Рішення № 122246422, 11.10.2024, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/26922/24

Провадження № 2-а/686/260/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

у складі: головуючого судді - Дем`янова Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко Л.Г.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Річко О.О.,

представників відповідача Управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області Мельничук О.Я., Гладія В.С., Козія Т.В.,

перекладача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницький справу в режимі відеоконференцзв`язку із представником позивача адвокатом Річко О.О., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області про скасування рішення про примусове видворення іноземця,

встановив:

02.10.2024 позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області про скасування рішення про примусове видворення іноземця - громадянки російської федерації ОСОБА_1 , прийняте 23.09.2024 начальником відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення УДМС України у Хмельницькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою вказується, що, вона, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через релігійні переконання (участь в діяльності організації Свідків Єгови) в російській федерації, є шукачкою захисту в Україні відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій.

23.09.2024 року відносно ОСОБА_1 було прийнято рішення про примусове видворення з території України. Позивачка вважає, що прийняття даного рішення грубо порушує її права та вимоги законодавства України. ОСОБА_1 є іноземцем громадянкою рф.

Також позивачка зазначає, що 12.09.2023 відносно неї винесено постанову про накладання адміністративного стягнення серії ПН МХМ 001107, якою останню визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. за порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме - вчасно не залишено територію України після закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 24.11.2023 (справа № 686/25161/23) постанову серії ПН МХМ 001107 від 12 вересня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, винесену заступником начальника управління ДМС в Хмельницькій області ОСОБА_3 за ч.1 ст.203 КУпАП, скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, закрито.

12.09.2023 Хмельницьким РВ УДМС в Хмельницькій області відносно ОСОБА_1 прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства на підставі сг.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Востаннє ОСОБА_1 в`їхала на територію України 31.10.2021 через КПП «Нові Яриловичі». З часу в`їзду територію України не покидала.

12.01.2022 ОСОБА_1 документована Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , терміном дії до 11.01.2023.

12.09.2023 відповідачем щодо позивачки прийнято рішення № 6801130100013793 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, оскільки остання станом на 12.09.2023 перебуває на території України понад встановлений строк, чим порушила передбачений законодавством термін, перейшовши на нелегальне становище.

З огляду на викладене, відповідачем у справі вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку російської федерації ОСОБА_1 та зобов`язано її покинути територію України у термін до 11.10.2023.

При цьому, в рамках розгляду судової справи № 686/25161/23 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 подавала до управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, 10.01.2023 та 12.09.2023.

В той же час, у справі № 686/25161/23 суд констатував факт, що міграційна служба після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України не приймала заяви від громадян російської федерації щодо обміну посвідки на тимчасове або постійне проживання на території України, до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою - агресором.

При цьому, враховуючи в сукупності обставини, встановлені у судовому рішенні у справі № 686/25161/23, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення від 12.09.2023 № 6801130100013793 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки рф ОСОБА_1 .

Тобто, наразі рішення про примусове повернення Позивача та серії ПН МХМ 001107 від 12 вересня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, скасовано.

Після винесення вищезазначених судових рішень, 28.05.2024 позивач вчергове подала свою заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до управління Державної Міграційної служби Україні в Хмельницькій області.

Разом з тим, заяву позивача не прийняли, та не надали їй письмової відповіді, лише усно відмовили в прийнятті її заяви.

Вважаючи бездіяльність відповідача незаконною та необґрунтованою, та такою, що грубо порушує її права, позивачка звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

Наразі ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі № 560/10747/24 відкрито провадження.

Незважаючи на наведене, 23.09.2024 начальником відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення УДМС України у Хмельницькій області було прийнято щодо позивачки оскаржуване рішення про примусове видворення з України, а також складено протокол про адміністративне правопорушення та, в подальшому, винесено постанову МН МХМ 001347 від 23.09.2024 про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка на даний момент також оскаржується в судовому порядку.

Зважаючи на зазначене, позивачка вважає протиправним та просить скасувати рішення про примусове видворення іноземця - громадянки російської федерації ОСОБА_1 , прийняте 23.09.2024 начальником відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення УДМС України у Хмельницькій області.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04.10.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

10.10.2024 від відповідача у справі до суду надійшов відзив, у якому заперечуються позовні вимоги ОСОБА_1 з огляду на їх необґрунтованість. Так, у поданому відзиві відповідачем наголошується, що позивач не обґрунтував наявність у нього порушеного права, спричиненого діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яким чином та в який спосіб таке порушення права відбулось, його реальність, а також, яким чином воно зачіпає права та інтереси позивача.

При цьому, зазначено, що з огляду на відсутність у позивача підстав перебувати на території України, визначених Законом, відсутністю у позивача документів, які б надавали право на виїзд з території України, а також, враховуючи, що відповідно до частини 8 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» процедура примусового повернення до позивача не застосовується в зв`язку з тим, що у позивача відсутні документи, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України, згідно Закону до позивача застосовується процедура примусового видворення.

Окрім того, відповідачем вказано, що 10.01.2023, 12.09.2023, 28.05.2024 позивач до відповідного відділу з метою набуття статусу біженця належним чином не зверталась, заяву-анкету не подавала. Посилання позивача на те, що вона 10.01.2023 зверталась у встановленому порядку для продовження терміну перебування на території України, не заслуговує на увагу, оскільки таке звернення було пов`язане із закінченням терміну дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, однак остання звернулась до Управління в порушення вимог постанови КМУ від 25.04.2018 №322 та постанови КМУ від 21 жовтня 2022 року №1202.

Тому, в межах повноважень, на підставі Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме частини 8 статті 26, статті 30, суб`єктом владних повноважень прийнято рішення про примусове видворення позивача, оскільки позивачем наразі втрачені підстави для перебування на території України, позивач ухиляється від виїзду за межі території України, а також відсутні документи, які надають право на виїзд за межі території України, а отже в розумінні Закону позивач є нелегальним мігрантом, до якого застосовується припис у вигляді рішення про примусове видворення.

У зв`язку із зазначеним, відповідач просить у поданому ОСОБА_1 позові відмовити.

10.10.2024 позивачкою на адресу суду надіслано відповідь на відзив відповідача, у якому остання підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні, яке відбулось 10.10.2024 позивач та її представник підтримали позовні вимоги та надали пояснення, як є аналогічними у позовній заяві та відповіді на відзив у справі.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечили та вказали, що на даний час позивачка перебуває на території України без наявних на те правових підстав, а тому відносно ОСОБА_1 правомірно винесено рішення про примусове видворення.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є іноземцем - громадянкою рф згідно даних паспорта громадянина № НОМЕР_2 від 18.12.2020.

23.09.2024 відносно позивача винесено постанову про накладання адміністративного стягнення серії ПН МХМ 001347, якою останню визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу за порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме - вчасно не залишено територію України після закінчення терміну перебування, в тому числі з 13.09.2023.

23.09.2024 Хмельницьким РВ УДМС в Хмельницькій області відносно ОСОБА_1 прийнято рішення про її примусове видворення з України.

При цьому, в рамках розгляду судової справи № 686/25161/23 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 подавала до управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, 10.01.2023 та 12.09.2023.

В той же час, у справі № 686/25161/23 суд констатував факт, що міграційна служба після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України не приймала заяви від громадян російської федерації щодо обміну посвідки на тимчасове або постійне проживання на території України, до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою - агресором. Указані обставини підтверджені представником відповідача у судовому засіданні.

Так, рішеннями Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах № 686/25161/23 та № 686/25160/23 скасовані прийняті відносно відповідача рішення про примусове повернення та постанова про накладення адміністративного стягнення за ст. 203 КуПАП та встановлено, що порушення законодавства ОСОБА_1 відбулося не з її вини.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України гарантовано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

У статті 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною волею.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну визначено в Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI).

Згідно з приписами частини 3 статті 9 Закону № 3773, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 17 Закону № 3773 іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Вказаною нормою визначено, що продовження строку перебування в Україні здійснюється на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та поданих документів в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 р. №150 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

За визначенням, наведеними у п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

За змістом ст. 30 Закону України №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть підлягати примусовому видворенню, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

В свою чергу ч.1 ст.31 Закону України №3773-VI унормовано, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Судом з`ясовано, що позивач подавала заяви про надання їй захисту в Україні з січня 2023 по травень 2024, де описувала свої побоювання повертатися в країну походження через віросповідання та політичну думку, тобто на момент прийняття оскаржуваного рішення про примусове видворення відповідачеві достовірно було відомо про побоювання позивача, а також у відповідача були наявні

Заяви-анкети позивача про надання їй статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні.

При цьому, суд звертає увагу і на те, що відповідач, вказуючи, що позивач перебуває в Україні понад встановлений строк, перейшовши на нелегальне становище, водночас фактично не заперечує, посилаючись на постанову КМУ №1232 від 01.11.2022 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», що строк надання адміністративних послуг щодо розгляду заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, зупинено.

Відтак, навіть на підставі цих даних, відповідач не мав права приймати оскаржуване рішення про примусове видворення, оскільки це прямо порушує норми статті Закону № 3773-VI.

Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення позивач надала письмові пояснення, де вказала, що їй небезпечно повертатися до країни походження.

Застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.

Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 359/5975/17, від 28.02.2019 у справі № 754/2198/17, від 26.06.2019 у справі № 755/12159/18, від 09.08.2019 у справі № 359/5823/16-а, від 27.04.2023 у справі № 522/11882/22, від 24.05.2023 у справі № 296/8455/22.

У ситуації, що розглядається відсутні обставини, які б мали передувати прийняттю рішення про примусове видворення з території України: невиконання рішення про примусове повернення, адже таке рішення скасоване с судовому порядку, крім того, відсутні підстави вважати, що позивач буде ухилятися від виконання законних вимог державних органів, адже вона самостійно та неодноразово зверталася, зокрема до ДМС, Управління ДМС в Хмельницькій області, Уповноваженого ВРУ з прав людини, Президента України тощо з питанням її документування.

При цьому, відповідач не подав жодного доказу негативної поведінки позивача в Україні, яка б свідчила про її намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі тощо.

Водночас, згідно з частиною 14 статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Як стверджує позивачка і визнає відповідач, чоловік позивачки є громадянином України і на даний час проживає на території України.

Відтак, зобов`язавши позивача покинути Україну, відповідач розлучає сім`ю, що прямо суперечить вимогам законодавства і основним засадам гуманізму.

Так, згідно з ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право на возз`єднання сім`ї, тобто на в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, передбачено також статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Важливо, що це право виникає незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.

У контексті практики Європейського суду з прав людини, за статтею 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім`ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. У таких випадках депортація повинна бути виправданою (рішення у справі "Moustaquim v. Belgium").

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року у справі "Боррехаб проти Нідерландів" висвітлив правову позицію щодо захисту права на "сімейне життя" у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року №ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У зазначеній ситуації відповідачем перед судом належними та достатніми доказами не доведено, що дії позивачки під час перебування на території України суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку чи її видворення необхідне для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, що могло б слугувати причиною подальшого видворення позивачки чи потенційного взяття під варту.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому поданий позов слід задовольнити та скасувати рішення про примусове видворення іноземця - громадянки російської федерації ОСОБА_1 , прийняте 23.09.2024 начальником відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення УДМС України у Хмельницькій області.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.9, 72-77, 268-272, 289 КАС України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області про скасування рішення про примусове видворення іноземця задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про примусове видворення з України іноземця громадянки російської федерації ОСОБА_1 , прийняте 23.09.2024 начальником відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України у Хмельницькій області.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 11.10.2024.

Суддя Юрій ДЕМ`ЯНОВ