докази опитування осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів чи мешканців саме цього будинку, документування цього процесу, збір всебічних даних щодо підтвердження або спростування факту проживання позивача за вказаною адресою.

Відповідачем не вказано, що ним вживались будь-які дії з метою встановлення факту проживання позивача за наведеною в його заяві адресою, в тому числі, щодо виходу за адресою місця проживання, зазначеною позивачем у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну, складення актів, якими б було зафіксовано, що позивач не проживає за вказаною адресою, опитування сусідів, або інших дій, з метою підтвердження чи спростування інформації, викладеної у листі Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.

Крім того, висновок ДМС України за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну містить лише припущення та узагальнення, що не стосуються жодним чином справи заявника та не можуть бути обґрунтуванням правомірності відмови у наданні дозволу на імміграцію.

У контексті доводів відповідача суд звертає увагу на те, що жодним законодавчим актом не передбачено обов`язок особи перебувати за адресою проживання/перебування 24 години протягом 7 календарних днів на тиждень.

Більше того, ні Закон України «Про імміграцію», ні Порядок № 1983 не ставить у залежність процес надання дозволу на імміграцію від наявності чи відсутності особи за адресою її проживання у конкретний час та у конкретну дату.

З огляду на наведене, суд вважає, що оскаржуване рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію ОСОБА_1 ґрунтується на припущеннях, а тому не відповідає критеріям обґрунтованості, прийняте не на основі всебічного дослідження фактів індивідуальної справи позивача.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 147, 20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а; код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України від 24.06.2022 року №80114300014783.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області розглянути повторно заяву про надання дозволу на імміграцію в України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий МВС 78039 від 18.05.2021, дійсний до 18.05.2031.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 2 147, 20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.