Рішення № 122142144, 30.09.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/23128/23

Провадження № 2/752/2321/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 вересня 2024 року місто Київ

Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Ольшевської І.О.,

за участю секретаря судових засідань Стороженко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києва державної адміністрації про поділ спільного сумісного майна, -

ВСТАНОВИВ:

До Голосіївського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 . З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просить суд визначити право власності ОСОБА_1 на частку в розмірі 3/4 квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову та заяви про збільшення позовних вимог вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 29.09.2011 року, зареєстрованого відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві. Під час шлюбу 12.12.2012 року подружжям була придбана квартира №31 . Ця квартира була оформлена на ОСОБА_2 , але, за словами позивача, придбана за спільні кошти подружжя, що надає їй статус спільної сумісної власності подружжя. Під час шлюбу в подружжя народилися двоє дітей: дочка ОСОБА_3 (2012 року народження) та син ОСОБА_4 (2015 року народження). Дочка ОСОБА_3 має статус дитини з інвалідністю, що вимагає особливих умов проживання та витрат на лікування. У ході розгляду справи позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, обґрунтовуючи її тим, що відповідач не бере участі в утриманні дітей, зокрема дитини з інвалідністю. На думку позивача, ця обставина є підставою для визнання за нею більшої частки спільного майна. Враховуючи додаткові витрати, пов`язані з утриманням дитини з інвалідністю, позивач вважає за доцільне збільшити розмір частки спільного майна, яке підлягає визнанню в її власність.

Ухвалою судді від 13.11.2023р. року за вказаною позовною заявою відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Позиція відповідача полягає в тому, що він не заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає за доцільне визнати право власності позивача на частку у квартирі АДРЕСА_1 . Відповідач погоджується з тим, що позивач має обґрунтоване право на збільшену частку у зв`язку з наявністю додаткових витрат на утримання дитини з інвалідністю, а також враховує положення Сімейного та Цивільного кодексів України щодо розподілу спільного майна. Враховуючи ці обставини, відповідач підтримує задоволення позовних вимог та визнає їх у повному обсязі, що вбачається із поданих до суду заяв від 18.12.2023 та від 09.09.2024.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 200 та ч. 4 ст. 206 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити рішення за результатами підготовчого провадження, оскільки відповідач визнав позовні вимоги. Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, що дає підстави для задоволення позову в межах підготовчого засідання.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що 29.09.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб, про що складений відповідний актовий запис № 1653. Після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_1 ».

20.12.2012 року ОСОБА_2 , як покупець, уклав договір купівлі-продажу, посвідчений ПН КМНО Бондар Н.В. та зареєстрований у реєстрі за № 3726, відповідно до умов якого продавці зобов`язуються передати у власність покупця квартиру під номером АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти цю квартиру та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Витяг про державну реєстрацію права власності, виданий комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 18.12.2012 року, підтверджує, що власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу № 3726, укладений 12.122012 року та посвідчений ПН КМНО Бондар Н.В . Реєстрація права власності проведена у формі приватної власності, і частка власності становить 1/1. Рішення про державну реєстрацію прийняте 18.12.2012 року реєстратором Сікачовою О.В

Свідоцтво про народження, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, підтверджує, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Києві, Україна. Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , громадяни України. Відповідний актовий запис № 326 було складено 28.02.2012 року та видано свідоцтво серії НОМЕР_1 .

Поряд із вказаним, свідоцтво про народження, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, підтверджує, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Києві, Україна. Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , громадяни України. Відповідний актовий запис № 1966 було складено 21.11.2015 та видано свідоцтво серії НОМЕР_2 .

Медичний висновок № 626 від 15.11.2022 підтверджує, що ОСОБА_3 має хронічне психічне захворювання. Діагноз встановлено відповідно до Розділу X, пункту 1, підпункту 1.2 Переліку медичних показань, затвердженого наказом МОЗ України, Мінпраці та соціальної політики та Міністерства фінансів №454/471/516 від 8.11.2001. У документі зазначено, що ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Висновок дійсний до 15.11.2024.

Встановлені судом обставини не заперечувались відповідачем.

Відомостей про розірвання шлюбу матеріали справи не містять та сторони не посилались на цей факт.

Крім того, відповідач на підставі ст. 206 ЦПК України визнав позов.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Частиною 2 ст. 183 ЦК України передбачено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Як роз`яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільно ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Судом встановлено, що спірна квартира була придбана під час перебування подружжя ОСОБА_1 у шлюбі.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, в сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини.

Суд, розглянувши обставини справи, вважає за можливе відступити від засади рівності часток подружжя у спільному майні відповідно до частин другої та третьої статті 70 Сімейного кодексу України. Зокрема, суд бере до уваги, що дитина-інвалід, народжена у подружжя, проживає разом із матір`ю та перебуває на її утриманні, а мати несе значні витрати, пов`язані з лікуванням дитини. Крім того, батько дитини витрачав свої доходи на шкоду інтересам сім`ї та не заперечував проти викладених обставин.

Тому суд вважає обґрунтованим та справедливим відступ від принципу рівності часток подружжя у спільному майні на користь позивачки.

Враховуючи наведене вимога позивача підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вбачається, що позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 9 588,00 грн., враховуючи що позов ОСОБА_1 був визнаний відповідачем ОСОБА_2 , на підставі ч. 1 ст. 142 ЦПК України 50% від сплаченого судового збору має бути повернуто позивачу з державного бюджету, а саме 4 794,00 грн.

Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 794,00 грн. в порядку розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києва державної адміністрації про поділ спільного сумісного майна задовольнити.

2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у розмірі 3/4 квартири АДРЕСА_1 .

3. Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 4 794,00 грн. (чотири тисячі сімсот дев`яносто чотири грн. 00 коп.).

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4794,00 грн. (чотири тисячі сімсот дев`яносто чотири грн. 00 коп.).

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

7. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві Державної адміністрації (адреса 03150 м. Київ, вул. Велика Васильківська, 58, ЄДРПОУ 37413735).

Повний текст судового рішення складено та підписано 07.10.2024 р.

Суддя І.О.Ольшевська