Рішення № 122220405, 09.10.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 жовтня 2024 р. Справа № 120/4468/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтовано тим, що позивач працювала на посадах, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. Натомість, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області прийнято протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії з посиланням на недосягнення пенсійного віку та з відсутністю пільгового стажу роботи. Однак, на переконання позивача, нею дотримані усі необхідні умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Ухвалою від 10.04.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

25.04.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що до пільгового стажу не зараховані періоди роботи згідно довідки від 07.10.2022 №414, оскільки вона не відповідає додатку 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, а саме: в довідці відсутній кутовий штамп підприємства; не виведений підсумок пільгового стажу; не зазначена інформація про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та не наданий перелік атестованих посад до наказу про результати атестації робочих місць від 10.12.2004 №89.

Також зазначає, що за період роботи позивача з 21.10.1993 по 31.12.2004 не вірно зазначена Постанова КМУ, оскільки відповідно до Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. Повинна бути Постанова КМУ від 16.01.2003 №36, оскільки заявниця була звільнена 31.12.2004 року. Також посада, зазначена в довідці, не відповідає посаді згідно трудової книжки.

Крім того відповідач зазначає, що оскільки станом на 01.04.2015 року у позивача пільговий стаж за Списком № 2 відсутній, то для призначення пенсії за віком на пільгових умовах підлягає застосуванню стаття 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не стаття 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Тобто, відповідач переконує, що позивач набуде право на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 55 років.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області також скористався правом на подачу відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 26.04.2024. В обґрунтування своїх заперечень, відповідач зазначає, що заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за результатом якої прийнято відповідне рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії.

Тому вказує, що Головним управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

З огляду на викладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області вважає, що є неналежним відповідачем у даній справі.

Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області звертає увагу суду, що відсутні правові підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області здійснити певні дії, оскільки заява позивача про призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області не розглядалася та не вчинялося будь-яких дій або бездіяльності щодо позивача.

Зазначає, що проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області не може бути підставою для зобов`язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактор є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 16.11.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Разом із тим, за наслідком розгляду заяви позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області прийнято рішення №023830022179 від 22.11.2023 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки у заявниці відсутній пільговий стаж та вона не досягла визначеного частиною 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV пенсійного віку 55 років.

Вказане рішення обґрунтоване тим, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 6 місяців 19 днів.

Пільговий стаж особи відсутній.

За результатом розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховані наступні періоди:

- з 29.09.1992 по 07.10.1992, оскільки у трудовій книжці виправлені та не завірені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства дата та номер наказу на прийом, що не відповідає вимогам "Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях " від 20.06.1974 №162. Для зарахування вищевказаного періоду необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством на підставі первинних документів та довідку про перейменування підприємства;

- та період навчання та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки не підтверджено зв`язок прізвищ ОСОБА_3 ОСОБА_1 .

Також до пільгового стажу не зараховані періоди роботи згідно довідки від 07.10.2022 №414, оскільки вона не відповідає додатку 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, а саме:

- в довідці відсутній кутовий штамп підприємства;

- не виведений підсумок пільгового стажу;

- не зазначена інформація про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та не наданий перелік атестованих посад до наказу про результати атестації робочих місць від 10.12.2004 №89.

За період роботи з 21.10.1993 по 31.12.2004 не вірно зазначена Постанова КМУ, оскільки відповідно до Порядку застосування Списків № l і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. Повинна бути Постанова КМУ від 16.01.2003 № 36, оскільки заявниця була звільнена 31.12.2004 року. Також посада, зазначена в довідці, не відповідає посаді згідно трудової книжки.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

З аналізу частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, статті 23 Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України вбачається, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Гарантії конституційного права людини на соціальний захист розвинено в положеннях Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

При цьому, статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набув чинності з 01.04.2015 року.

При цьому з 01.01.2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII (до 11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції також викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».

Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність (п. 4.4 рішення).

Отже, з 23.01.2020 чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).

Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону № 1058-ІV.

Відносно обставин справи, що розглядається, означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015№213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.

Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Отже, визначальним у даному випадку є з`ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII).

Таким чином, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 1 квітня 2015 року, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213.

Проте, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 2 після 01 квітня 2015 року, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону № 1058 в редакції Закону № 2148.

Як свідчать матеріали справи, 16.11.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

За результатом розгляду поданих ОСОБА_1 документів, доданих до заяви, до пільгового стажу не зараховані періоди роботи згідно довідки від 07.10.2022 №414.

В обґрунтування підстав незарахування такого стажу зазначено, що вона не відповідає додатку 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, а саме:

- в довідці відсутній кутовий штамп підприємства;

- не виведений підсумок пільгового стажу;

- не зазначена інформація про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та не наданий перелік атестованих посад до наказу про результати атестації робочих місць від 10.12.2004 №89.

Також, за період роботи з 21.10.1993 по 31.12.2004 не вірно зазначена Постанова КМУ Порядку застосування Списків № l і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, крім того посада, зазначена в довідці, не відповідає посаді згідно трудової книжки.

Суд вважає за необхідне надати правову оцінку цих аргументам відповідача.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (далі - Порядок № 637).

Пунктами 1 та 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За правилами пункту 3 вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (п. 20 Порядку № 637).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.

При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Разом з цим, пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 визначено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника-прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Так, повертаючись до фактичних обставин у справі, суд зазначає, що відповідно трудової книжки НОМЕР_1 позивач у період з 21.10.1993 по 31.12.2004 працювала на посаді санітарки-буфетчиці в наркодиспансері №5 Вінницького об`єднання "Соціотерапія".

З 15.05.2006 позивача прийнято на посаду сестри господарки в наркологічне відділення №4 Вінницького обласного наркологічного диспансеру "Соціотерапія".

14.11.2007 Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія" реорганізовано в Комунальне підприємство "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія".

30.09.2009 Комунальне підприємство "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія" реорганізовано в Комунальний заклад "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія".

28.11.2011 позивача переведено на посаду сестри-господарки в наркологічний диспансер №3 Комунального закладу "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія".

01.06.2017 Комунальний заклад "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія" реорганізовано шляхом перетворення у Комунальне підприємство "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія".

09.11.2020 Комунальне підприємство "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія" реорганізовано шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство "Центр терапії залежностей "Соціотерапія Вінницької обласної ради".

Згідно з розділом XXIV позиція 2260000а постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» право на державну пенсію на пільгових умовах має середній та молодший медичний персонал, що працює у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних установах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" (розділ XXIV позиція 24а) предбачено право на пенсію за віком на пільгових умовах молодшим медичним сестрам, молодшим медичним сестрам з догляду за хворими, сестрам-господиням у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях).

Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" (розділ XXIV), передбачає право на пенсію за віком на пільгових умовах молодшим спеціалістам з медичною освітою, молодшим медичним сестрам/молодшим медичним братам, молодшим медичним сестрам/молодшим медичним братам з догляду за хворими, сестрам-господиням/працівникам з господарської діяльності закладу охорони здоров`я, які працюють у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях).

Дані Списки №2 були чинними в періоди роботи позивача на посадах санітарки-буфетчиці, сестри господарки в Комунальному некомерційному підприємстві "Центр терапії залежностей "Соціотерапія Вінницької обласної ради".

Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» наркологічний заклад (лікарня, диспансер, центр) та відділення віднесені до психіатричних закладів (відділень), які надають допомогу хворим з психічними розладами внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та психотропних речовин.

Таким чином, професії (посади) позивача, за якими вона працювала у спірні періоди, відносяться до відповідного Списку чинного на період її роботи.

Що ж стосується аргументів відповідача, викладених у оскаржуваному рішенні, що до пільгового стажу не можуть бути зараховані періоди роботи згідно довідки від 07.10.2022 №414, оскільки вона містить недоліки та не відповідає додатку 5 до Порядку № 637, то суд зазначає, що періоди роботи з 21.10.1993 по 31.12.2004 та з 15.05.2006 по 16.11.2023 на посадах санітарки-буфетчиці, сестри господарки, які дають право позивачу на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 підтверджені відомостями трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача.

Суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження спеціального трудового стажу для призначення пенсії спеціальними довідками лише за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах. При цьому, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом №1058-XV, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а, від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, від 18.05.2021 у справі № 229/2330/17, від 24.06.2021 у справі № 758/15648/15-а та від 20.09.2022 у справі № 291/1321/17.

В даному випадку робота позивача з 21.10.1993 по 31.12.2004 та з 15.05.2006 по 16.11.2023 на посадах санітарки-буфетчиці, сестри господарки у Комунальному некомерційному підприємстві "Центр терапії залежностей "Соціотерапія Вінницької обласної ради" підтверджуються трудовою книжкою НОМЕР_1 .

Крім того, у матеріалах справи наявні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці від 10.12.2004 №89, від 16.11.2009 №102; від 14.11.2014 №100, №58 від 14.11.2019, за додатками, якими посади, які займала ОСОБА_1 , визнано такими, що підтверджують право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2.

Таким чином, посилання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області у спірному рішенні на те, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи, згідно пільгової довідки від 07.10.2022 №414, оскільки зазначена довідка не відповідає додатку 5 до Порядку №637 є протиправними, а рішення таким, що підлягає скасуванню.

Суд також наголошує, що на що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, та її ведення. Вказані відповідачем обставини, не можуть бути підставою для неврахування записів у трудовій книжці та виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Крім того, слід зазначити, що оскаржуваним рішенням, до страхового стажу не зараховані наступні періоди з 29.09.1992 по 07.10.1992, оскільки у трудовій книжці виправлені та не завірені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства дата та номер наказу на прийом та період навчання та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки не підтверджено зв`язок прізвищ ОСОБА_3 ОСОБА_1 .

Так, Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок у спірний період роботи позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 4.1 Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 18 Постанови № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Дослідивши копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 судом встановлено, що дійсно запис № 1 виконаний з порушенням вимог чинного на той момент законодавства, яким визначено порядок заповнення трудової книжки. Однак, такі порушення допущено роботодавцем при веденні трудової книжки ОСОБА_1 , відтак, на останню не може покладатись відповідальність за порушення вимог, зокрема, Інструкції №58.

Окрім того, суд зауважує, що запис про спірний періоди роботи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст.

Суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

Отже, виправлення у даті винесення наказу про прийняття на роботу не може бути підставою для відмови в зарахуванні до трудового стажу позивача спірних періодів роботи та позбавлення позивача його конституційного права на пенсійне забезпечення.

Відтак, на думку суду, дії відповідача щодо не зарахування стажу лише через формальні неточності є протиправними.

Щодо не зарахування до страхового стажу періодів догляду за дитиною до 3-х років, суд зазначає, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону № 1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи (пункт е) та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку (пункт ж).

Водночас за змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 637, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Порядок подання та оформлення документів для призначення і перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).

За змістом пункту 1.7-1.8 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів). Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій, якщо інше не передбачено цим Порядком), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Аналіз наведених вище нормативних положень дає підстави для висновку про те, що, встановивши, що до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, зобов`язаний письмово повідомити заявника про те, які документи необхідно подати додатково, та в заяві про призначення пенсії зробити відповідний запис. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 759/12575/15-а щодо подібних правовідносин.

Отже, у випадку виявленої відсутності необхідних документів для призначення особі пенсії, пенсійний орган має можливість вчинити дії, спрямовані на їх отримання від відповідних органів (осіб), або письмово повідомити заявника про необхідність подання додаткових документів.

Те саме стосується й випадків виявлення у поданих документах таких недоліків, які не унеможливлюють їх врахування для вирішення питання про призначення пенсії. Відповідне міркування суду засноване на тому, що недоліки поданих документів є навіть менш значущим порушенням, аніж відсутність таких документів, а втім, законодавство передбачає можливість усунення заявником виявленого порушення у тримісячний строк без настання для нього несприятливих правових наслідків у вигляді зміщення на пізніше дати призначення пенсії.

Аналіз положень вказаного Порядку дає підстави для висновку про те, що, встановивши, що до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, зобов`язаний письмово повідомити заявника про те, які документи необхідно подати додатково, та в заяві про призначення пенсії зробити відповідний запис. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 759/12575/15-а щодо аналогічних правовідносин.

Також у випадку виявленої відсутності необхідних документів для призначення особі пенсії, пенсійний орган має можливість вчинити дії, спрямовані на їх отримання від відповідних органів (осіб).

В даному випадку, встановивши відсутність необхідних документів для зарахування до страхового стажу позивача періодів догляду за дитиною до 3-х років, відповідач був зобов`язаний письмово повідомити заявника про те, які документи необхідно подати додатково, та в заяві про призначення пенсії зробити відповідний запис. Однак, відповідач відмовив у призначені пенсії, не забезпечивши позивачу права на отримання пенсії.

Таким чином, рішення №023830022179 від 22.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню.

З приводу позовної вимоги зобов`язального характеру, слід зазначити, що відповідачем у рішенні від 22.11.2023 визначено, що загальний страховий стаж позивача становить 30 років 6 місяців 19 днів, пільговий відсутній та зазначено, що заявниця не досягла визначеного частиною 2 статті 114 Закону №1058 пенсійного віку 55 років.

У свою чергу, з урахуванням встановлених обставин та правових висновків, до пільгового стажу підлягають зарахуванню періоди роботи позивача з 21.10.1993 по 31.12.2004 та з 15.05.2006 по 16.11.2023.

З урахуванням зарахування до пільгового стажу вказаних періодів роботи, ОСОБА_1 працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 1 квітня 2015 року, тому до вказаних відносин підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213, а саме призначення пенсії позивачу з 50 років, при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені Законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як наслідок, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог даного позову, які стосуються зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

У ході розгляду даної справи було встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.

Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсію, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, суд вважає, що пенсія позивачу повинна бути призначена 16.11.2023, тобто з дня звернення за пенсією.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог немайнового характеру судовий збір підлягає стягненню з суб`єкта владних повноважень (Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, як суб`єкта, який приймав оскаржуване рішення) у розмірі 800,00 грн. на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 22.11.2023 №023830022179, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16.11.2023, зарахувавши до її пільгового стажу періоди роботи з 21.10.1993 по 31.12.2004 та з 15.05.2006 по 16.11.2023.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 800 грн (вісімсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул. Січеславська Набережна, 17, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 21910427)

Суддя Мультян Марина Бондівна