Рішення № 122176485, 04.10.2024, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/5482/24

Провадження № 2-а/201/51/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Максимовій О.В.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - Довженко О.В.,

представника відповідача - Кабачек В.М.,

третьої особи - ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 15 травня 2024 року звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом до Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 16 грудня 2023 року Головним спеціалістом Відділу № 3 у м. Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Мариною Логунцовою було прийнято рішення № 35/2023, яким громадянку Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусово видворено за межі території України. Вказане рішення позивачка вважає незаконним та таким, що порушує її права. 22.07.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який є громадянином України був укладений шлюб. В шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які є громадянами України. Крім того, позивачка має ще одного сина від попереднього шлюбу: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 09 травня 2017 року позивачка разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 та трьома дітьми ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прибула на територію України та з того часу проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Після приїзду позивачка одразу звернулась до Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, з метою отримання громадянства України для своїх дітей. При цьому, слід зазначити, що позивачка також зверталась до відповідача за консультацією з приводу оформлення належних документів для себе, однак в усному порядку їй було повідомлено, що оскільки йде процес оформлення громадянства для дітей, то вона може не хвилюватись з приводу себе. Проте, відповідачем 14.09.2022 року було складено відносно позивачки протокол про адміністративне правопорушення Серії ПРМДН № 004041, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП на підставі якого винесено постанову про накладання адміністративного стягнення Серії ПН МДН 004033 та прийнято рішення № 15/2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким зобов`язано Позивачку покинути територію України у термін до 13.10.2022 року. Втім, загальновідомим є факт, що Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», останній від 12.08.2022 р. № 573/2022, строк дії воєнного стану було продовжено з 23 серпня 2022 року на 90 діб, тобто з 24.02.2022 по теперішній час на території України запроваджений та діє воєнний стан. Тобто, з огляду на те що в Україні діє воєнний стан, а в окремих регіонах України йдуть активні бойові дії, позивачка прийняла для себе рішення залишитись разом зі своїми дітьми та чоловіком на території України, оскільки вона просто не могла залишити чоловіка самого з маленькими дітьми. Враховуючи наведене, позивачка звернулась до суду із вказаним позовом.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що рішення Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 35/2023 від 16.12.2023 року про примусове видворення за межі території України громадянки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято з урахуванням та дотриманням всіх норм чинного законодавства на підставі діючого законодавства України, та відповідно, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Представник позивачки в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити.

Позивачка в судовому засіданні підтримала думку свого представника, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

Третя особа в судовому засіданні підтримала позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 грудня 2023 року Головним спеціалістом Відділу № 3 у м. Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Мариною Логунцовою було прийнято рішення № 35/2023, яким громадянку Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусово видворено за межі території України.

Згідно із ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За правилами ч. 7 ст.5 КАС України іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України врегульовано ст. 288 КАС України. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI ( далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону № 3773-VI, рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.

Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий, статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України).

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно до п.14 ст.1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:

- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Згідно положень ст. 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

На даний момент існує загальновідомий факт щодо подій (бойових дій) у Республіці Вірменія, у зв`язку зі збройним конфліктом між Азербайджаном та Вірменію за Нагорний Карабах , з урахуванням яких ООН закликає міжнародну спільноту в терміновому порядку посилити підтримку для реагування на цю кризу.

Відповідно до Заяви Генерального секретаря ООН Антоніа Гутерріша від 06.10.2020 р.: «бойові дії руйнують будинки, завдають шкоди школам та іншій важливій інфраструктурі. ЮНІСЕФ закликав усі сторони захистити цивільних осіб та громадянську інфраструктуру від подальшої шкоди відповідно до міжнародного та гуманітарного права.»

04 серпня 2022 року Представник Генерального секретаря ООН Антоніа Гутерріша підтвердив триваючу військову ескалацію у Вірменії.

Так, Республіка Вірменія на тлі нового спалаху конфлікту з Азербайджаном звернулася до Росії та Організації договору колективної безпеки (ОДКБ). Причиною звернення Вірменія назвала «агресію відносно суверенної території».

До складу ОДКБ, де головною є Росія, крім Вірменії, також входить й Білорусь, а Росія з 2020 року ввела свій військовий контингент на територію Вірменії.

Організація об`єднаних націй вже неодноразово закликала всі країни учасниці об`єднання дозволити особам, які покидають країни з активними бойовими діями, в`їхати на їхні території та забезпечити дотримання принципу недопущення висилки в усіх випадках, включаючи недопущення відмови на кордоні. Аналогічний підхід застосовується до тих осіб, які уже знаходилися в країнах притулку до початку ескалації насильства в країнах, де ведуться активні бойові дії.

Організація об`єднаних націй не вважає доречним відмовляти у наданні міжнародного захисту громадянам таких країн та особам, які раніше постійно проживали в цій країні, на підставі альтернативи втечі чи переміщення всередині країни.

Отже, ситуація в країні походження позивачки є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

При цьому, аналіз зібраної інформації щодо Республіки Вірменії дає серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю протягом будь-якого відрізка часу у Вірменії, яка разом з Республікою Білорусь є під прямим впливом Російської Федерації, може стикатися з реальним ризиком шкоди, що загрожує її життю або особистій недоторканності.

Таким чином, оскаржуване рішення було прийняте без врахування інформації по країні походження. В рішенні від 16.12.2023 року взагалі відсутні будь-які посилання на інформацію по країні походження.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року №8319/07 та 11449/07 у справі «Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства», повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п.217- 241).

Матеріалами справи повністю підтверджується, що Позивачка вже понад 10 років перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , який є громадянином України. Крім того, вони мають двох спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які також є громадянами України. До того ж спільно з ОСОБА_2 вони виховують сина Позивачки від попереднього шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у якого з Третьою особою - ОСОБА_2 склались дуже теплі та гарні відносини, що підтверджується їх спільними світлинами, які долученні до матеріалів справи.

Крім того, позивачка та її чоловік є волонтерами Благодійної організації «Благодійний фонд «ЛІСО».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України).

Згідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Частиною 8 статті Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», встановлено, що примусове повернення з України не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку.

Частиною 2 ст. 51 Конституції України встановлено, що, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 Сімейного кодексу України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Згідно зі ст. 150 Сімейного кодексу України до обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини належить: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ст. 291 Цивільного кодексу України, фізична особа незалежно від віку та стану здоров`я має право на сім`ю. Вона не може бути проти власної волі розлучена з сім`єю, крім випадків, встановлених законом. Вона має право на підтримання зв`язків з членами своєї сім`ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 3 Сімейного кодексу України).

Кожна особа має право на проживання в сім`ї. Особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя. Держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини (ст. 4 сімейного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 18 Конвенції ООН про права дитини (20.11.1989 р.), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до приписів Декларації ООН прав дитини (20.11.1959 р.), дитина повинна, коли це можливо, зростати на піклуванні і під відповідальністю свої батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене ст.8 Конвенції в контексті ухвалення рішення про примусове видворення за межі території України, не відповідає нормам законодавства, отже, не буде законним.

Матеріали справи не містять жодних доказів асоціальної характеристики позивачки, до того ж вказаний факт не був підтверджений Відповідачем у судовому засіданні.

Варто також зазначити, що таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

При оцінці пропорційності втручання у зазначене вище право позивачки, необхідно також оцінити дотримання інтересів дітей позивачки, доля яких, вочевидь, потрапляє в залежність від рішення про примусове видворення за межі території України.

У цьому контексті необхідно врахувати статтю 3 Конвенції ООН про права дитини, згідно якої, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (см. постанова Європейського Суду з прав людини «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга №41615/07, §135, ECHR2010). Таким чином, Європейський суд не впевнений в тому, що влада Норвегії діяла в межах свого розсуду, прагнучи встановити справедливу рівновагу між публічним інтересом у встановленні ефективного міграційного контролю та потребами заявниці у перебуванні в Норвегії з метою підтримання контактів зі своїми дітьми в їх найкращих інтересах».

Отже, втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене статтею 8 Конвенції, в контексті ухвалення рішення про примусове видворення за межі території України, не відповідає нормам законодавства, а отже, не може вважатися законним.

Таким чином, суд проаналізувавши належним чином інформацію, зазначену позивачкою, щодо ситуації в країні походження та враховуючи поточну та актуальну інформацію по ситуації в Республіці Вірменія, що може призвести до загрози життю позивачки, її безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, а також порушення сімейних прав позивачки, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 3 ст.286 КАС України у разі задоволення адміністративного позову, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За таких підстав рішення про примусове видворення з України громадянки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вочевидь не є пропорційними легітимній меті забезпечення міграційної політики держави, а тому підлягає скасуванню.

Водночас, стосовно вимог позивачки про стягнення з відповідача 1211,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору, то суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Проте, відповідно до ч.5 ст.288 КАС України, за подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується.

При цьому, відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, а вимоги до форми та змісту клопотання про повернення судового збору визначені у ст.167 КАС України.

З наведеного випливає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1211,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору, який позивачка сплатила помилково задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 139, 241, 246, 255, 288, 295, 297, 382 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 16 грудня 2023 року № 35 про примусове видворення з України громадянки Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана в десятиденний строк з дня проголошення судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 09 жовтня 2024 року.

Суддя С.С. Федоріщев