Рішення № 122200479, 09.10.2024, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

179/1088/24

2/179/479/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2024 року селище Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Чорної А.О.,

секретаря судового засідання Ахтієвої Р.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

справа № 179/1088/24

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Магдалинівської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.02.2024 позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що не надано правовстановлюючого документу на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на ім`я спадкодавця. Після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина, яка складається із житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,088 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розміщеної на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222355100:03:001:1339, розташованої АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 69,5 кв.м.

На підставі наведених обставин, позивач просить визнати за ним право власності по праву спадкування за законом на:

- садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: А-Будинок; а-прибудова, а1-Тамбур; Б-Літня кухня; Б1-Сарай; б-прибудова; В-Гараж; Г,ПГ-Погріб з шийкою; Д-Вбиральня; №1-Забор; №2-Хвіртка; №3,4-Ворота, хвіртка;

- земельну ділянку площею 0,088 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222355100:03:001:1339, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 04.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом залишено без руху.

Ухвалою суду від19.06.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначене підготовче судове засідання. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 15.07.2024 витребувано у Магдалинівський державній нотаріальній конторі копію спадкової справи № 110/2023 після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 19.08.2024 закрито підготовче провадження та цивільна справа призначена до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та пояснив, що земельна ділянка на праві власності належала його матері, на житловий будинок мати не оформила право власності. Він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак постановою нотаріуса йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до вимог процесуального закону. Відзив на позовну заяву не надав, надав заяву про розгляд справи без участі представника селищної ради, рішення просили прийняти згідно вимог Закону.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Вислухавши доводи позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 8) та свідоцтвом про одруження (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а. с.7).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що наявна інформація про державну реєстрацію права власності земельної ділянки площею 0,088 га, кадастровий номер 1222355100:03:001:1339,для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 17).

З технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 вбачається, що паспорт виготовлений 08 липня 2014 року, житловий будинок побудований у 1970 році, господарські будівлі та споруди у 1979, 1986 та 1984 роках.

На виконання ухвали суду від 15.07.2024 надано копію спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , з якої вбачається, що спадкоємцем є позивач ОСОБА_1 .

29.08.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до Магдалинівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 (а.с. 42).

Як вбачається з наявної в матеріалах спадкової справи довідки КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» від 02.02.2024 № 00/69/02-24, право власності на нерухоме майно, яке розташоване у АДРЕСА_1 , не зареєстровано (а.с. 45).

Земельна ділянка, площею 0,088 га, кадастровий номер 1222355100:03:001:1339 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 46-47).

Постановою державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори Сушко В.Б. від 22.02.2024 позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 на приватизованій земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,088 га, кадастровий номер 1222355100:03:001:1339 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_2 (а.с.49).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15,16 ЦК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина другастатті 1220 ЦК України).

За статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За змістом частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07 грудня 1990 року №533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»,Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат»,постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року №105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року №5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами які діяли на момент закінчення будівництва будинків.

Відповідно довідки КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» від 02.02.2024 № 00/69/02-24, право власності на нерухоме майно, яке розташоване у АДРЕСА_1 , не зареєстровано.

З технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 вбачається, що паспорт виготовлений 08 липня 2014 року, житловий будинок побудований у 1970 році, прибудова, тамбур у 1984 році, літня кухня, сарай, прибудова, вбиральня 1970 роках, гараж, погріб з шийкою 1979 році, забор, хвіртка та ворота, хвіртка у 1986 році.

Тобто, на час побудови спірного домоволодіння, питання набуття права власності регулювалися Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ), який Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року №8502-ІІ був визнаний таким, що втратив чинність, і прийнятою на підставі Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова), які визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 постанови визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом та постановою підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок визнавався сам факт спорудження ним нерухомого майна з додержанням вимог цих актів законодавства.

На час побудови спірного будинку державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі - Інструкція), яка втратила чинність на підставінаказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56.

Зазначений нормативний акт передбачав державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України таЗаконом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п.1 розділу 1 Інструкції реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР проводило бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.

Пунктом 4 розділу 1 Інструкції встановлено, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

Згідно з пунктом 7 Інструкції реєстрація здійснювалась на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік (далі - Перелік) яких додано до вказаної Інструкції).

За пунктом 10 Переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Згідно з п.14 Переліку нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію віднесені до правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР.

Відповідно до п.9 Інструкції право користування земельними ділянкам, на яких розташовані будинки або домоволодіння з обслуговуючими їх будівлями та спорудами, реєструються окремо, відповідно до інструкції МКГ УРСР від 23 серпня 1952 року "Про порядок обміру земель і реєстрації документів на право користування земельними ділянками в містах і селищах міського типу УРСР".

Правові акти, які діяли на час будівництва спірного будинку, не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Отже, підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог, зазначених актів законодавства, та прийняття будинку в експлуатацію.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року №91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

До самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року, якщо їх відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил підтверджується технічним паспортом, складеним за результатами технічної інвентаризації.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року,могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем не надано жодних доказів того, що його мати здійснила будівництво спірного домоволодіння.

В матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідною комісією будинок приймався в експлуатацію, БТІ був складений висновок про технічний стан будинку (будівлі), була проведена реєстрація такого будинку в бюро технічної інвентаризації виконкому місцевої Ради депутатів трудящих саме на час його будівництва, або на час смерті спадкодавця.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Погосподарської (домової) книги за адресою спірного домоволодіння позивачем надано не було.

Право власності на спірне домоволодіння за спадкодавцем зареєстровано не було, будь-якого документу, що засвідчує виникнення речового права на таке майно за забудовником у матеріалах такої справи також не міститься.

Висновок БТІ складений 08 липня 2014 року не свідчить про доведеність заявлених позовних вимог.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємців переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач не довів належними і допустимими доказами набуття у передбаченому законом порядку спадкодавцем права власності на спірне домоволодіння, а тому спірний будинок не може бути об`єктом спадковості, тобто якщо за життя спадкодавець не набув права власності на зазначений у позові житловий будинок, то спадкоємець також не набуває право власності у порядку спадкування, тому підстави для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами відсутні.

Щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку, суд приходить до наступного.

Глава 89 Цивільного кодексу України визначає порядок оформлення права на спадщину.

Зокрема, згідно ч.1ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, зокрема, видають свідоцтва про право на спадщину.

В силу ст.34 Закону України «Про нотаріат» свідоцтва про право на спадщину видають нотаріуси в порядку передбаченому ст.ст.66-69 вказаного Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі №205/4311/14-ц (провадження № 61-10174св19) зазначено, що визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Тобто, звернення до суду може мати місце в разі відмови нотаріусом в видачі свідоцтва з таких підстав, які унеможливлюють його видачу, оскільки підстави нотаріальної відмови не можуть бути усунуті спадкоємцями.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 зазначено, що: "відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку".

Крім того, Верховним Судом у постанові від 05.06.2019 по справі №554/3192/16-ц висловлена правова позиція про те, що при вирішенні справ про спадкування слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. У разі, якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Проте в матеріалах справи відсутня вмотивована постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій на земельну ділянку, оскільки у відповідності до глави 13 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом МЮ України 22.02.2012№296/5, про відмову особі у вчиненні нотаріальних дій нотаріус виносить вмотивовану постанову, в якій зокрема, зазначається причина такої відмови з посиланням на чинне законодавство та порядок і строки оскарження відмови.

Позивачем не надано суду жодних доказів існування у позивача перешкод в оформленні спадкових прав на земельну ділянку спадкодавця ОСОБА_2 , площею 0,088 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У матеріалах спадкової справи після смерті ОСОБА_2 . Магдалинівської державної нотаріальної контори відсутні документи щодо відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо земельної ділянки.

Тобто, звернення позивача до суду за захистом порушеного права є передчасним, а захист його прав як спадкоємця належить до компетенції органів нотаріату.

Позивачем не надано жодних доказів існування об`єктивних перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку в порядку спадкування за законом.

Враховуючи те, що відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, суд вважає, що зазначені обставини є самостійною підставою для відмови у позові.

Відтак, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог позивача про визнання за ним у порядку спадкування за законом права власності на земельну ділянку площею 0,088 га.

На підставі викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду за захистом свого права у разі отримання ним відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача необхідно відмовити в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 13, 80-81, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач Магдалинівська селищна рада, код ЄДРПОУ 04338405, юридична адреса: 51100, Дніпропетровська область, Самарівський район, селище Магдалинівка, вул.Центральна, 46.

Повний текст суду виготовлений 10.10.2024 року.

Суддя А.О. Чорна