Рішення № 122183066, 02.10.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/9000/24

Провадження № 2/761/6122/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участі секретаря Решти Д.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

позивача ОСОБА_2 ,

представника позивачів ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності на майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі за текстом - позивачі) звернулись до суду з позовом до Київської міської ради (далі по тексту - відповідач) про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що в 1997 році позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скористались своїм правом на приватизацію квартири АДРЕСА_1 (надалі - квартира АДРЕСА_2 ). 10 жовтня 1997 року Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району було видано Свідоцтво про право власності на житло, яким підтверджено те, що квартира АДРЕСА_2 дійсно належить на праві власності в рівних долях громадянці ОСОБА_1 та членам її сім?ї: її дочці - ОСОБА_2 ; її батькові - ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з 1/3 частини спірної квартири. Після смерті ОСОБА_4 залишилось 2 спадкоємці, які звернулися до нотаріальної контори за отриманням спадщини, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які були доньками ОСОБА_4 від різних шлюбів. 19 березня 2004 року Шевченківським районним судом м.Києва в справі № 2-494/2004 визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування кожного на 1/6 частину спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 , яке залишилося після смерті ОСОБА_4 і складається із 1/3 частини зазначеної вище квартири. Після прийняття рішення ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_2 не проживала, місце її проживання не було зареєстровано у вказаній квартирі. Фактично в квартирі з моменту смерті ОСОБА_4 проживали лише позивачі. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, у зв?язку з чим Сьомою київською державною нотаріальною конторою 13 липня 2010 року була заведена спадкова справа. Спадкоємцем померлої стала її мати як спадкоємець за законом першої черги, однак вона теж померла, квартиру не утримувала, в спадкові права повноцінно не вступила. Станом на даний момент 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 нікому не належить, спадщина за померлою ОСОБА_5 не визнана відмерлою та у власність територіальної громади не переходила. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуються цією часткою квартири та ставляться до неї як до своєї власності та повністю несуть тягар утримання цього майна (прибирають в ній, облаштовують, оплачують житлово-комунальні послуги за свою квартиру). Звертали увагу суду, що загальна площа квартири АДРЕСА_2 складає 74,6 кв.м., з огляду на що 1/6 частина квартири становить 12,43 кв.м. При цьому, виходячи з плану квартири АДРЕСА_2 , в ній не існує окремої кімнати, розміром не більше 8,6 кв.м. 3 огляду на це, 1/6 частина квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_5 , не є окремим ізольованим приміщенням та спільне користування цією часткою фактично презюмується. Позивачі відкрито й добросовісно володіли всією квартирою АДРЕСА_2 , в тому числі 1/6 її частиною, і ставилися протягом тривалого часу (з моменту смерті ОСОБА_4 в 2002) до цього майна, як до власного, належно його експлуатують, вживають необхідних заходів для утримання майна в належному стані тощо. Зауважували, що усі договори щодо надання житлово-комунальних послуг офіційно укладені Позивачем-1, що також свідчить про відкритість володіння. Також вказували,, що оскільки право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 за померлою ОСОБА_5 ніхто не успадкував, спадщина не визнавалась відумерлою, то будь-які інші підстави набуття права власності, окрім як за набувальною давність, чинним цивільним законодавством не передбачено. Враховуючи вищезазначені обставини, позивачі вважають, що у зв?язку із добросовісним, відкритим, безперервним володінням чужим нерухомим майном протягом більш як 10 років, у них виникло право власності на вказаний об?єкт нерухомого майна за набувальною давністю.

З урахуванням зазначеного, з врахуванням заяви від 03.09.2024 року про виправлення описки в позовній заяві, просили суд: визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,5 кв.м., та визнати за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,5 кв.м.

Ухвалою суду від 27.03.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 21.05.2024 року задоволено клопотання представника позивачів про витребування доказів, витребувано у Сьомої київської державної нотаріальної контори (02068, місто Київ, вулиця Ахматової, будинок 7/15) копію спадкової справи, заведеної за померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . Витребувано у Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Камінської Вікторії Петрівни (номер свідоцтва НОМЕР_1 , робоче місце: вул. Академіка Туполєва,буд. 1-Б, оф. 17-18, місто Київ, поштовий індекс 04128) копію спадкової справи, заведеної за померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_3 .

24.06.2024 року на виконання вищевказаної ухвали до суду надійшла копія спадкової справи, заведена за померлою ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 .

01.07.2024 року на виконання ухвали суду від 21.05.2024 року від Сьомої київської державної нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 16.07.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду, а також задоволено клопотання позивачів про допит свідків.

19.08.2024 року до суду від представника відповідача надійшли пояснення на позовну заяву, відповідно до змісту яких вказував, що необхідною умовою визнання права власності за набувальною давністю є добросовісне володіння чужим майном, у процесі якого володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє річчю, власником якої є інша особа. Київська міська рада вважає, що позивачі, достеменно знали чиїм майном володіли протягом останніх 20 років. Тому, у даному випадку поняття «набувальної давності» не може бути застосоване. Крім того, відносно набуття права користування та права власності на житло комунальної власності чинне законодавство містить ряд спеціальних норм, які обмежують такі підстави. Позивачами не надано доказів щодо порушення, невизнання або оспорювання Київською міською радою його прав, свобод чи інтересів при визнанні права власності на жиле приміщення за набувальною давністю. Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 ЦПК України, просив суд прийняти законне рішення та слухати справу за відсутністю представника Київської міської ради.

В судовому засіданні представник позивачів та позивачі підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В поданій заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Крім того, у судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які будучи попередженими про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, повідомили суду про відомі їм обставини, які мають значення для справи.

Суд, заслухавши учасників судового засідання, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, визнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту прав, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ч. 1, ч. 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Судом встановлено, що 10 жовтня 1997 року Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району було видано Свідоцтво про право власності на житло відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності в рівних долях громадянці ОСОБА_1 та членам її сім?ї: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Як встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.03.2004 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер та після його смерті залишилось спадкове майно, що складається з 1/3 частини спірної квартири.

Вказаним рішенням суду визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування кожного на 1/6 частину спадкового майна - квартиру АДРЕСА_2 , яке залишилось після смерті ОСОБА_4 і складається з 1/3 частини зазначеної вище квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Після смерті ОСОБА_5 . Сьомою державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа 596/2010, копія якої була надана на виконання вимог ухвали суду.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла її мати ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .

Після смерті ОСОБА_6 , яка являлась матір`ю ОСОБА_5 спадщина на спірний об`єкт нерухомості не приймалась та оформлена у встановленому законом порядку не була.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірного об`єкту нерухомого майна, відомості про власника квартири відсутні в реєстрі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.02.1990 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджено Витягом з реєстру територіальної громади.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 28.01.1998 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджено Витягом з реєстру територіальної громади.

Крім того, з показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 вбачається, що позивачі протягом тривалого періоду часу проживають родиною в спірній квартирі, спірних питань щодо користуванням квартирою не виникало.

При цьому, добросовісне, відкрите, безперервне володіння позивачами зазначеним майном також підтверджується квитанціями про оплату житлово - комунальних послуг.

У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16- Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Дана правова позиція підтримана в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 №910/17274/17, і, зокрема, вказано, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння.

При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Згідно з п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 7.02.2014 року при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ.

Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об`єкт третіми особами за набувальною давністю.

Відповідно до правової позиції, викладеній у Постанові Верховного суду від 28.04.2020 року, справа № 552/1354/18 володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Отже, в ході судового розгляду знайшло своє підтвердження те, що позивачі більш як десять років відкрито, безперервно володіють квартирою, поводячись з майном як повноцінні власники, та після смерті ОСОБА_5 продовжували користуватись квартирою як своїм майном та набули право власності на це майно за набувальною давністю, на підставі ч. 1 ст. 344 ЦК України.

Також встановлено, без відповідної правової підстави, володіння позивачами 1/6 частиною зазначеної квартири, власник якого померла та спадщина після якої не була прийнята ніким.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, зважаючи на відсутність доказів з боку відповідачів щодо заперечення заявлених позивачем вимог, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим з посиланням на докази відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, а тому він підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності на майно за набувальною давністю, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75, 5 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75, 5 кв.м.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_4 ;

ОСОБА_2 : АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_5 ;

Київська міська рада: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141.

Повний текст рішення складено: 09.10.2024 року.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА