Рішення № 122187040, 08.10.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2024Справа № 910/9677/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/9677/24

за позовом Селянського (фермерського) господарства «Підприємець Ліц»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

06 серпня 2024 року до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» від Селянського (фермерського) господарства «Підприємець Ліц» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 05.08.2024 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції № 151-05/23К від 27.05.2024 року у розмірі 1 075 679,17 грн. (один мільйон сімдесят п`ять тисяч шістсот сімдесят дев`ять гривень 17 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки сільськогосподарської продукції № 151-05/23К від 27.05.2024 року, зокрема, у визначені договором строки у повному обсязі не здійснив оплату вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/9677/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи вищевказана ухвала суду була доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» 08.08.2024 року о 18:51.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала суду вважається врученою Товариству з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» 09.08.2024 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 26.08.2024 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2024 року між Селянським (фермерським) господарством "Підприємець Ліц" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 151-05/23К (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме: кукурудзу 3-го класу (код товару 1005900000 згідно з УКТ ЗЕД), урожаю 2023 року (товар), в кількості, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі.

У п. 2.1. договору визначено кількість, ціну і загальну вартість товару: кукурудза 3- го класу в кількості 200,00 тон (+/-10%), ціна з ПДВ - 1 599 999,12 грн.

Згідно з п. 3.2. договору строк постачання товару - 06.06.2024 року включно.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата в розмірі 86 (вісімдесят шість) % вартості кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту надання реєстру розвантаження товару на терміналі поставки та надання постачальником видаткової накладної (у заліковій вазі) та за умови виставлення рахунку та підписання договору.

Пунктом 4.2. договору визначено, що остаточний розрахунок за товар проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо її реєстрації, а також правильно заповнених товарно-транспортних накладних.

На виконання умов договору № 151-05/23К від 27.05.2024 року позивач поставив, а відповідач отримав товар (кукурудзу 3 класу загальною масою 209,22 тон) на загальну суму 1 673 759,06 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними: № 233 від 27.05.2024 року, № 234 від 27.05.2024 року, № 258 від 29.05.2024 року, № 287 від 29.05.2024 року, № 287 від 28.05.2024 року, № 265 від 31.05.2024 року, № 564 від 07.06.2024 року, № 565 від 07.06.2024 року та накладними: № 08/06/1 від 08.06.2024 року на суму 439 679,76 грн., № 04/06/1 від 04.06.2024 року на суму 210 399,88 грн., № 01/06/1 від 01.06.2024 року на суму 220 959,87 грн., № 30/05/1 від 30.05.2024 року на суму 604 639,66 грн., № 29/05/1 від 29.05.2024 року на суму 198 079,89 грн. Товар за накладними за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи та печатки сторін на цих накладних.

По факту відвантаження товару СФГ "Підприємець Ліц" зареєстровано відповідні податкові накладні № 9 від 01.06.2024 року, № 11 від 08.06.2024 року, № 11 від 30.05.2024 року, № 10 від 04.06.2024 року, № 10 від 29.05.2024 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями.

Всупереч умовам договору відповідач оплату вартості поставленого товару здійснив лише частково на суму 598 079,89 грн., що підтверджується виписками по рахунку від 05.08.2024 року АТ «Агропросперіс Банк».

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати поставленого за договором № 151-05/23К від 27.05.2024 року товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 1 075 679,17 грн.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору № 151-05/23К від 27.05.2024 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 673 759,06 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними: № 233 від 27.05.2024 року, № 234 від 27.05.2024 року, № 258 від 29.05.2024 року, № 287 від 29.05.2024 року, № 287 від 28.05.2024 року, № 265 від 31.05.2024 року, № 564 від 07.06.2024 року, № 565 від 07.06.2024 року та накладними: № 08/06/1 від 08.06.2024 року на суму 439 679,76 грн., № 04/06/1 від 04.06.2024 року на суму 210 399,88 грн., № 01/06/1 від 01.06.2024 року на суму 220 959,87 грн., № 30/05/1 від 30.05.2024 року на суму 604 639,66 грн., № 29/05/1 від 29.05.2024 року на суму 198 079,89 грн.

Зазначені накладні містять найменування юридичних осіб, підписи сторін, найменування товару, його кількість, вартість та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства та є у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинними бухгалтерськими документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Наведені накладні зі сторони відповідача підписані без жодних зауважень щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач розрахувався лише частково на суму 598 079,89 грн., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 1 075 679,17 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 1 075 679,17 грн. відповідачем не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 151-05/23К від 27.05.2024 року у розмірі 1 075 679,17 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 16 135,19 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що 04.08.2024 року між Адвокатським бюро «Іллі Корольова» (виконавець) та Селянським (фермерським) господарством «Підприємець Ліц» (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (надалі - договір), предметом якого є надання правової допомоги, а саме: надання консультацій, складання процесуальних документів, претензій, позовних заяв, скарг, збирання доказів тощо, представництва інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва щодо стягнення з ТОВ «ВВТ Груп» заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції № 151-05/23К від 27.05.2024 року.

Відповідно до п. 3.2. договору гонорар за договором становить 15 000,00 грн. згідно детального опису робіт (наданих послуг), що є додатком до договору.

05.08.2024 року між виконавцем та клієнтом складено та підписано акт № 1 виконаних робіт (надання послуг) до договору про надання правової допомоги від 04.08.2024 року, в якому детально наведено перелік наданих послуг та визначено кількість витраченого адвокатом часу.

Зі змісту вказаного акту вбачається, що виконавець надав клієнту наступну правничу допомогу: (1) складання та направлення претензії ТОВ «ВВТ Груп» - 2250,00 грн. (1,5 год.); (2) збирання доказів, складання та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви - 5250,00 грн. (3,5 год.). Всього надано послуг за актом на 7500,00 грн.

Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) виконавцем надано наступні послуги правової допомоги: (1) складання та направлення претензії ТОВ «ВВТ Груп» - 2250,00 грн. (1,5 год.); (2) збирання доказів, складання та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви - 5250,00 грн. (3,5 год.); (3) судові засіданні - 3000,00 грн. (2 год.); (4) гонорар успіху адвоката - 4500,00 грн. Загальна сума наданої правової допомоги становить 15 000,00 грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 року у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 року у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 року у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17).

Вдаючись до правового аналізу послуг, що виразилися у «(1) складанні та направленні претензії ТОВ «ВВТ Груп» та (2) збиранні доказів», можна дійти висновку, що такі за своїм логічним змістом є складовою (структурним елементом) послуги зі «складання та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви». Тобто, такі послуги є першочерговим етапом (необхідною передумовою) для подання складання позовної заяви, а тому виокремлення їх як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим, оскільки такі охоплюються діями адвоката з підготовки та складання позовної заяви, а отже мають бути виключені із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги.

Що стосується надання таких послуг як судові засіданні, то такі витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Щодо гонорару успіху адвоката у розмірі 4500,00 грн. суд зазначає наступне.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 зауважила, що: "не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорару успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи предмет та підстави позовних вимог, а також складність справи, беручи до уваги, зокрема, викладені відповідачами заперечення проти розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру вирішив, що сума "гонорару успіху" у справі за позовом з однією немайновою вимогою не відповідає критеріям співмірності та необхідності судових витрат.

Суд, зважаючи на положення статті 126 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дійшов висновку, що «гонорар успіху» не був необхідним у зв`язку з розглядом даної справи.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відшкодування «гонорару успіху», який сплачує позивач на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору.

Крім того, суд враховує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

З урахуванням предмету та підстав позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, беручи до уваги факт розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, з огляду на задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5250,00 грн.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ Груп» (ідентифікаційний код 36716311, адреса: 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 41А, офіс 310) на користь Селянського (фермерського) господарства «Підприємець Ліц» (ідентифікаційний код 21059173, адреса: 39141, Полтаська обл., Кременчуцький р-н, с. Верхня Жужманівка, вул. Садова, 1) грошові кошти: основного боргу - 1 075 679,17 грн. (один мільйон сімдесят п`ять тисяч шістсот сімдесят дев`ять гривень 17 копійок), витрати на правничу допомогу - 5250,00 грн. (п`ять тисяч двісті п`ятдесят гривень) та судовий збір - 16 135,19 грн. (шістнадцять тисяч сто тридцять п`ять гривень 19 копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 08.10.2024р.

Суддя О.В. Котков