Рішення № 122121899, 23.09.2024, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/3211/23

Провадження № 2/366/95/24

РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року смт Іванків

Іванківський районний суд Київської області в складі головуючого судді Корчкова А.А.,

за участю секретаря судових засідань Іванової Л.В.,

сторін: представника позивача, прокурора Дацько О.С. (у режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Іванківської селищної ради, до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації, скасування рішень державного реєстратора та повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Вишгородської окружної прокуратури (Далі - Позивач, Прокурор) звернувся до Іванківського районного суду Київської області з цивільним позовом, у якому просив:

1. Усунути перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 28.12.2012 № 951 в частині передачі у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельних ділянок площею по 2 га для ведення особистого селянського господарства.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом скасування рішень державного реєстратора: № 12742661 від 29.04.2014 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0050; № 12743871 від 29.04.2014 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0040; № 12742256 від 29.04.2014 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0048.

3. Усунути перешкоди у здійсненні Іванківською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом повернення на користь Іванківської селищної ради земельних ділянок з кадастровими номерами 3222083200:01:002:0050 від ОСОБА_1 , 3222083200:01:002:0040 від ОСОБА_2 та 3222083200:01:002:0048 від ОСОБА_3 .

4. Стягнути з Відповідачів на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 28.12.2012 № 951 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» передано у приватну власність громадянам земельні ділянки площею по 2,0 га кожна, для ведення особистого селянського господарства, у тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

На підставі зазначеного розпорядження, управлінням Держземагентства в Іванківському районі 30.01.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_1 та присвоєно кадастровий номер 3222083200:01:002:0050; 29.01.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 та присвоєно кадастровий номер 3222083200:01:002:0040; 29.01.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_3 та присвоєно кадастровий номер 3222083200:01:002:0048.

У подальшому, рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Ковальової А.О. від 29.04.2014, індексний номер 12742661 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0050 площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Ковальової А.О. від 29.04.2014, індексний номер 12743871 зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0040 площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Ковальової А.О. від 29.04.2014, індексний номер 12742256 зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0048 площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Прокурором встановлено, що передача у приватну власність зазначених земельних ділянок відбулась з грубим порушенням вимог земельного та водного законодавства, оскільки їх відведено за рахунок прибережної смуги р. Тетерів.

Рух справи:

26.10.2023 позовна заява надійшла до суду.

07.11.2023 позов залишено без руху.

13.12.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків.

16.01.2024 відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання, призначене на 07.02.2024, відкладене на 06.03.2024 (відрядження позивача, хвороба представника ОСОБА_4 ), відкладено на 03.04.2024 (клопотання представника відповідачів ОСОБА_4 ), відкладено на 01.05.2024 (клопотання представника відповідачів ОСОБА_4 в зв`язку із хворобою).

01.05.2024 ухвалою суду закрито підготовче судове засідання, справа призначена до розгляді по суті на 19.06.2024, яку відкладено на 20.08.2024, 23.09.2024.

Позиції сторін:

Представник Відповідачів - адвокат Панов Л.В., подав до суду відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив мотивований тим, що прокурор не надав суду доказів, які б достовірно свідчили про те, що спірні земельні ділянки накладаються на землі водного фонду. Стверджує, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, тому вважає що наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду. Крім того, посилається на сплив строків позовної давності.

Прокурор подав до суду відповідь на відзив, у якій просив задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що строки позовної давності при поданні негаторного позову не сплили, позов можна подати впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Представник Вишгородської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, процесуальних заяв, клопотань не подавали, причини неявки суду не повідомили.

Згідно із частиною 1статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно достатті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Устатті 12 ЦПК України, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5,6ст. 263 ЦПК Україниобґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У даному позові від імені держави в якості позивача визначено державу, як власника, поза волею якого спірні землі вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, у тому числі, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з частинами 1, 5 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Іванківська селищна рада.

Отже, Іванківська селищна територіальна громада, як власник спірного майна, делегувала Іванківській селищній раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Відповідно до пункту 37 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Згідно п.п. 38, 39, 43 указаної постанови, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Так, листом від 21.02.2023 № 54-1253вих-23 Вишгородська окружна прокуратура звернулася до Іванківської селищної ради із вимогою про необхідність вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства.

Водночас, листом від 06.03.2023 № 2319/08/09.02-N-2023 Іванківська селищна рада повідомила прокуратуру про те, що не вживала заходів цивільно- правового характеру та не зверталася до суду з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні селищною радою права користування та розпорядження спірними земельними ділянками.

Сам факт не звернення до суду Іванківської селищної ради з позовом в інтересах територіальної громади, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Іванківської селищної ради та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Водночас, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З огляду на викладене вище, Вишгородська окружна прокуратура Київської області відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» правомірно звернулась до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Іванківської селищної ради.

Встановлені судом обставини та застосовані норми права:

В ході судового розгляду встановлено, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 28.12.2012 № 951 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» передано у приватну власність громадянам земельні ділянки площею по 2,0 га кожна, для ведення особистого селянського господарства, у тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

На підставі зазначеного розпорядження, управлінням Держземагентства в Іванківському районі 30.01.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_1 та присвоєно кадастровий номер 3222083200:01:002:0050; 29.01.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 та присвоєно кадастровий номер 3222083200:01:002:0040; 29.01.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_3 та присвоєно кадастровий номер 3222083200:01:002:0048.

У подальшому, рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Ковальової А.О. від 29.04.2014, індексний номер 12742661 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0050 площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного . управління юстиції Київської області Ковальової А.О. від 29.04.2014, індексний номер 12743871 зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0040 площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Ковальової А.О. від 29.04.2014, індексний номер 12742256 зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0048 площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 ст. 77 вказаного Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмету доказування.

Конституцією України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; об`єктом права власності Українського народу.

Відповідно до статті 13 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють від імені Українського народу права власника в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» завдань суду як державної правозахисної інституції суд, здійснюючи правосуддя у сфері земельних правовідносин, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод громадянина, інтересів юридичних осіб, суспільства і держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Законодавством України чітко встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).

За змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до положень частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Судом досліджено інформацію Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 12.09.2019, 03.02.2020 водний об`єкт, розташований поряд із спірними земельними ділянками це природний водний об`єкт - річка Тетерів, яка має загальну площу водозбору 15000 км2, довжину 332 км.

Річка Тетерів з його водосховищами, рукавами, затоками, протоками належить до середніх річок. Навколо середніх річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 50 м. (ст. 88 Водного кодексу України). Відповідно до Публічної кадастрової карти України земельні ділянки з кадастровими номерами 3222083200:01:002:0050, 3222083200:01:002:0040, 3222083200:01:002:0048 частково розташовані в нормативній прибрежній захисній смузі р. Тетерів на території Іванківського району Київської області, яка за своїми гідрологічними характеристиками належить до категорії середніх річок.

Відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 22.08.2019 про меженний період річки Тетерів на території Іванківського району та про зміну рівня води в річці Тетерів за період 2008-2019 років, за даними багаторічних спостережень за рівнями води, проведеними Центральною геофізичною обсерваторією, мінімальні рівні води по державному водомірному посту Тетерів-Іванків за вказані роки становлять від 108.94 до 109.15 БС.

Згідно листа ФОП ОСОБА_5 від 30.01.2020 № 30-1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222083200:01:002:0050, 3222083200:01:002:0040, 3222083200:01:002:0048 знаходяться у 50-метровій прибережній захисній смузі річки Тетерів.

Вказане також підтверджується схемами розміщення земельних ділянок по відношенню до річки Тетерів, виготовлених вказаною особою.

Повноваження ФОП « ОСОБА_5 » як інженера землевпорядника щодо опрацювання Публічної кадастрової карти України та проведення камеральної обробки спірних земельних ділянок засвідчено кваліфікаційним сертифікатом інженера-землевпорядника.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України)

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши в судовому засіданні надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено допустимими та належними доказами, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, оскільки розташовані в межах прибережної захисної смуги р. Тетерів.

Представником відповідача не спростовані доводи позивача, а позиція відображена у відзиві не підтверджена наданими суду доказами.

01.05.2024 представник відповідачів звернувся до суду з клопотанням про призначення земельно-технічної експертизи щодо визначення фактичного землекористування земельними ділянками з кадастровими номерами 3222083200:01:002:0050, 3222083200:01:002:0040, 3222083200:01:002:0048, а саме фізичних характеристик спірних земельних ділянок.

Позивач в судовому засідання заперечував щодо призначення вказаної експертизи, оскільки питання з яким звертається до експерта представник відповідача, в своєму клопотанні, не вирішує наявний спір, та не встановлює обставини, що підлягають доказуванню в даній справі.

Суд, заслухавши думку позивача, дослідивши клопотання представника відповідачів, приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст.105 ЦПК України, призначення експертизи є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров`я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Таким чином, у даному випадку призначення судової експертизи не є обов`язковим згідно вимог Кодексу.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (ч. 1 ст.103 ЦПК).

Відповідно до ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Суд зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може здійснити суд із призначенням відповідної судової експертизи.

Отже, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду.

В судовому засіданні встановлено, що питання яке ставить представник відповідача для вирішення земельно-технічної експертизи не належить до предмета доказування по справі. Крім того, представником відповідача не надано суду доказів на підставі яких експерт проведе вказане вище дослідження.

За загальним правилом експертиза призначається коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи та поданих доказів, при цьому особа, яка заявляє клопотання про призначення експертизи, повинна обґрунтувати та довести необхідність її призначення.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідач не позбавлений можливості самостійно подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, а призначення такої не є обов`язковою у порядку ст. 105 ЦПК України, враховуючи необґрунтованість клопотання, суд вважає за необхідне відмовити представнику відповідачів у призначенні земельно-технічної експертизи.

Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21)

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до нинішніх власників земельних ділянок з метою усунення перешкод, які вони створюють власнику - Іванківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.

Прокурор звернувся в суд з негаторним позовом, тому, обраний ним спосіб захисту порушеного права обраний вірно.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації відповідно до закону.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За вказаних обставин, оспорювані земельні ділянки мають бути повернуті Іванківській селищній раді відповідно до приписів ст.ст. 16, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, у випадку позбавлення власника права користування та розпорядження своїм майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений уп. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі№ 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про повернення нерухомого майна є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Положеннями п. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Також, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

На даний час спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі зареєстровано за відповідачами, як наслідок Іванківська селищна рада позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.

Також згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в п. 72 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (п. 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (п. 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі№ 587/2326/16-ц (п. 24), від 26.02.2020 у справі№ 287/167/18-ц (п. 52).

Таким чином, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за особою, яка протиправно його набула, може бути перешкодою у реалізації державою та територіальною громадою речових прав на зазначений об`єкт.

За вказаних обставин, рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельних ділянок з кадастровими номерами 3222083200:01:002:0050, 3222083200:01:002:0040, 3222083200:01:002:0048, мають бути скасовані в судовому порядку, а самі ділянки повернуті Іванківській селищній раді відповідно до приписів ст. ст. 16, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позовна заява про усунення перешкод у користуванні власником землями водного фонду безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Також, згідно із ст.ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Встановлено, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Вишгородської окружної прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірні земельні ділянки є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

Таким чином, відповідачі в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст.ст. 1, 3, 4 Водного кодексу України) природних ознак (наявності річки Тетерів її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок, знали або, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, повернення спірних земельних ділянок на користь держави відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин, позовна заява прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок водного фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Правомірним суд визнає і вимоги про відшкодування відповідачами понесених судових витрат в повному обсязі, оскільки такі вимоги відповідають ст. 141 ЦПК України та підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Іванківської селищної ради, до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації, скасування рішень державного реєстратора та повернення земельних ділянок задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 951 від 28.12.2012 у частині передачі у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельних ділянок площею по 2,0 га кожному для ведення особистого селянського господарства.

Скасувати рішення державного реєстратора № 12742661 від 29.04.2014 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0050.

Скасувати рішення державного реєстратора № 12743871 від 29.04.2014 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0040.

Скасувати рішення державного реєстратора № 12742256 від 29.04.2014 про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0048.

Повернути на користь Іванківської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0050 від ОСОБА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0040 від ОСОБА_2 , земельну ділянку з кадастровим номером 3222083200:01:002:0048 від ОСОБА_3 .

Стягнути з Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Київської обласної прокуратури (кодЄДРПОУ 02909996) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2684,00 грн.(дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн., 00 коп.) з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст виготовлено 07.10.2024.

Повне найменування сторін:

Позивач: Вишгородська окружна прокуратура Київської області (вул. Кургузова, 13, м. Вишгород, Київська область 07301, код ЄДРПОУ Київської обласної прокуратури 02909996)

в інтересахдержави,в особіІванківської селищної ради (кодЄДРПОУ 04358000, адреса:вул.Івана Проскури,7,смт Іванків,Вишгородського районуКиївської області, 07201)

Відповідачі:

1)Вишгородська районна державна адміністрація Київської області

(кодЄДРПОУ 00022533,адреса:пл.Шевченка,1,м.Вишгород,Київська область,07300),

2) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ),

3) ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ),

4) ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 )

Представник відповідачів, адвокат Панов Леонід Володимирович АДРЕСА_4 , свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю ВН № 000613 від 03.01.2020.

Суддя Анатолій КОРЧКОВ