Рішення № 122124902, 07.10.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/1083/24

Провадження №2/752/3110/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кордюкової Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.05.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») укладено кредитний договір № 4980233.

За умовами вказаного договору відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 10000 грн. строком на 30 днів, які відповідач зобов`язалася повернути та сплатити відсотки за їх користування.

11.11.2021 на підставі договору відступлення прав вимоги №12Т ТОВ «Мілоан» відступилоправо вимоги за кредитним договором № 4980233 від 14.05.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача за вище зазначеним кредитним договором.

Відповідач свої зобов`язання не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість, загальний розмір якої становить 27684,44 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 9584 грн., заборгованість за відсотками - 18100,44 грн.

Просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №4980233 від 14.05.2021 в розмірі 27684,44 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн та витрати по сплаті судового збору.

09.02.2024 судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

14.03.2024 судом постановлено ухвалу про відкриття спрощеного провадження у справі.

03.04.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вона погоджується з частковим задоволення позовних вимог та стягненням з неї на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 11685 грн, оскільки частина заборгованості у розмірі 11000 грн нею була сплачена. Просила зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2000 грн.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 14.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4980233, відповідно до умов якого позивач надав, а відповідач отримав кредитні кошти в сумі 10000 грн., строком на 30 днів до 13.06.2021, які останній, зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування грошима в розмірі 1,25% в день. (пп. 1.1. 1.2 1.3. 1.4. 1.5 кредитного договору від 14.05.2021 №4980233).

Відповідно до п.6.1., 6.3. кредитного договору від 14.05.2021 №4980233 цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного Договору Позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому.

14.05.2021 ТОВ «Мілоан» переказало грошові кошти у розмірі 10000 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу кошти згідно договору 4980233.

11.11.2021між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги №12Т, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги зазначені в реєстрі, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло належні права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, за що сплатило грошові кошти.

Відповідно до витягу з додатку 1 до вказаного договору ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло право вимоги зокрема відносно ОСОБА_1 за договором №4980233 на загальну суму заборгованості у розмірі 29984,44 грн., яка складається з заборгованості за тілом - 9584 грн та заборгованості за відсотками 18100, 44 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором кредитної лінії №4980233 від 14.05.2021 за період з 11.11.2021 по 22.12.2023 заборгованість відповідача становить 27684,44 грн.

27.09.2023 ТОВ «Діджи Фінанс» направило ОСОБА_1 досудову вимогу №2638909824-АВ, відповідно до якої пропонувала сплатити заборгованість за кредитним договором №4980233 від 14.05.2021 у розмірі 27684, 44 грн на банківські реквізити ТОВ «Діджи Фінанс» IBAN НОМЕР_2 .

30.01.2024 ОСОБА_1 сплатила на вищезазначений банківський рахунок позивача грошові кошти у розмірі 3000 грн, призначення платежу погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №4980233, що підтверджується копією платіжної інструкції №0.0.3443093253.1.

31.01.2024 ОСОБА_1 сплатила на вищезазначений банківський рахунок позивача грошові кошти у розмірі 1000 грн, призначення платежу погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №4980233, що підтверджується копією платіжної інструкції №0.0.3444779291.1.

01.02.2024 ОСОБА_1 сплатила на вищезазначений банківський рахунок позивача грошові кошти у розмірі 2000 грн, призначення платежу погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №4980233, що підтверджується копією платіжної інструкції №0.0.3447890403.1.

28.02.2024 ОСОБА_1 сплатила на вищезазначений банківський рахунок позивача грошові кошти у розмірі 2000 грн, призначення платежу погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №4980233, що підтверджується копією платіжної інструкції №0.0.3499608792.1.

25.03.2024 ОСОБА_1 сплатила на вищезазначений банківський рахунок позивача грошові кошти у розмірі 3000 грн, призначення оплата по кредиту №4980233, що підтверджується копією квитанції №ХОХА-7С57-М76В-Т4С6.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується факт отримання кредитних коштів та стягнення з неї на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 4980233 у розмірі 16685 грн, оскільки частина заборгованості у розмірі 11000 грн нею була сплачена.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

В порядку визначеному ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Положеннями ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

14.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4980233, відповідно до умов якого позивач надав, а відповідач отримав кредитні кошти в сумі 10000 грн., строком на 30 днів до 13.06.2021, які останній, зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування грошима в розмірі 1,25% в день.

14.05.2021 ТОВ «Мілоан» переказало грошові кошти у розмірі 10000 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу кошти згідно кредитного договору 4980233.

Суд відзначає, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» обґрунтовані тим, що розмір заборгованості за кредитним договором від 14.05.2021 №4980233 становить суму, що зазначена у розрахунку заборгованості.

ОСОБА_1 на погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №498023 сплатила грошові кошти у загальному розмірі 11000 грн на банківський рахунок позивача.

Доказів звернення відповідача до ТОВ «Мілоан» щодо пролонгації граничного строку повернення позики до суду не надано, а тому строк кредитування за вищевказаним договором не змінювався і становить 30 днів.

Відповідно до графіку платежів до Договору про споживчий кредит №4980233 від 14.05.2021 сукупна вартість кредиту складає 14750 грн., з якої 3750 грн. - проценти за користування кредитом, 10000 грн. - тіло кредиту та 1000 грн. - комісія за надання кредиту.

Разом з тим, як встановлено раніше за умовами укладеного між сторонами Договору про споживчий кредит №4980233 від 14.05.2021 позивач відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 13.06.2021, а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами дії кредитного договору задоволенню не підлягають.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками на суму 18100,44 грн. поза межами дії кредитного договору є безпідставними.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.».

Суд вважає, що ТОВ «Мілоан» не мало права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь кредитодавця за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь, а тому нарахована позивачем комісія в сумі 1000 грн. є супутньою послугою, що супроводжує кредит і її компенсація за рахунок відповідача є незаконною.

Отже, відповідач повинна була сплатити на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит №4980233 від 14.05.2021 у розмірі 13750 грн., з якої 3750 грн. - проценти за користування кредитом, 10000 грн. - тіло кредиту.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9584 грн, отже, на підставі вищевикладеного, з урахуванням заявлених позовних вимог, часткового погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором від 14.05.2021 №4980233 у розмірі 11000 грн, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 14.05.2021 №4980233 у розмірі 2337 грн (13337 грн. - 11000 грн = 2337 грн).

Згідно зі ст. 141 ЦПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовуються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог (8,44%), що складає 181,22 грн.

Щодо судових витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 6000 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані копія договору про надання правової допомоги від 11.12.2023 №42649746, детальний опис робіт (наданих послуг) від 11.12.2023, Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), копію довіреності від 30.10.2023.

За таких обставин та беручи до уваги положення п. 3 ч. 2 статті 141 ЦПК України, суд вбачає підстави для стягнення з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 506,40 грн, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог.

Загалом сума судових витрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 687,62 грн. (181,22 грн. + 506,40 грн.= 687,62 грн.).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354 - 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №4980233 від 14.05.2021 у розмірі 2337 (дві тисячі триста тридцять сім) грн. та судові витрати в розмірі 687 (шістсот вісімдесят сім) грн. 62 коп.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8; код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», місцезнаходження: м. Київ, вул. Баговутівська, буд. 17-21.

Рішення складене 07.10.2024.

Суддя Ж. І. Кордюкова