Рішення № 122354098, 14.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 рокуСправа №160/11683/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі відповідач-2), в якому позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про відмову в перерахунку від 23 квітня 2024 року по о/р 912030184688 року, згідно якого мені, ОСОБА_1 , відмовлено в перерахунку пенсії у разі втрати годувальника на підставі довідки Б-с-340 від 28.03.2024 р., виданої територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на підставі статті 142 Закону №1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів»;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , пенсії у разі втрати годувальника на підставі довідки Б-с-340 від 28.03.2024 р., виданої територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на підставі статті 142 Закону №1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів», з урахуванням фактично виплачених сум, з 18 лютого 2020 року (з дня виникнення права на перерахунок пенсії з початку навчання на денній формі).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію у зв`язку із втратою годувальника померлого батька, ОСОБА_2 , виходячи з розміру 50% його довічного грошового утримання судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, до досягнення 23-річного віку, оскільки наразі навчається, є студенткою вищого навчального закладу. В березні 2024 року позивач звернулась до відповідача-1 із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області Б-с-340 від 28.03.2024. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 23.04.2024 у проведенні перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» було відмовлено, оскільки даним законом не передбачено призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника із розрахунку щомісячного довічного утримання судді у відставці. Відмову в перерахунку позивач вважає неправомірною, оскільки щомісячне довідне грошове утримання судді у відставці є особливою формою матеріального забезпечення судді, що полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті та слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), яке залежить від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Позивач вказує, що набула право на перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 18.02.2020 та має право на перерахунок пенсії на підставі довідки Б-с-340 від 28.03.2024, виданої територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на підставі статті 142 Закону №1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів». За вказаних обставин, висновки відповідача-2 про відсутність підстав для перерахунку є безпідставними, просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду прийнято до розгляду позов та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11683/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області у відзиві на позовну заяву зазначено про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне. Позивач перебуває на обліку у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію у разі втрати годувальника, що призначена відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 15.04.2024 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду через вебпортал електронних послуг із заявою допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами, зокрема, довідки про суддівську нагороду померлого годувальника ОСОБА_2 від 28.03.2024 № Б-с-340. Зазначена заява розглядалась відповідачем-2. За результатами розгляду прийнято рішення про відмову в перерахунку, оскільки Законом України від 02 червня 2016 року №1402-VIII (зі змінами) «Про судоустрій і статус суддів» призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника із розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не передбачено. Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства. Таким чином, рішення про відмову позивачеві в перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника є правомірним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заперечує проти задоволення позову та у відзиві вказує, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні. 15.04.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про проведення перерахунку пенсії (допризначення у зв`язку із наданням додаткових документів) відповідно Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зі змінами. До означеної заяви було надано, зокрема, довідку про суддівську винагороду померлого годувальника ОСОБА_2 від 28.03.2024 № Б-с-340, яка видана територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області. За принципом екстериторіальності заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та прийнято рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії (о/р912030184688) у зв`язку з тим, що Законом України від 02.06.2014 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено призначення пенсії/довічного грошового утримання у разі втраті годувальника. Відповідач-1 вважає оскаржуване рішення правомірним. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013). Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді. Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (зі змінами) «Про судоустрій і статус суддів» призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника із розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не передбачено.

До відзиву відповідачем-1 долучено витребувані докази.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзиви не скористалась.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 27.02.2002 виконкомом Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 .

Відповідно до записів у трудовій книжці від 12.05.1977 ОСОБА_2 з 22.06.1987 посідав посаду судді та на день смерті працював суддею Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

Наказом голови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.03.2017 №13-к/2017 ОСОБА_2 відраховано зі штату Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з 03 березня 2017 року у зв`язку зі смертю (запис 14 трудової книжки).

З наявних в матеріалах справи доказів ОСОБА_2 на час смерті не перебував на обліку в Пенсійному фонді України та ніяких видів пенсії або довічне грошове утримання судді не отримував.

На підставі заяви від 11.05.2017 позивачеві було призначено пенсію в разі втрати годувальника з 04.03.2017 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 50% пенсії за віком померлого годувальника.

Відповідно до проколу призначення пенсії від 31.05.2017 розмір пенсії позивача обрахований наступним чином: загальний трудовий стаж померлого годувальника становить 42 роки 11 місяців 18 днів; коефіцієнт страхового стажу з урахуванням кратності 1,35 - 0,57938; індивідуальний коефіцієнт для обчислення 4,63679; середньомісячний заробіток 17830,46грн. (станом на 31.01.2017); розмір пенсії за віком з урахуванням доплати за понаднормовий стаж (91,84 грн. за 7 років) 10422,45грн., загальний розмір пенсії в разі втрати годувальника з 01.06.2017 становить 5211,23грн. (50% від 10422,45грн.).

28.03.2024 позивач отримала довідку Б-с-340 від 28.03.2024 територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, у якій вказано, що її померлий батько ОСОБА_2 працював на посаді судді Ленінського району м. Дніпропетровська, суддівська винагорода працюючого судді Ленінського району м. Дніпропетровська станом на 01.10.2021 складає 128 642,40 грн., з яких: посадовий оклад -75762 грн., доплата за вислугу років (70%) - 52970,40 грн.

Вказана довідка видана на підставі статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016.

15.04.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про «допризначення пенсії, у зв`язку з наданими додатковими документами», долучивши таку довідку.

За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

За результатом розгляду заяви позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 23.04.2024 №912030184688 було відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.

Означене рішення відповідача-2 обґрунтоване наступним.

«Довічне грошове утримання полягає в гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків, а також життєвого рівня, гідного його статусу, проте така гарантія не стосується членів його сім`ї. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2014 №1402-VIII не передбачено призначення пенсії/довічного грошового утримання у разі втрати годувальника. Отже, враховуючи вищезазначене підстави для проведення перерахунку відсутні».

Не погодившись з відмовою відповідача в перерахунку пенсії в разі втрати годувальника на підставі довідки №Б-с-340 від 28.03.2024 відповідно до статті 142 Закону №1402-VII «Про судоустрій та статус суддів», позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно зі статті 1 Закону №1058-IVпенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Положенням частини першої статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 5 цього ж Закону визначено сферу його дії, зокрема, зазначено, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, відповідно до частини першої статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Частиною другою статті 36 Закону №1058-IV визначено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема: діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Згідно з частиною першою статті 38 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Суд враховує, що Законом №1058-IV передбачено загальний підхід для обчислення усіх видів пенсій з базової величини - пенсії за віком, порядок обчислення якої унормовано у статтею 27 цього Закону.

При цьому, незалежно від того, отримувала особа пенсію за віком чи ні, усі пенсії, у тому числі і пенсія у зв`язку із втратою годувальника, обчислюється з однаковою базовою величиною пенсії за віком.

Відповідний правовий висновок вкладений Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 та неодноразово виснувався Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 18 травня 2023 року у справі № 500/5605/21, від 18 травня 2022 року у справі №140/15795/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію у зв`язку із втратою годувальника її померлого батька ОСОБА_2 , з 04 березня 2017 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 50% пенсії за віком померлого годувальника, призначеної на підставі її заяви від 11.05.2017.

15.04.2024 позивач звернулася до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії в разі втрати годувальника на підставі довідки територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області №Б-с-340 від 28.03.2024 про розмір суддівської винагороди працюючого судді Ленінського району м. Дніпропетровська станом на 01.10.2021.

Рішенням від 23.04.2024 № о/р НОМЕР_3 відповідачем-2 відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2014 №1402-VIII, оскільки цим законом не передбачено призначення пенсії/довічного грошового утримання у разі втрати годувальника.

Обґрунтовуючи протиправність прийнятої відмови у перерахунку раніше призначеної пенсії, позивач наполягає, що має право на розмір пенсії в разі втрати годувальника, виходячи з 50% розміру довічного грошового утримання судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, оскільки щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є особливою формою матеріального забезпечення судді, що полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті та слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), яке залежить від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, і у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Однак, такі доводи позивача не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Суд зазначає, що такий вид пенсійних виплат, як пенсія у зв`язку з втратою годувальника, передбачений Законом №1058-IV.

Враховуючи, що позивачеві призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника за її заявою саме на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого цим Законом не передбачено.

Вказаним Законом визначено і умови перерахунку раніш призначених пенсій.

При цьому, Закон №1058-IV не визначає того, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника перераховується у разі збільшення суддівської винагороди.

У свою чергу, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» як не визначає такого пенсійного (соціального забезпечення) як пенсія у зв`язку з втратою годувальника, так і не передбачає можливості здійснення перерахунку раніш призначеної пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Вказаним Законом передбачено соціальне забезпечення суддів, які перебувають у відставці.

Питання ж пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не було врегульовано ані Законом України «Про статус суддів», ані Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства.

З цього приводу, суд зазначає, що призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є закони України «Про статус суддів» та «Про судоустрій і статус суддів», при цьому, вказаними актами чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016, рішення від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 у справі №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року у справі № 3-рп/2013).

У рішенні від 08 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 667/1568/16, від 15 січня 2020 року у справі № 592/7939/16-а та від 28 квітня 2020 року у справі № 635/4299/17, від 18 травня 2022 року у справі № 140/15795/20.

Зважаючи на викладене, оскільки позивач не є професійним суддею у відставці, то вона не може набути право на перерахунок пенсії у зв`язку із збільшенням суддівської винагороди працюючим суддям.

Таким чином, виходячи з предмету спору у цій справі, який стосується перерахунку раніш призначеної пенсії в разі втрати годувальника, суд приходить до висновку про відсутність у позивача права на перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону №1058-IV, виходячи із розміру суддівської винагороди, встановленої станом на 01.10.2021.

Посилання позивача в позові на правові висновки, викладені в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 у справі №160/25332/2021, не можуть бути враховані судом, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, оскаржуване рішення від 23.04.2024 №о/р НОМЕР_3 прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для його скасування.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, місцезнаходження: 54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд.1) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова