Рішення № 122279055, 10.10.2024, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року справа № 580/8856/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - Головне управління, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 23.08.2024 пенсійна справа № 232730011260 щодо ОСОБА_1 , винесене відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пенсійного стажу ОСОБА_1 трудовий стаж з 02.04.1986 року по 03.06.1986 на посаді автослюсаря, з 03.06.1986 по 10.09.1990 року на посаді водія Куларської автобази УК ДТП (записи № 10, 11, 12 в трудовій книжці бланк НОМЕР_1 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пенсійного стажу ОСОБА_1 трудовий стаж з 01.01.1992 року по 26.03.1992 на посаді водія кооперативу "Монтажник";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пенсійного стажу ОСОБА_1 трудовий стаж фізичної особи-підприємця з 26.10.1994 року по 14.06.2013 (записи № 13, та 13 в трудовій книжці бланк НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні періоди стажу підтверджені даними трудової книжки, а також інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак відповідач протиправно не зарахував їх до страхового стажу.

Ухвалою від 10.09.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 15.08.2024 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення від 23.08.2024 № 232730011260 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, з підстав недостатності наявного страхового стажу (25 років 27 днів, при необхідному - 31 рік), при цьому, не зарахувавши періоди роботи з 02.04.1986 по 10.09.1990 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 оскільки запис заведено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказам Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, а саме: відсутня печатка при звільненні, надані довідки складені за кордоном за участю іноземних органів державної влади та місцевого самоврядування, або такі, що від них виходять, можуть бути використані на території іншої держави лише після відповідного їх засвідчення (легалізації). Період роботи з 05.12.1990 по 26.03.1992 зараховано частково по 31.12.1991 (у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав), оскільки згідно із записом із трудової книжки серії НОМЕР_1 не зрозуміло заявник працював на території росії або України).

Рішення Головного управління про відмову у призначенні пенсії позивач вважає протиправним, а тому звернувся в суду з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

13.03.1992 набула чинності Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць Угоди здійснюються згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до ст. 1, ч. ч. 2, 3 ст. 6 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 якого страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно пп. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.11.2005 № 22-1 (у редакції постановою правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав - учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах незалежно від використання форм власності та господарювання, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв.

Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних положень свідчить, що при обчисленні пенсії відповідно до Закону № 1058 зарахування до страхового стажу до 01.01.2004 відповідних періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі - Держави СНД), можливо здійснити на підставі відповідних записів у трудовій книжці.

За даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 суд встановив, що у період з 02.04.1986 по 03.06.1986 позивач працював на посаді автослюсаря, з 03.06.1986 по 10.09.1990 на посаді водія Куларської автобази УК ДТП (записи № 10, 11, 12 в трудовій книжці НОМЕР_1 ).

Вказані записи скріплено підписами посадових осіб роботодавця, містять посилання на накази, як підстави для внесення записів.

Суд встановив, що відповідач не зарахував зазначені періоди роботи позивача до його страхового стажу з підстав того, що запис заведено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказам Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, а саме відсутня печатка при звільненні, надані довідки складені за кордоном за участю іноземних органів державної влади та місцевого самоврядування, або такі, що від них виходять, можуть бути використані на території іншої держави лише після відповідного їх засвідчення (легалізації).

Надавши оцінку вказаним підставам, суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, згідно п.п. 2.3, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 (чинної у період роботи позивачки у спірний період), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У випадку виявлення неправильних чи неточних записів відомостей про роботу виправлення здійснюються адміністрацією підприємства, де був внесений відповідний запис.

Також відповідно до п. 2.4, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було роблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Аналіз вказаних положень вказує на те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на відповідальну особу підприємства, установи, організації.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем.

Доводи відповідача про те, що надані довідки складені за кордоном за участю іноземних органів державної влади та місцевого самоврядування, або такі, що від них виходять, можуть бути використані на території іншої держави лише після відповідного їх засвідчення (легалізації), суд вважає необґрунтованими, оскільки робота позивача підтверджується відомостями трудової книжки.

Крім того, відповідно до пункту 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Згідно п. 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

За даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 суд встановив, що у період з 02.04.1986 по 03.06.1986 позивач працював на посаді автослюсаря, з 03.06.1986 по 10.09.1990 на посаді водія Куларської автобази УК ДТП (записи № 10, 11, 12 в трудовій книжці НОМЕР_1 ).

Відповідно до довідок Архівного відділу муніципальної державної установи "Усть-Янське управління культури та духовного розвитку" республіки Саха російської федерації, Позивач працював у період з 02.04.1986 по 03.06.1986 позивач працював на посаді автослюсаря, з 03.06.1986 по 10.09.1990 на посаді водія Куларської автобази УК ДТП.

Відповідно до Переліку районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затверджених Радою Міністрів СРСР від 10.11.1967 № 1029 Усть-Янський район республіки Саха (Якутія) відноситься до районів Крайньої Півночі.

З урахуванням зазначеного, періоди роботи позивача з 02.04.1986 по 03.06.1986 на посаді автослюсаря, з 03.06.1986 по 10.09.1990 на посаді водія Куларської автобази УК ДТП мають бути зараховані до страхового стажу позивача виходячи із розрахунку - кожний рік роботи - за 1 рік і 6 місяців.

Щодо періоду роботи з 01.01.1992 року по 26.03.1992 суд зазначає таке.

За даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 суд встановив, що у період з 05.12.1990 по 26.03.1992 позивач працював на посаді водія кооперативу "Монтажник".

Вказані записи скріплено підписами посадових осіб роботодавця, містять посилання на накази, як підстави для внесення записів та скріплені печаткою.

Згідно форми РС-право (а.с. 11) відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період з 01.01.1992 по 26.03.1992.

Підставою неврахування відповідачем вказаного періоду стало припинення з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав), оскільки згідно із записом із трудової книжки серії НОМЕР_1 не зрозуміло заявник працював на території росії або України).

Надавши оцінку вказаній підставі, суд зазначає, що аналіз вищевказаних положень Угоди та Порядку № 22-1 свідчить, що при обчисленні пенсії відповідно до Закону № 1058 зарахування до страхового стажу до 01.01.2004 відповідних періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі - Держави СНД), можливо здійснити на підставі відповідних записів у трудовій книжці.

Таким чином період роботи позивача з 01.01.1992 по 26.03.1992 має бути зарахований до страхового стажу позивача на підставі ст. ст. 1, 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та ст. 24 Закону № 1058-IV, оскільки підтверджується належними записами у трудовій книжці позивача.

Доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача вказаний період з огляду припинення з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав) суд вважає необґрунтованими, оскільки вказане припинення відбулось із 01.01.2023, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

З урахуванням зазначеного, період роботи позивача з 01.01.1992 по 26.03.1992 на посаді водія кооперативу "Монтажник" має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 26.10.1994 року по 14.06.2013, суд зазначає таке.

Згідно форми РС-право (а.с. 11) відповідач за вказаний період вибірково зарахував періоди до страхового стажу позивача. При цьому, суд врахував, що спірне рішення відповідача не містить жодного правового обґрунтування та підстав щодо неврахованих періодів (з 26.10.1994 по 31.08.2002, з 01.03.2004 по 30.04.2004, з 21.03.2006 по 30.11.2007, з 01.04.2008 по 31.05.2008, з 25.04.2010 по 26.05.2010, з 04.06.2010 по 20.06.2010).

Суд врахував, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі № 280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених відповідачем в основу спірного рішення на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд встановив, що вказане рішення є необґрунтованим, оскільки відповідач не визначив конкретних підстав його прийняття - у рішенні не визначено жодного правового обґрунтування та підстав щодо неврахованих періодів підприємницької діяльності позивача, у зв`язку із чим доводи відповідача про відсутність у позивача необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років суд вважає передчасними.

Невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для його скасування, у зв`язку із чим, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.08.2024 № 232730011260.

Обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Суд зазначає, що перевірка поданих позивачем документів під час вирішення питання про призначення пенсії належить до повноважень пенсійного органу, який, однак, у спірних правовідносинах не зазначив правового обґрунтування та підстав щодо частини неврахованих періодів, у зв`язку із чим виконуючи завдання адміністративного судочинства, передбачене у ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що для належного судового захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача (як орган, який прийняв протиправне рішення) повторно розглянути заяву позивача від 15.08.2024 про призначення пенсії із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачем судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.08.2024 № 232730011260 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.08.2024 про призначення пенсії із доданими документами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні іншої частини вимог належить відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 10.10.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК