Рішення № 12212193, 21.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/34321.10.10 За позовом                     Відкритого акціонерного товариства “Гадяцький елеватор”

До відповідача          Державного комітету України з державного матеріального резерву

Про                               стягнення 391929,45 грн.

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача                    Сергієнко О.Ю. –за дов.

від відповідача          Рахильчук О.В. - за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом відкрите акціонерне товариство “Гадяцький елеватор” до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 391929,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами.

За твердженням позивача, між ним та відповідачем було укладено договір № Юр-2 зб/176 - 2001 від 06.12.2002 р. відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв на відповідальне зберігання цінності. Відповідач повинен відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей, однак не виконує це зобов’язання.

Позивач зазначив, що заборгованість відповідача за період з 01.09.2001 р. по 30.04.2010 р. складає 391929,45 грн., в тому числі: 5743,60 грн. пеня, 10361,02 грн. три проценти, 5714,19 грн. інфляції.

Ухвалою суду від 02.07.2010 р. було порушено провадження у справі № 6/343, розгляд останньої призначено на 14.07.2010 р..

14.07.2010 р. представниками сторін було подано спільне клопотання про продовження строку вирішення спору на підставі ст. 69 ГПК України.

Ухвалою суду від 14.07.2010 р. продовжено строк вирішення спору.

Відповідач подав суду відзив, у якому позовні вимоги відхилив повністю, зазначивши наступне. За твердженням сторони, позивачем не подано обґрунтованого розрахунку суми, стягнення якої є предметом спору, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 р. Надані суду докази не є підтвердженням понесення витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи у зв’язку з витребуванням доказів у позивача.

Ухвалою суду від 14.07.2010 р. розгляд справи було відкладено на 07.10.2010 р.

Позивач вимоги ухвали суду від 16.09.2010 р. не виконав.

Ухвалою суду від 07.10.2010 р. розгляд справи було відкладено на 21.10.2010 р. та зобов’язано позивача повторно надати документи про закладення чи відвантаження матеріальних цінностей відповідачем.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

22.02.2001 р. між відкритим акціонерним товариством «Гадяцький елеватор»(зберігачем) та державним комітетом з державного матеріального резерву (комітетом) було укладено договір № Юр-2 зб/176-2001 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі –Договір), предметом якого є зберігання матеріальних цінностей матеріального резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без надання права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву (далі Цінностей).

Відповідно до п. 4.2 Договору комітет відшкодовує зберігачу витрати на зберігання цінностей виходячи з розрахунку 2,50 грн. за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву.

Пунктом 9.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з часу його підписання і діє до виконання розпоряджень-нарядів на відпуск матеріальних цінностей державного резерву, що зберігається, в повному обсязі.

На виконання умов Договору позивачем у період з 01.09.2001 р. по 30.04.2010 р. за рахунок власних коштів здійснювалось відповідальне зберігання цінностей, що підтверджується доказами, наданими в матеріали справи.

Станом на 30.04.2010 р. у зберігача на зберіганні перебуває 56,530 тонн пшениці 3 класу, 27,570 тонн пшениці 5 класу, 42,040 тонни пшениці 6 класу, 63,660 тонни ячменю 1 класу, 43,860 тонни ячменю 3 класу, 50,60 тонн гречки 1 класу, 48,10 тонн гречки 2 класу, 39,440 тонн вівса 3 класу, 107,840 тонн вівса 4 класу, 21,710 тонн соняшнику, всього 412,520 тонн зерна.

04.04.2008 р. зберігач листом вих. № 232 звернувся до комітету з вимогою щодо оплати заборгованості за зберігання матеріальних цінностей на суму 421664,00 грн.. На поставлену вимогу щодо погашення боргу комітет відповіді не надав, свої зобов'язання своєчасно не виконав.

08.07.2009 р. листом вих. № 398/1 зберігач повторно звернувся до комітету з вимогою щодо оплати заборгованості за зберігання матеріальних цінностей на суму 437165,64 грн. Вимогу щодо погашення боргу відповідач відхилив, посилаючись на те, що позивачем не доведено факт понесеним витрат із зберігання матеріальних цінностей державного резерву та заявив, що вважає її такою, що не підлягає задоволенню.

Станом на 30.04.2010 р. витрати, пов’язані зі зберіганням матеріальних цінностей за період 01.09.2001 р. по 30.04.2010 р., становлять 370109,72 грн., що підтверджується рахунками-фактур та звітами про наявність, надходження та вибуття хлібопродуктів державного резерву наданими в матеріали справи.

У порушення умов Договору заборгованість відповідачем не сплачено. Доказів, які б спростовували указаний розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, суду не надано.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно вимог закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані гл. 36 Цивільного кодексу УРСР, гл. 66 Цивільного кодексу України, Законом України «Про державний матеріальний резерв».

Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003, Цивільний Кодекс застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Відповідно до п.п 4,10 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існували після набрання ним чинності, а правила про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення договору були допущенні після набраних чинності цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Посилання відповідача на невідповідність умов Договору щодо визначення розміру відшкодування вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 532 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»не приймається судом до уваги, оскільки спірні відносини виникли у лютому 2002 року, тобто до її прийняття.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 370109,72 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позов подано 24.06.2010 р., строк оплати, в силу п. 4.4 Договору, встановлено до 15 грудня поточного року, тому стягненню підлягає заборгованість за 2007 рік, що виникла у період з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р. і є простроченою з 16.12.2007 р. в розмірі 33633,00 грн., за 2008 рік, яка є простроченою з 16.12.2008 р. в розмірі 12402,00 грн., за 2009 рік, яка є простроченою з 16.12.2009 р. в розмірі 12391,00 грн., а разом 58426,08 грн..

Позовна давність з вимог про стягнення заборгованості, яка виникла до 01.01.2007 р., сплила, що, виходячи з наявності заяви відповідача про її застосування, є підставою для відмови у позові в цій частині (п. 4 ст. 267 ЦК України).

Строк оплати витрат понесених за 2010 рік на час розгляду справи не наступив.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 58426,08 грн..

Позовні вимоги в частині стягнення 311684,56 грн. боргу не підлягають задоволенню

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Оскільки умовами Договору та чинним законодавством не передбачено обов’язок комітету сплатити пеню за прострочення виконання зобов’язання позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні витрати та три відсотки річних за період з 01.09.2001 р. по 30.04.2010 р.. З урахуванням строку позовної давності суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрати та трьох відсотків річних за період з 16.12.2007 р. по 30.04.2010 р. щодо заборгованості в розмірі 58426,08 грн.

Згідно з розрахунком суду, три проценти річних за період з 16.12.2007 р. по 30.04.2010 р. підлягають стягненню в розмірі 3045,90 грн., інфляційне збільшення боргу за вищезазначений період становить 75667,43 грн.. В свою чергу, позивач просить стягнути 5714,19 грн.. Оскільки підстав для стягнення суми більшої ніж заявлено відповідачем немає, до стягнення з відповідача підлягають 5714,19 грн. інфляційних (64140,27 грн. заборгованість з урахуванням інфляційних).

Позовні вимоги в частині стягнення 7315,12 грн. трьох процентів річних не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 64140,27 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3045,90 грн. трьох процентів річних, а разом - 67186,17 грн.

У задоволенні вимог про стягнення 311684,56 грн. боргу, 5743,60 грн. пені та 7315,12 грн. трьох процентів річних судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Зокрема, з відповідача підлягає стягненню 671,86 грн. державного мита та 40,46 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного комітету України з державного матеріального резерву (01061, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь відкритого акціонерного товариства «Гадяцький елеватор»(37300, Полтавська обл., Гадяцький р-н, м. Гадяч, вул. Леніна, 75, код 00955650) 64140,27 грн. заборгованості з урахуванням інфляційних, 3045,90 грн. трьох процентів річних, 671,86 грн. державного мита та 40,46 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя                                                                                           С. А. Ковтун

Рішення підписано 08.11.2010 р.