Рішення № 122222466, 10.10.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2024 рокусправа № 380/18711/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі відповідач 1), Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги (далі відповідач 2), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі третя особа), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого витягом з протоколу від 16.08.2024 №17/в на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, та зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 внаслідок отриманої часткової втрати працездатності через отримання травми, пов`язаної з захистом Батьківщини.

Ухвалою суду від 09.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому після звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу регіональною військово-лікарською комісією встановлено втрату працездатності на 25% у зв`язку із проходженням військової служби. Після отримання довідки обласної МСЕК з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності позивач звернувся до відповідача 1. Відповідач листом повідомив позивача про відмову в призначенні такої виплати, оскільки ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, позивачу встановлено після спливу встановленого тримісячного строку.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що положеннями пункту 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 №2011-XII визначено присічний строк реалізації права на призначення одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби, а саме: одноразову грошову допомогу може бути призначено лише у разі, якщо втрату працездатності встановлено не пізніше ніж через три місяці після звільнення військовослужбовця з військової служби. Зауважив, що ні положення Закону №2011-XII, ні положення Порядку №975 не містять застереження щодо відхилення від цього строку з будь-яких причин. Встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідач зазначив також, що покликання позивача щодо об`єктивної неможливості отримати відповідну довідку МСЕК у строки, визначені законодавством, оскільки позивач не мав можливості вплинути на строк направлення його на ВЛК та проведення ВЛК, не можуть визнаватися об`єктивно непереборними обставинами. Обставини непереборної сили визначено як надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань (природні явища, надзвичайні (екстремальні) ситуації в громадському житті, заборонні дії (акти) держави). Вказав, що відповідно до пунктів 3.1.-3.3. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008, вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 глави 1 розділу I цього Положення, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також, обов`язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23.01.2017 №94/29962. Скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян». Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, зазначеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16.11.2016 №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

Однак у матеріалах справи відсутні документально підтверджені докази, що позивач об`єктивно не мав можливості звернутися із заявою та надати відповідні документи до МСЕК для встановлення ступеня втрати працездатності у визначений законом строк через непереборні обставини, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, а також, вживав всіх необхідних заходів для цього (подання заяв чи скарг на дії (бездіяльність) штатних ВЛК щодо не розгляду документів для переогляду причинного зв`язку ВЛК, вживав заходи щодо надання інформації чому протягом тривалого часу не здійснюється огляд ВЛК, оформлення нотаріально посвідченої довіреності для представника, надсилання документів поштою, звернення до МСЕК із заявами про проведення щодо нього медико-соціальної експертизи для встановлення ступеня втрати працездатності, вживав заходи щодо надання інформації чому протягом тривалого часу не здійснюється огляд МСЕК та перебування позивача на стаціонарному лікуванні протягом тривалого часу після звільнення). Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи свідчить про не бажання, з урахуванням наявної у неї можливості, знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Також, представник відповідача вказав, що зобов`язання Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. При розгляді справи за даним позовом до компетенції суду не належить право приймати рішення про зобов`язання Міністерство оборони України вчинити дії щодо призначення та виплати такої одноразової грошової допомоги.

Представник третьої особи подав до суду пояснення. В яких зазначив, що відповідно до пункту 3 Порядку №975 законодавець пов`язує момент набуття права на отримання одноразової грошової допомоги з датою, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, тому заподіяння шкоди здоров`ю та оцінка його ступеню без встановлення такого факту уповноваженим органом - органом МСЕК, в тому числі причинного зв`язку такої шкоди здоров`ю з проходженням військової служби, не створює підстав для виплати одноразової грошової допомоги. Це також свідчить про те, що визначальним та достатнім для встановлення права на виплату одноразової грошової допомоги є не ступінь тяжкості ушкодження здоров`я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження (яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності). Таким чином, аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок про те, що виплата одноразової грошової допомоги з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати одноразової грошової допомоги, оскільки законодавець застосовує такі поняття лише для визначення ступеня заподіяння шкоди здоров`ю. Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 01.12.2022 у справі №320/5953/20. Таким чином, з урахуванням положень пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а саме 14.02.2024, тобто за межами трьох місячного строку після звільнення позивача з військової служби.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, пояснень, а також долучених письмових доказів,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 18.10.2023.

В період з 11.03.2022 по 07.08.2022; з 17.08.2022 по 19.01.2023; з 25.01.2023 по 23.02.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку військовою агресією російської федерації проти України.

Позивач в період з 19.01.2023 по 19.06.2023 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у різних закладах охорони здоров`я.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.07.2023 №194 старшого солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 , водія-електрика 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03.07.2023 №56-РС, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв?язку із сімейними обставинами) відповідно до пункту 2 частини 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», вважати таким, що 11.07.2023 справи та посаду здав.

З 11.07.2023 позивач виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З метою встановлення причинного зв?язку отриманого ОСОБА_1 захворювання під час проходження військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 19.07.2023 документи позивача скеровано до військово-лікарської Комісії західного регіону.

Відповідно до витягу з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії №129 від 08.02.2024 захворювання старшого солдата запасу ОСОБА_1 , 1987 року народження, підтвердженні військово-медичними документами за період служби:

«Захворювання: «Остеохондроз поперекового відділу хребта, крила МХД LA-L-S, протрузія МХД L5-S1, ретролістез L3-L4, вторинний стеноз хребтового каналу на рівні L4-L5 з больовим синдромом», - ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ?ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.

Захворювання: «IXC, кардіосклероз, СН І. Есенціальна артеріальна гіпертензія. Ангіоспазм сітківки обох очей. Вазомоторний риніт, кіста правого верхньощелепного синуса. Лівобічна сенсоневральна приглуховатість. Міопія слабкого ступеня обох очей. Множинні підшкірні новоутвори тулуба та кінцівок. Стан після видалення (25.04.23) новоутворів тулуба», - ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ?ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».

Згідно з довідкою обласної медико-соціальної експертної комісії №3 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №028220 від 26.02.2024 ОСОБА_1 14.02.2024 встановлено ступінь втрати працездатності 25%.

З метою отримання одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби у зв`язку із втратою працездатності позивач 26.02.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява та долучені до неї документи супровідним листом надіслані ІНФОРМАЦІЯ_2 до відповідача 05.03.2024.

Листом від 27.08.2024 №1/9027 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби у зв`язку із втратою працездатності, оскільки заявника звільнено з військової служби 11.07.2023, а 14.02.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов?язаного захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

За змістом пункту 2 частини 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (одноразова грошова допомога), гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Положеннями статті 16-1 Закону №2011-ХІІ визначений перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому, у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Відповідно до пункту 2 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Пунктом 3 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 6 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами.

Відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 10 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (Порядок №975).

Відповідно до абзацу 4 пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 7 Порядку №975 визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від:

70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;

50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю строкової військової служби, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;

50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), з даними про прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи і про реєстрацію місця проживання (за наявності), військового квитка рядового, сержантського і старшинського складу (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства); документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, або особа, звільнена з військової служби, якому (якій) виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подає уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - восьмому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.

Згідно з пунктом 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку №975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Згідно з пунктом 15 Порядку №975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З доказів у справі суд встановив, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.07.2023 №194 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв?язку із сімейними обставинами) відповідно до пункту 2 частини 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», вважати таким, що 11.07.2023 справи та посаду здав.

З 11.07.2023 позивач виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З метою встановлення причинного зв?язку отриманого ОСОБА_1 захворювання під час проходження військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 19.07.2023 документи позивача скеровано до військово-лікарської Комісії західного регіону.

Відповідно до витягу з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії №129 від 08.02.2024 захворювання старшого солдата запасу ОСОБА_1 , 1987 року народження, підтвердженні військово-медичними документами за період служби:

«Захворювання: «Остеохондроз поперекового відділу хребта, крила МХД LA-L-S, протрузія МХД L5-S1, ретролістез L3-L4, вторинний стеноз хребтового каналу на рівні L4-L5 з больовим синдромом», - ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ?ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.

Захворювання: «IXC, кардіосклероз, СН І. Есенціальна артеріальна гіпертензія. Ангіоспазм сітківки обох очей. Вазомоторний риніт, кіста правого верхньощелепного синуса. Лівобічна сенсоневральна приглуховатість. Міопія слабкого ступеня обох очей. Множинні підшкірні новоутвори тулуба та кінцівок. Стан після видалення (25.04.23) новоутворів тулуба», - ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ?ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».

Згідно з довідкою обласної медико-соціальної експертної комісії №3 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №028220 від 26.02.2024 ОСОБА_1 14.02.2024 встановлено ступінь втрати працездатності 25%.

З метою отримання одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби у зв`язку із втратою працездатності позивач 26.02.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява та долучені до неї документи супровідним листом надіслані ІНФОРМАЦІЯ_2 до відповідача 05.03.2024.

Листом від 27.08.2024 №1/9027 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача про відмову в призначення одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби у зв`язку із втратою працездатності, оскільки заявника звільнено з військової служби 11.07.2023, а 14.02.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов?язаного захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.

Отже, після звільнення позивача з військової служби 11.07.2023 ІНФОРМАЦІЯ_2 19.07.2023 скеровано до військово-лікарської Комісії західного регіону документи позивача з метою встановлення причинного зв?язку отриманого захворювання під час проходження військової служби. Однак засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії відбулося лише 08.02.2024. Після чого обласною медико-соціальною експертною комісією №3 14.02.2024 встановлено 25% втрати працездатності позивача та видано 26.02.2024 відповідну довідку. Заява позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 про отримання одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби у зв`язку із втратою працездатності датована 26.02.2024 та надіслана із додатками Директору Департаменту соціального забезпечення Міністерств оборони України 05.03.2024.

Тобто, позивач після звільнення із служби невідкладно вчинив дії з метою отримання документів, передбачених Порядком №975, та отримання одноразової грошової допомоги, що не заперечується сторонами.

Однак лише після проведеного засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії 08.02.2024 та отримання довідки від обласної медико-соціальної експертної комісії від 26.02.2024 у позивача виникли підстави для звернення до уповноваженого органу з метою призначення спірної виплати.

Таким чином, суд висновує, що позивач після звільнення зі служби не зволікаючи вчинив необхідні дії з метою отримання документів, передбачених Порядком №975. Однак об`єктивно не мав можливості пришвидшити отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, оскільки не мав можливості вплинути на строк проведення ВЛК. Крім того, суд не встановив факту зволікання з боку позивача щодо проходження ВЛК, а відповідачем належних та допустимих доказів не надано.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 15.11.2023 та від 15.12.2023 у справі №380/2772/21, у яких, зокрема, зазначено: «Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову)».

Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі №161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а, в яких Верховний Суд дійшов обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав (у контексті цієї справи права на отримання грошової допомоги). Строк не вважається завершеним за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права. Таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі №553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі №755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі №456/450/16-ц. У постановах Велика палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.

Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, що визначено статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Європейський суд з прав людини у рішеннях неодноразово зауважував особливу важливість принципу «належного урядування».

Зокрема, в рішенні у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74 від 20.05.2010 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37 від 25.11.2008 Європейський суд з прав людини зазначив, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74 від 20.05.2010).

З огляду на викладене суд зазначає, що позивач не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби у зв`язку із втратою працездатності через проведення ВЛК поза межами передбаченого тримісячного строку.

Також суд звертає увагу, що відповідно до приписів пункту 13 Порядку №975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Водночас документи позивача надіслані до Департаменту соціального забезпечення Міністерств оборони України в березні 2024 року, а рішення комісія прийняла лише в серпні 2024 року, тобто, поза межами встановленого місячного строку.

Окрім того, суд звертає увагу на суперечливість конструкцій норм, що передбачають строки, протягом яких позивач може реалізувати право на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачено три місяці з дати звільнення з військової служби, тоді як згідно з пунктом 9 статті 16-3 цього ж Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

При цьому, приписами пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, суд висновує, що оскільки позивач відповідно до вимог пункту 2 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ є особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ суперечить пункту 8 статті 16-3 цього ж Закону.

Водночас інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у рішенні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, не зазначено.

Щодо покликань відповідача на втручання у дискреційні повноваження, суд зазначає, що за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень зазначене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, які прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Однак відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).

Водночас спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Крім того, відповідно до пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (розпорядник бюджетних коштів).

Щодо інших покликань сторін суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Тому за викладених підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не є необхідним надавати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обставини справи свідчать, що рішення відповідача 2 за результатами розгляду заяви позивача є необґрунтованим та прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, що не відповідає встановленим КАС України критеріям правомірності.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов?язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні та зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої положеннями Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, внаслідок отриманої часткової втрати працездатності через отримання травми, пов`язаної з захистом Батьківщини.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Отже, позов необхідно задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого витягом з протоколу від 16.08.2024 №17/в на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

3. Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, пр. Повітрофлотський, 6; ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні та зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), передбаченої положеннями Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, внаслідок отриманої часткової втрати працездатності через отримання травми, пов`язаної з захистом Батьківщини.

4. Судовий збір зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кравців Олег Романович