Ухвала суду № 122267981, 14.10.2024, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

14.10.2024м. ДніпроСправа № 904/4203/24

Суддя Загинайко Т.В., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (03026, м. Київ, Столичне шосе, буд. 103, корп. 1, поверх 9; ідентифікаційний код 31316718)

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1)

про стягнення шкоди в розмірі 457 925 Євро 21 Євроцент, що є еквівалентом 20 967 906 грн. 15 коп.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№4010/24 від 24.09.2024) до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення шкоди в розмірі 457 925 Євро 21 Євроцент, що є еквівалентом 20 967 906 грн. 15 коп.

Також просить стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи в розмірі 150 000 грн. 00 коп.

Позовну заяву було подано без дотримання вимог статей 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (03026, м. Київ, Столичне шосе, буд. 103, корп. 1, поверх 9; ідентифікаційний код 31316718) до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) про стягнення шкоди в розмірі 457 925 Євро 21 Євроцент, що є еквівалентом 20 967 906 грн. 15 коп. - залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме: - зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача; - надати суду докази направлення копії позовної заяви з додатками відповідачеві, відповідно до норм процесуального закону; - подати додатково в паперовій формі додатки до позовної заяви.

З долученої судом до матеріалів справи довідки про доставку електронного листа вбачається, що ухвала суду від 30.09.2024 була доставлена до електронного кабінету позивача 02.10.2024 о 10:30 год.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи викладене, останній день строку для усунення недоліків - 09.10.2024 (02.10.2024 + 7 днів).

Господарським судом отримано заяву позивача (вх.№46759/24 від 07.10.2024) про усунення недоліків позовної заяви.

Щодо вказаної заяви суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як зазначалося вище, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024 позивачу було встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: - зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача; - надати суду докази направлення копії позовної заяви з додатками відповідачеві, відповідно до норм процесуального закону; - подати додатково в паперовій формі додатки до позовної заяви.

Проте, з отриманої заяви про усунення недоліків позовної заяви та додатків до неї вбачається, що позивачем лише частково усунуто недоліки позовної заяви.

Так, позивачем не надано суду доказів направлення копії позовної заяви з додатками відповідачеві.

Як вже було зазначено судом в ухвалі від 30.09.2024 про залишення позовної заяви без руху, позивачем в якості доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви надано роздруківку з електронної пошти щодо направлення позовної заяви з додатками на електронні адреси: info@minjust.gov.ru, pr@minjust.gov.ru.

При цьому, позивач зазначав, що може направити копії позовної заяви та документів лише на відому адресу електронної пошти відповідача в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, розміщену на офіційному інтернет-порталі даного міністерства за посиланням: http://minjust.gov.ru, а саме: info@minjust.gov.ru (зазначена, як адреса для відправки офіційних документів) та pr@minjust.gov.ru (в розділі "Контакт для ЗМІ").

Проте, чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено такий спосіб направлення позовної заяви з доданими до неї документами відповідачеві, як направлення на електронну адресу.

До того ж, суд звернув увагу позивача на те, що не має змоги перевірити зазначені позивачем електронні адреси через відсутність доступу до сайту http://minjust.gov.ru.

Суд звертає також увагу на те, що позивачем не надано доказів, як в підтвердження офіційної електронної адреси відповідача, так і яким чином у законний спосіб ним були отримані відомості щодо електронної адреси відповідача.

Проте, направлення позовної заяви відповідачеві, як і, в подальшому направлення інших повідомлень, є необхідними для визнання рішення за кордоном іноземним судом.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Судом враховано, що після повномасштабного вторгнення Російської Федерації до України мотивування Верховного Суду щодо судового імунітету держави-агресора у спорах про відшкодування нею завданої шкоди змінилося. Починаючи з квітня 2022 року, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду сформулював підхід, згідно з яким Російська Федерація у такій категорії справ не може користуватися судовим імунітетом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19; для порівняння: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі №711/17/19).

Відповідно до частин першої - третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України визначено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Аналогічні положення містяться у статті 496 Цивільного процесуального кодексу України відповідно до якої іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Також аналогічна норма закріплена у статті 73 Закону України "Про міжнародне приватне право" відповідно до якої іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.

З огляду на наведені вище норми права суд доходить висновку, що іноземними особами вважаються також іноземні держави.

Водночас, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений період дії воєнного стану неодноразово продовжувався та станом на сьогодні його продовжено на 90 діб згідно з Указом Президента України від 23.07.2024 № 469/2024 затвердженого законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08.08.2024 № 3891-IX.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Міністерства юстиції України Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Між тим, навіть не зважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Одночасно, суд звертає увагу, що відсутність судового імунітету не свідчить про відсутність обов`язку позивача надіслати відповідачу копію позовної заяви з доданими до неї документами, та обов`язку суду належним чином повідомити відповідача про дату, час та місце розгляду справи. Суд, не зважаючи на всі обставини, повинен зі своєї сторони вжити максимально можливих заходів задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежуватися при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформацією про розгляд справи на сайті судової влади України.

Судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Суд зауважує, що порядок повідомлення іноземної держави регулюється, зокрема, Конвенцією про вручення закордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (надалі - Конвенція), стороною якої, з певними застереженнями є Російська Федерація.

Статтею 1 Конвенції визначено, що ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Підсумовуючи викладене, повідомляти Російську Федерацію, як відповідача у справі та направляти їх документи необхідно, навіть, якщо це держава-терорист і агресор, адже неповідомлення є грубим порушенням закріплених в міжнародних конвенціях та Конституції України основоположних засад судочинства про рівність учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскільки, повідомляти способами, визначеними процесуальним законодавством, технічно неможливо, варто вдаватися до способів, передбачених нормами міжнародного права та шукати додаткові шляхи повідомлень.

Також, аналізуючи постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі №711/17/19 суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 1 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою та другою статті 48 Цивільного процесуального кодексу України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

При цьому статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Частинами першою та другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На стадії вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі або повернення позовної заяви після постановлення судом ухвали про залишення позовної заяви без руху з підстав, вказаних в ухвалі суду, суд вирішує єдине питання - чи були усунуті позивачем недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Відтак, суд доходить висновку про те, що позивачем не було усунуто недоліки поданої позовної заяви.

Відповідно до частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодекс України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Враховуючи вищевикладене, позовна заява та додані до неї документи підлягають поверненню без розгляду.

При цьому, судом враховано, що позовна заява надійшла до суду в електронній формі через систему "Електронний суд".

Керуючись частиною 4 статті 174, статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (03026, м. Київ, Столичне шосе, буд. 103, корп. 1, поверх 9; ідентифікаційний код 31316718) до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) про стягнення шкоди в розмірі 457 925 Євро 21 Євроцент, що є еквівалентом 20 967 906 грн. 15 коп. - повернути без розгляду.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 14.10.2024.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.В. Загинайко