Рішення № 122326436, 31.07.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/45576/17-ц

пр. 2-601/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явилась,

відповідача: не з`явилась,

третьої особи-1: не з`явилась,

представника третьої особи-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко Вікторії Вікторівни, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання договору купівлі-продажу частини (частки) квартири недійсним та визнання права власності на частку спадкового майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко Вікторії Вікторівни (далі - третя особа-1, Приватний нотаріус Дерев`янко В.В.), Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - третя особа-2, ПАТ КБ «ПриватБанк»), про визнання договору купівлі-продажу частини (частки) квартири недійсним та визнання права власності на частку спадкового майна.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є дочкою ОСОБА_3 , а відповідачка ОСОБА_2 - його дружиною. З 2010 року до 2014 року ОСОБА_3 займав посаду заступника Голови Правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна», а 23 березня 2014 року, на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 року № 228-р, - звільнений із займаної посади за власним бажанням. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув, учинивши самогубство, у зв`язку з чим було відкрито кримінальне провадження № 12016020000000414. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому за життя майно. До складу спадкової маси увійшли, серед іншого, 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Заповіт спадкодавець на випадок своєї смерті не залишив. Спадкоємцями померлого першої черги є позивачка, як дочка, та відповідачка - його дружина.

У травні 2017 року, у встановлений законом строк, позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. із заявою про прийняття спадщини. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 нотаріус їй відмовила через відсутність у неї правовстановлюючих документів на зазначене спадкове майно та у зв`язку із тим, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу частини (частки) квартири від 10 листопада 2015 року (реєстровий № 2777), укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Вважає, що зазначений договір його сторони уклали без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались; приховали справжні наміри договору, оскільки основною метою його укладення було усунення ризиків з конфіскації майна у спосіб переходу права власності на майно до відповідача; жодна зі сторін оспорюваного договору не мала наміру виконувати своїх зобов`язань, що свідчить про фіктивність переходу права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Зокрема, що 01 квітня 2014 року Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження № 120141000000000164 за фактом заволодіння державним майном України службовими особами Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» та Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, що вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою). До вчинення зазначеного злочину слідство вважало причетним колишнього заступника Голови Правління НАК «Нафтогаз Україна» ОСОБА_3 . З метою недопущення конфіскації 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , 10 листопада 2015 року ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу частини (частки) квартири, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняла належні 2/3 частини (частки) квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В. В. та зареєстровано в реєстрі під № 2777.

Вказує, що зі сторони продавця не було здійснено дій із передачі ключів від зазначеної квартири, житлове приміщення не було звільнено від речей, що, у свою чергу, свідчить про невиконання обов`язку продавця передати покупцю майно у власність. Окрім того, після вчинення оспорюваного договору ОСОБА_3 продовжував проживати у цій квартирі та був у ній зареєстрований до дня смерті.

Відсутність доказів щодо оплатності оспорюваного договору також свідчить про формальність намірів продажу 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , а також про те, що його сторони знали наперед про невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 червня 2017 року № 89910881 право власності на 2/3 частини спірної квартири 10 листопада 2015 року дійсно було зареєстроване за відповідачем на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу. Проте, правочин було вчинено його сторонами лише для вигляду; при його вчиненні ОСОБА_3 та відповідачка не мали наміру створювати правових наслідків, а мали на меті у спосіб переходу права власності на 2/3 частини зазначеної квартири до відповідачки лише уникнути можливої конфіскації зазначеної квартири у майбутньому з урахуванням наявності досудового розслідування у кримінальному провадженню від 01 квітня 2014 року № 12014000000000164.

За таких обставин вважає, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 234 ЦК України, а за нею (позивачкою), як спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , підлягає визнанню право власності на 1/3 частину спадкового майна.

Посилаючись на наведене, керуючись статтями 203, 215, 234, 386, 392, 1217, 1218, 1268, 1270, 1296, 1297 ЦК України, просить суд:

- визнати договір купівлі-продажу частини (частки) квартири від 10 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватними нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2777, недійсним;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом; судові витрати покласти на відповідача.

На підставі повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 вересня 2017 року матеріали справи передано головуючому судді ОСОБА_11

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляду на 27 листопада 2017 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року за наслідками розгляду заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про забезпечення позову накладено арешт на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року за наслідками розгляду клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про витребування доказів витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. завірену належним чином копію матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення попереднього договору від 10 листопада 2015 року, зареєстрованого в реєстрі під № 2773 та договору купівлі-продажу частини квартири від 10 листопада 2015 року, зареєстрованого в реєстрі під № 2777 разом із усіма документами, які подавались сторонами вказаних договорів для їх посвідчення; витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В. В. завірену належним чином копію спадкової справи № 1/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка відкрилась 16 лютого 2017

У березні 2018 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість. Зазначає, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором, факт передачі коштів підтверджується, окрім умов договору, також письмовою заявою продавця.

У квітні 2018 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надійшла відповідь на відзив, у якій остання підтримує доводи, викладені у позові, наполягає на задоволенні вимог.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2018 року витребувано у Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області завірену належним чином копію рішення суду у цивільній справі № 175/4234/17. Витребувано у державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації, Дніпропетровської області - Замфіра О.М. копії документів (реєстраційної справи), щодо проведення реєстраційної дії по зміні власника 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , згідно рішення суду № 175/4234/17 та яка проведена 13 листопада 2017 в 15:10:07 за індексним номером 38097095. Витребувано у Генеральної прокуратури України (м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) з матеріалів кримінального провадження № 12014100000000064 від 01 квітня 2014 року копію документів, що стосуються ОСОБА_3 , а саме: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, ухвали суду про застосування запобіжного заходу, затримання особи та заходів забезпечення кримінального провадження, копію підозри, а також інші (за наявності) документи, які мають безпосереднє відношення до ОСОБА_3 . Витребувано у відповідача ОСОБА_2 оригінали платіжних документів, на підставі яких ОСОБА_2 здійснила платіж в розмірі 6 000 000,00 грн за умовами попереднього договору на користь ОСОБА_3 , що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. 10 листопада 2015 року за реєстровим № 2773, та оригінали платіжних документів, на підставі яких ОСОБА_2 здійснила платіж в розмірі 64 833,00 грн за умовами оспорюваного договору на користь ОСОБА_3 .

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2018 року матеріали справи передано головуючому судді Писанцю В.А., у зв`язку із закінченням повноважень судді ОСОБА_10

05 листопада 2018 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 надійшли заперечення, в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Печерського районного суду 28 листопада 2019 року витребувано у Генеральної прокуратури України з матеріалів кримінального провадження № 12014100000000064 від 01 квітня 2014 року копію документів, що стосуються ОСОБА_3 , зокрема: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, ухвали суду про застосування запобіжного заходу, затримання особи та заходів забезпечення кримінального провадження, копію підозри, а також інші (за наявності) документи, які мають безпосереднє відношення до ОСОБА_3 .

Ухвалою Печерського районного суду м Києва від 16 січня 2020 року виправлено описки, допущені в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року у цивільній справі № 757/45576/17-ц, зазначивши вірно номер кримінального провадження «№ 12014000000000164» замість невірно зазначеного «№ 12014100000000064».

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 листопада 2021 року справа передана для розгляду судді Хайнацькому Є.С.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року вказану цивільну справу прийнято до провадження судді; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 24 лютого 2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2022 року відкладено розгляд справи на 16 червня 2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2022 року відкладено підготовче засідання на 28 вересня 2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року відкладено підготовче засідання на 11 січня 2023 року.

У зв`язку з відрядженням головуючого судді підготовче засідання, призначене на 11 січня 2023 року, відкладено на 03 березня 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року відкладено підготовче засідання на 16 травня 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року відкладено підготовче засідання на 01 вересня 2023 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 22 листопада 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2023 року у справі оголошено перерву до 05 березня 2024 року.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва розгляд справу, призначену на 05 березня 2024 року, знято з розгляду у зв`язку з чергуванням судді як слідчий суддя. Дата наступного судового засідання 07 травня 2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 травня 2024 року розгляд справи відкладено на 31 липня 2024 року.

Позивач у судове засідання не з`явилась; про день, час, місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представник позивачки подала заяву суду про розгляд справи без їх участі, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явилась; про день, час, місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представник відповідачки подала заяву суду про розгляд справи без їх участі, просила відмовити у задоволенні позову.

Треті особи у судове засідання не з`явились; про день, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином; подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості в їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд установив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Суд установив, що 10 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений попередній договір, за умовами пункту 1 якого сторони зобов`язалися не пізніше 15 години 00 хвилин 10 листопада 2015 року на умовах і в порядку, встановлених в цьому договорі, укласти договір купівлі-продажу 2/3 частин (часток) квартири АДРЕСА_1 , на умовах і в порядку, встановлених в цьому договорі. Договір посвідчений приватними нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2773.

У пункті 4 попереднього договору встановлено, що на підтвердження зобов`язання щодо укладання основного договору, у рахунок належних з покупця за основним договором платежів продавець отримав від покупця гарантійний платіж в сумі 6 000 000,00 грн. Грошові кошти, передані покупцем на користь продавця відповідно до цього пункту договору, вважаються гарантійним платежем за частину квартири.

У цей же день 10 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватними нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 2777.

Квартира складається з двох жилих кімнат, загальною площею 135,30 кв.м, житлою - 44,40 кв. м.

За умовами пункту 2 договору, 2/3 частки квартири належить продавцю на підставі:

- 1/3 частина (частка) належить на підставі дублікату свідоцтва про право власності, виданого 31 липня 2013 року Державним підприємством «Укржитлосервіс» Державного управління справами згідно з наказом від 31 липня 2013 року № 87, право власності продавця на 1/3 частину (частки) квартири зареєстровано 12 серпня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Управлінням державної реєстрації Головного територіального правління юстиції у м. Києві за номером запису 10765697, що підтверджується витягом індексний номер 42123230 від 12 серпня 2015 року;

- 1/3 частина (частка) належить на підставі дублікату договору дарування частини квартири, виданого 02 липня 2015 року державним нотаріусом Київського державного нотаріального архіву Шкарібай-Літун А.М., за реєстровим № 1-12, право власності продавця на 1/3 частину (частку) квартири зареєстроване 12 серпня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві за номером запису 10765752, що підтверджується витягом індексний номер 42123230 від 12 серпня 2015 року.

У пункті 4 зазначеного договору купівлі-продажу визначено, що за погодженням сторін продаж частини (частки) квартири вчиняється за грошову суму - 6 064 833,77 грн, із яких грошова сума - 6 000 000,00 грн була передана покупцем продавцю 10 листопада 2015 року відповідно до умов попереднього договору, посвідченого 10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. за реєстровим № 2773, а грошову суму - 64 833,77 грн покупець сплатив продавцю до укладення, підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Цей договір буде підтверджувати, що розрахунки здійснені повністю та про відсутність претензій до покупця з боку продавця.

У пункті 6 договору встановлено, що згідно звіту про оцінку майна № RS18-151110-020 ідентифікатор за базовою ФДМУ № 76610J0112015_ RS 18-151110-020, складеного ТОВ «АКР-КОНСАЛТ» 10 листопада 2015 року, оціночна (ринкова) вартість квартири в цілому становить 9 097 250, 66 грн, а вартість 2/3 частин (часток) квартири, що відчужуються, становить 6 064 833,77 грн.

У пункті 14 сторони договору купівлі-продажу частки квартири підтвердили що цей договір не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

За змістом пункту 23 договору купівлі-продажу від 10 листопада 2015 року договір укладено за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_3 , який повідомив, що грошові кошти, за які купується частина квартири, є особистою приватною власністю покупця, згода викладена у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. 10 листопада 2015 року за реєстровим № 2772. Покупець своєю заявою стверджує, що грошові кошти, які витрачаються нею на купівлю частини квартири, не є спільною сумісною власністю, а є її особистою приватною власністю, права третіх осіб при укладенні цього договору не порушуються.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 червня 2017 року № 89910881, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 2/3 частини спірної квартири 10 листопада 2015 року на підставі договору купівлі-продажу від 10 листопада 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер, про що свідчить актовий запис про смерть від 10 січня 2017 року № 9, складений Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Після смерті ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини за законом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В. В. звернулись його дочка ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_2 , як спадкоємці першої черги.

Постановою від 26 грудня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 через відсутність правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно.

Також установлено, що 01 квітня 2014 року Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження № 120141000000000164 за фактом заволодіння державним майном України службовими особами Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» та Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, що вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою).

Відповідно до листа Київської місцевої прокуратури № 1 від 17 грудня 2019 року процесуальним керівником за результатом здійснення нагляду у формі процесуального керівництва за додержанням законів під час проведення слідчими досудового розслідування вказане кримінальне провадження об`єднано з кримінальним провадженням № 12013110010013162 від 25 жовтня 2013 року.

У вказаному кримінальному провадженні про підозру особам не повідомлялось. Крім того, за результатами здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013110010013162 від 25 жовтня 2013 року слідчий 16 грудня 2014 року прийняв рішення про закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Крім того, постановою Генеральної прокуратури України про закриття кримінального провадження стосовно підозрюваних від 08 червня 2017 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закрито у зв`язку зі смертю підозрюваного.

За змістом зазначеної постанови Головним слідчим управлінням МВС України проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 32012110110000023, за частиною п`ятою статті 191 та частиною другою статті 364 КК України за фактами розтрати чужого майна в особливо великих розмірах і зловживання службовим становищем.

Під час розслідування вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України голові правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Бакуліну Є.М., заступнику голови правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» ОСОБА_3, директору департаменту реалізації газу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» ОСОБА_8 і директору ТОВ «ГАЗУКРАЇНА- КОММЕРС» Товстогану Д.М. 31 березня 2014 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статі 191 КК України. 12 червня 2014 року Печерським районним судом м. Києва стосовно ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. В ході розслідування 11 вересня 2014 кримінальне провадження, зокрема, стосовно ОСОБА_3 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України. В постанові про закриття кримінального провадження вказано на недостатність доказів для доведення винуватості в суді ОСОБА_3 і ОСОБА_8 . Вказану постанову скасовано 18 вересня 2014 року у зв`язку з тим, що не вичерпано можливість для отримання додаткових доказів.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно зі статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 29 вересня 2023 року у справі № 443/1665/18 (провадження № 61-12508св22).

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Подібні правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року, від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, постанові Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 307/168/21.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зазначено, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Отже, позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Суд звертає увагу на те, що ознака вчинення правочину лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину і якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Як убачається зі змісту оспорюваного договору купівлі-продажу, зокрема пункту 4, за погодженням сторін продаж частини (частки) квартири вчиняється за грошову суму - 6 064 833,77 грн, із яких грошова сума - 6 000 000,00 грн була передана покупцем продавцю 10 листопада 2015 року відповідно до умов попереднього договору, посвідченого 10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В. В. за реєстровим № 2773, а грошову суму - 64 833,77 грн покупець сплатив продавцю до укладення, підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Цей договір буде підтверджувати, що розрахунки здійснені повністю та про відсутність претензій до покупця з боку продавця.

Пункт 4 попереднього договору, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , установлює, що на підтвердження зобов`язання щодо укладання основного договору, у рахунок належних з покупця за основним договором платежів продавець отримав від покупця гарантійний платіж в сумі 6 000 000,00 грн. Грошові кошти, передані покупцем на користь продавця відповідно до цього пункту договору, вважаються гарантійним платежем за частину квартири.

За змістом пункту 23 оспорюваного договору купівлі-продажу договір укладено за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_3 , який повідомив, що грошові кошти, за які купується частина квартири, є особистою приватною власністю покупця, згода викладена у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. 10 листопада 2015 року за реєстровим № 2772. Покупець своєю заявою стверджує, що грошові кошти, які витрачаються нею на купівлю частини квартири, не є спільною сумісною власністю, а є її особистою приватною власністю, права третіх осіб при укладенні цього договору не порушуються.

Тобто, зазначеними пунктами договорів (попереднього та основного) сторони підтвердили факт реального переданий коштів, подію, яка відбулась, - вчинення дій, спрямованих на реальне настання правових наслідків.

Окрім того, розрахунок було здійснено по ринковій вартості, урахуванням наявного висновку експерта, що, у свою чергу, також свідчить про реальність намірів сторін договору, а також зі сплатою обов`язкових платежів із суми правочину, що дорівнює ринковій вартості частки спірної квартири.

За результатом укладання вказаного правочину до відповідачки перейшло право власності на вказану квартиру, тобто, вчинені дії з боку двох сторін щодо передачі частки квартири. Вказане підтверджується Інформаційною довідкою, яка додана позивачкою до позову та яка наявна у матеріалах справи.

З матеріалів справи також убачається, що згідно квитанцій з оплати комунальних послуг, оплата, після укладання 10 листопада 2015 року договору купівлі-продажу, здійснювалась відповідачкою, що підтверджує реальний намір сторін створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином.

На підставі договору купівлі-продажу, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 червня 2017 року № 89910881, право власності на 2/3 частини спірної квартири 10 листопада 2015 року зареєстроване за відповідачкою на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, що свідчить про наявність у неї на момент укладення оспорюваного договору наміру створити юридичні наслідки, а саме набути права власності на нерухоме майно.

ОСОБА_3 , відповідно до нотаріально посвідченої письмової заяви ОСОБА_9 , у період із весни 2015 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживав у будинку АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою від 27 листопада 2017 року № 5, виданою Громадською організацією садівницьким товариством «Бобер», ОСОБА_3 із грудня 2011 року до березня 2014 року проживав у садовому товаристві «Бобер», вул. Боброва,5 на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Крім того, відповідно до інформації, що міститься в довідці від 04 грудня 2017 року № 267, наданою ОСББ «Печерськ», ОСОБА_3 із листопада 2011 року не проживав за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з довідкою від 22 січня 2018 року № 270, наданою ОСББ «Печерськ», ОСОБА_2 постійно проживає в зазначеній квартирі з серпня 2014 року.

Отже, позивачка не надала доказів на підтвердження обставин, викладених у позові, та не спростувала презумпцію правомірності правочину у відповідності до статті 204 ЦК України.

Таким чином, на думку суду, позивачка не довела, які саме її права або інтереси порушені відповідачкою, і що саме задоволення позову про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним призведе до поновлення якогось конкретного порушеного її права, за захистом якого вона звернувся до суду, як і не встановлено підстав для визнання оспорюваного позивачкою правочину недійсним.

Отже, позивачка під час розгляду справи не довела, що 10 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений фіктивний договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватними нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко В.В. та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 2777.

Враховуючи наведені обставини, не підлягають до задоволення і решта вимог позивачки, які є похідними від вирішення питання про фіктивність договору купівлі-продажу від 10 листопада 2015року, а саме щодо визнання за нею права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_4 за вказаною адресою. На момент смерті ОСОБА_3 спірна частина квартири йому не належала, а тому, в силу положень частини першої статті 1218 ЦК України, не увійшла до спадкової маси спадкодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати несе позивач відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 15, 16, 202, 203, 204, 215, 234, 628, 655 Цивільного кодексу України, статтями 5, 12, 77-81, 200, 209, 223, 263, 265, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев`янко Вікторії Вікторівни, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання договору купівлі-продажу частини (частки) квартири недійсним та визнання права власності на частку спадкового майна, - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 12.08.2024 року.

Суддя Є.С. Хайнацький