Єдиний державний реєстр судових рішень Великоолександрівський районний суд Херсонської області
Справа № 766/11390/23 провадження № 2/650/726/ 24
заочне pішення
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2024 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого Сікори О.О.,
за участю секретаря Завістовської Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом в якому просить: стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі 400000 (Чотириста тисяч) гривень 00 копійок.
Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, перебуває на службі з 2018 року, безпосередньо бере участь у бойових діях, що значно вплинуло на його психічний фізичний та моральний стан, що порушило звичайний спосіб життя.
Враховуючи характер душевних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку із збройною агресією рф проти України та в першу чергу з безпосередньою участю в бойових діях, пов`язаною із ризиком для життя та здоров`я, вважає що у результаті протиправних дій російської федерації йому завдана моральна шкода яку оцінено у розмірі 400000,00
Єдиним дляпозивача способомзахисту своїхпорушених майновихправ єзвернення досудудля отримання відшкодування шкоди завданої агресією Російської Федерації. На судове засідання позивач не з`явився надав заяву про розгляд справи без його участі, просив позовні вимоги задовольнити. Відповідач у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. За інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території росії та діяльність її дипломатичних установ на території України, зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється. Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права. Відтак, у зв`язку з військовою агресією рф суд був позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, за виключенням через сайт судової влади. Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни, немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту, не потрібно.
Дослідивши матеріали справи, суд, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав
Позивач ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видано 12 вересня 2019 року. В період з 20 грудня 2018 року по 10 травня 2019 року та з 20 травня 2019 року по 7 липня 2019 року, з 11 лютого 2020 року по 16 серпня 2020 року, з 22 червня 2021 року по 15 вересня 2021 року, 3 16 жовтня 2021 року по 19 грудня 2021 брав участь у проведенні антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисті суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції Донецької та Луганської областей, в результаті чого йому спричинено моральну шкоду, даний факт підтверджується витягом з військового квитка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, посвідченням учасника бойових дій та довідкою від 19.12.2021 року.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні запроваджено воєнний стан з 05.30 год. 24.02.2022 (посилання: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/64/2022#Text).
Станом на 24.02.2022 на підтримку України виступили 48 держав та 5 міжнародних організацій. Про це повідомили в Міністерстві оборони України (посилання: https://www.mil.gov.ua/special/news.html?article=66671).
01.12.2022 міністр закордонних справ Російської Федерації ОСОБА_2 час прес-конференції заявив, що Росія «пішла війною на Україну», тим самим міністр знехтував пропагандистським терміном "спеціальна військова операція" (посилання: https://www.pravda.com.ua/news/2022/12/1/7378800/ ).
Від початку збройної агресії рф проти України, позивач як громадянин України та учасник бойових дій, постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося самопочуття, що негативно позначилося на стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим завдано моральної шкоди.
Згідно ч. 2, 4, 9, 10 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті. Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить Позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України кожній особі надано право вернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, у встановленому законом порядку. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55 Конституції). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59). Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55). ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60). Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, повномасштабна збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє можливості застосування судового імунітету російської федерації, що обмежує право Позивача на справедливий суд, законної мети. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, "обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується". Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, "необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]" (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса). При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, судом мають бути взяті до уваги «загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді» (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30). Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право Позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації. Загальновідомість цих фактів, а також неможливість захисту прав Позивача у судах російської федерації, визнана Верховним судом в постановах від 18.05.2022 року у справах № 428/11673/19 та 760/17232/20-ц. В зазначених постановах від 18.05.2022 р. Верховний суд дійшов висновків, що, у зв`язку з тим, що наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Тож застосування судового імунітету російської федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у даній справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету російської федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію російської федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету російської федерації буде непропорційним до своєї мети, адже воно позбавить Позивача права на судовий захист. Більше того, у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia, ЄСПЛ підтвердив вищевказану позицію. ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на вказане, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68). Вказану правову позицію підтвердив Верховний Суд у пункті 75 постанови від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18 (провадження N 61-44159ав18) про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення про стягнення сум компенсації з російської федерації. Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду. Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» («tort exception»). Судом встановлено, що обставини, зазначені позивачем підтверджуються належними та допустимими доказами.
Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Зазначеними актами встановлено протиправність дій російської федерації по відношенню до України. Доказами, вказаними в цій позовній заяві, підтверджується, що моральна шкода Позивачу завдана протиправними діями Відповідача.
Тож, з точки зору міжнародного права, відповідальність за протиправну поведінку представників своїх збройних сил несе держава-агресор - РФ.
Наразі РФ не створила жодного відповідного механізму, і не вбачається наміру сплачувати компенсації за порушені прав українців, тож ми стверджуємо, що станом на дату розгляду цієї справи ми не маємо шансу на реституцію.
Проте, відповідні нормативні акти, які регулюють зазначені питання, існують, і суди наділені правом перевіряти в межах поданих скарг дотримання цих прав, зокрема, з боку РФ, й призначати компенсації в разі виявлення порушень.
Відомим є той факт, що 24.02.2022 року РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Дана обставина також не підлягає доказуванню згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.
Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії РФ, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військового вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a","b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.
У результаті агресивних дій РФ гарантоване ст.41 Конституції України право власності Позивача є порушеним. Сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації, за якої Позивач сам змушений відстоювати своє порушене відповідачем право в судовому порядку.
РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин, позивач довів, що саме діями відповідача завдано моральну шкоду, право власності на яке підтверджено належними доказами.
Керуючись статтями 12. 13, 141.209. 259, 263 -265 ЦПК України, Великоолександрівський районний суд Херсонської області
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 , моральну шкоду в розмірі 400000 (Чотириста тисяч) гривень 00 копійок.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Суддя: ___ О.О. Сікора
Судове рішення № 122190393, Великоолександрівський районний суд Херсонської області було прийнято 09.10.2024. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 766/11390/23. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: