Єдиний державний реєстр судових рішень
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" жовтня 2024 р. справа № 300/6195/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради
про визнання рішення протиправним та зобов`язання до вчинення певних дій,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 (надалі, також - представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 13.08.2024 звернувся в суд з позовною заявою до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради (надалі, також - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 19.07.2024 №88 в частині відмови внутрішньо переміщеній особі, зазначеній у додатку до рішення (№ п/п 1), а саме ОСОБА_1 , в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка;
- зобов`язати Виконавчий комітет Яремчанської міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 345 від 19.03.1996.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Виконавчим комітетом Яремчанської міської ради рішенням №88 від 19.07.2024 протиправно відмовлено ОСОБА_1 в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка. Представник позивача, зокрема, зазначив, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання у місті Яремче Надвірнянського району, що підтверджується довідкою №2618-5000743673 від 05.04.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про видачу посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту. Однак відповідач рішенням №88 від 19.07.2024 відмовив у видачі такого посвідчення, оскільки у пункті 7 Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №345 від 19.03.1996 (надалі, також Положення №345) серед переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення, внутрішньо переміщені особи відсутні. Також відповідач вважає, що внутрішньо переміщені особи за місцем взяття на облік проживають тимчасово. Представник позивача вказав, що відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" №56/95-ВР від 15.02.1995 (надалі, також Закон №56/95-ВР) ОСОБА_1 має право на отримання статусу особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, оскільки довідка про взяття на облік її як внутрішньо переміщеної особи підтверджує постійне проживання у відповідній місцевості. Таким чином, стверджує про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення №88 від 19.07.2024 та для зобов`язання відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення особи, яка проживає на території гірського населеного пункту.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 17,18).
Згідно з довідками про доставку електронного листа ухвала про відкриття провадження від 19.08.2024 та адміністративний позов від 13.08.2024 по справі №300/6195/24 доставлені до електронного кабінету Виконавчого комітету Яремчанської міської ради 20.08.2024 та 13.08.2024, відповідно (а.с. 19,21).
Однак правом на подання відзиву на позов Виконавчий комітет Яремчанської міської ради не скористався, будь-яких інших заяв до суду не подавав.
Частиною 6 статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №2618-5000743673 від 05.04.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 13).
Позивач звернулася до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради із заявою про видачу їй посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту, однак рішенням №88 від 19.07.2024 Виконавчий комітет Яремчанської міської ради відмовив у видачі такого посвідчення, оскільки у пункті 7 Положення №345 серед переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення, внутрішньо переміщені особи відсутні, а змін до Положення №345, які б передбачали можливість надання статусу осіб, які проживають, працюють (навчаються) на території населеного пункту на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не приймалось. Відповідач також зазначив, що внутрішньо переміщені особи за місцем взяття на облік проживають тимчасово (а.с. 14).
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач через уповноваженого представника звернулася з цією позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України Про статус гірських населених пунктів в Україні за №56/95-ВР від 15.02.1995 та Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб №1706-VII від 20.10.2014 (надалі, також Закон №1706-VII).
Закон №56/95-ВР встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.
До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність (стаття 1 Закону №56/95-ВР).
Відповідно до статті 2 Закону №56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання постанови Верховної Ради України від 15.02.1995 №57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою від 11.08.1995 №647 затвердив перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, до якого включено місто Яремче, Надвірнянського району Івано-Франківської області.
Згідно з статтею 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.
Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського визначені статтею 6 Закону №56/95-ВР.
Суд зазначає, що Закон №56/95-ВР встановлює гарантії соціального захисту громадян, які проживають, працюють або навчаються на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та не визначає обмежень за професійною ознакою чи видами соціального захисту. Вказаний Закон спрямований виключно на підтримку населення, яке проживає і працює у гірській місцевості, шляхом формування системи матеріальної підтримки осіб та стимулювання розвитку гірських населених пунктів.
Відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою №345 від 19.03.1996 затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.
Це Положення регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського. Посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні (пункти 1, 2).
Згідно пунктом 4 Положення №345 для отримання посвідчення громадяни звертаються до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районної держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (в разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) за місцем постійного проживання.
Для отримання посвідчення громадянин може звернутися також до посадової особи центру надання адміністративних послуг або до уповноваженої посадової особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в разі відсутності центру надання адміністративних послуг), яка повинна передати подану заяву про видачу посвідчення (далі - заява) разом з необхідними документами відповідному органу соціального захисту населення не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дати отримання.
Посадова особа виконавчого органу або центру надання адміністративних послуг, яка приймає заяву з необхідними документами, за технічної можливості реєструє заяву та формує електронну справу (заповнює відповідні електронні форми з використанням інформаційних систем Мінсоцполітики) та не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилає сформовану електронну справу відповідному органу соціального захисту населення за допомогою технічних засобів електронних комунікацій через інформаційні системи Мінсоцполітики з дотриманням вимог Законів України Про електронні документи та електронний документообіг, Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги, Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах.
Подані в паперовій формі заяви з необхідними документами (за якими сформовано електронні справи) передаються відповідному органу соціального захисту населення не рідше ніж один раз на два тижні.
Відповідно до пункту 7 Положення №345 посвідчення видаються таким категоріям громадян:
а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських;
б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського);
в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;
г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об`єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.
Відповідно до пункту 8 Положення №345 посвідчення видається за умови пред`явлення паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 14 років), тимчасового посвідчення громадянина України і подання: заяви; витягу з реєстру територіальної громади - для громадян, які постійно проживають у гірському населеному пункті (в тому числі дітей); довідки з місця роботи - для громадян, які постійно працюють у гірському населеному пункті; довідки із закладу освіти - для громадян, які навчаються на денних відділеннях у закладах освіти, розташованих у гірському населеному пункті; фотокартки розміром 30 x 40 міліметрів.
Підставами для відмови у видачі посвідчення є: відсутність документів або відомостей, зазначених у цьому пункті; виявлення факту недостовірності даних, зазначених у заяві.
Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк із дня надходження заяви з необхідними документами до органу соціального захисту населення.
Видача посвідчення особі проводиться посадовою особою виконавчого органу або центру надання адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 11 Положення №345 рішення органу соціального захисту населення про відмову у видачі громадянам посвідчень або припинення дії посвідчення може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Якщо посвідчення стало непридатним або було втрачено, громадянину за його заявою до органу, який видав посвідчення, видається нове посвідчення (пункт 12 Положення №345).
Суд зазначає, що Закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 №1706-VII (надалі, також - Закон №1706-VII), встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно з приписами частини першої-третьої статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина перша статті 5 Закону №1706-VII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введенно воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024 та триває по теперішній час.
Статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Окрім того, частиною 3 статті 7 Закону №1706-VII встановлено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Закон №1706-VII не містить положень про постійний характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік.
Суд наголошує, що у частині 1 статті 5 Закону №1706-VII чітко визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-IV від 11.12.2003 місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні №1871-IX від 05.11.2021 (надалі, також Закон №1871-IX) особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Приписами пункту 10 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону №1871-IX встановлено, що на період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.
Підсумовуючи, суд вважає, що довідка №2618-5000743673 від 05.04.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, надана позивачем, є доказом постійного проживання ОСОБА_1 на території гірського населеного пункту.
Суд також бере до уваги те, що відповідно до пункту 10 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону №1871-IX внутрішньо переміщена особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації свого попереднього постійного місця проживання. В статті 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання від 11.12.2003 №1382-IV зазначено, що місце перебування - це житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
Із системного аналізу наведених норм вбачається, що головною умовою терміну перебування є його тривалість, а саме менше шести місяців на рік.
Враховуючи, що ОСОБА_1 проживає вже більше шести місяців у гірському населеному пункті, зокрема, в місті Яремче Надвірнянського району Івано-Франківської області, суд вважає, що таке проживання треба вважати постійним.
Отже, як наслідок, наявні підстави для видачі позивачу відповідного посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.
Європейський Суд з прав людини у справі Волков проти України (заява №21722/11, пункти 170, 171) вказав, що вислів згідно із законом також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі Копп проти Швейцарії (Корр v. Switzerland), заява №23224/94, п. 55); якість закону передбачає, inter alia (з лат. серед інших речей і справ), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі С.G. та інші проти Болгарії (С.G. and Others v. Bulgaria), заява №1365/07, п. 39);
У справі Михайлюк та Петров проти України (заява №11932/02, п. 25) суд зауважив, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі Полторацький проти України (Poltoratskiy v. Ukraine) №38812/97, п. 155).
В справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини вказав, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі №822/524/18, із посиланням на положення ст.ст. 1, 8, 20 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті охарактеризованого критерію якості закону суд зазначає, що у випадку встановлення невідповідності окремих положень закону вказаному критерію, суд повинен застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення такого закону.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Із огляду на проаналізовані норми законодавства й враховуючи наявність в національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав та основних свобод, зокрема у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 19.07.2024 №88 в частині відмови внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка.
Також з метою ефективного відновлення порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" №56/95-ВР від 15.02.1995 та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №345 від 19.03.1996.
Отже, позов належить задовольнити повністю.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону №3674-VI передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлена ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за подання фізичною особою до суду адміністративного позову немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Водночас, частиною 3 статті 4 Закону України Про судовий збір передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки представником позивача подано до суду позов в інтересах ОСОБА_1 в електронній формі, зокрема, сформовано в системі Електронний суд, сума судового збору, що підлягала сплаті ОСОБА_1 за подання до суду цієї позовної заяви становить 968,96 грн (1211,20 грн х 0,8).
Водночас, наявною в матеріалах справи копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3815556338.1 від 12.08.2024 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду з цим позовом в розмірі 970 грн (а.с. 7), тобто у розмірі більшому, ніж встановлено Законом України Про судовий збір.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, позивач вправі звернутися до суду з клопотання про повернення судового збору, сплаченого у розмірі більшому, ніж встановлено законом.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена нею сума судового збору у розмірі 968,96 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 263, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 19.07.2024 №88 в частині відмови внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка.
Зобов`язати Виконавчий комітет Яремчанської міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" №56/95-ВР від 15.02.1995 та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №345 від 19.03.1996.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Яремчанської міської ради (код ЄДРПОУ 04054286) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору, що становить 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;
відповідач - Виконавчий комітет Яремчанської міської ради, адреса: вул. Свободи, 266, м. Яремче, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл., 78500, код ЄДРПОУ - 04054286.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.
Судове рішення № 122356122, Івано-Франківський окружний адміністративний суд було прийнято 11.10.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 300/6195/24. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: