Ухвала суду № 122121335, 04.10.2024, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/13083/24

Провадження № 2/357/4990/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2024 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О. В. оглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

08.08.2024 представник позивача, адвокат Мудрик Анастасія Ігорівна, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, що зареєстрований судом 11.09.2024, в якому просить визнати договір, укладений між АТ КБ «Приватбанк» та особами, які діяли від імені ОСОБА_1 в період між 16.03.2024 по 18.03.2024 про надання споживчого кредиту, недійсним та стягнути судові витрати у справі: судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

13.09.2024 ухвалою судді позовну заяву ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», про визнання договору недійсним, залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.10.2024 представник позивача, адвокат Мудрик Анастасія Ігорівна, подала до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви, в якому просила долучити квитанцію про сплату судового збору, копію позовної заяви та копію всіх документів , що додаються до неї для відповідача та клопотання про витребування доказів.

Суд, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, вважає, що позовна заява не може бути прийнята до розгляду Білоцерківським міськрайонним судом Київської області та підлягає направленню за підсудністю з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість, крім іншого, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Водночас, відповідно до положень ч. 5 ст. 28 ЦПК України, якою встановлені правила альтернативної підсудності, за зареєстрованим місцем проживання позивача можуть пред`являтись позови про захист прав споживача.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

З пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Отже, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду для дотримання вимог ст. 175 ЦПК України, зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено (ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»), тим самим навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 17, 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо.

Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин, тому до спорів щодо виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись.

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування»).

Тому, при посиланні на норми Закону України «Про захист прав споживачів» повинно мати місце порушення прав споживача на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, проте в позовній заяві відсутнє таке обґрунтуванням позовних вимог.

Крім цього, згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Однак зміст позовної заяви та додані до неї документи не дають можливості встановити приналежність оспорюваного договору до договорів споживчого кредитування та, відповідно, чи розповсюджуються на нього вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».

Також, як вбачається з позовної заяви, підставою звернення позивача з позовом до суду не є порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів» (позов не містить жодного посилання на порушення прав позивача саме як споживача та способи їх захисту, передбачених саме цим Законом, а саме: визнання недійсним договору з огляду на його несправедливість (ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Предмет спору, який позивач бажає поставити на вирішення суду є недійсність договору, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та особами, які діяли від імені ОСОБА_1 в період між 16.03.2024 по 18.03.2024, з підстав недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а тому, правовідносини, що виникли між сторонами за вказаним позовом, не опосередковується правовідносинами, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», тобто між сторонами виник спір, який не стосується захисту прав споживача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та враховуючи відсутність в матеріалах позовної заяви оспорюваного договору, який позивач просить визнати недійсним, задля надання оцінки судом щодо заявлених позивачем вимог та встановлення обсягу правового захисту порушеного права, та за відсутності доказів на підтвердження поширення Закону України «Про захист прав споживачів» на оспорюваний договір, у суду відсутні підстави для підтвердження права на звернення з даним позовом за правилами альтернативної підсудності та розгляду зазначеної справи Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.

Отже, даний спір підлягає розгляду за правилами загальної територіальної підсудності, саме за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача АТ КБ «Приватбанк»: м. Київ, Печерський район, вул. Грушевського, 1-Д, тобто Печерським районним судом м. Києва.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду

Відповідно до ч. 3 ст. 31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Крім того, недотримання правил юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).

Згідно ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Отже, суд приходить до висновку, що справа за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», про визнання договору недійсним, підлягає передачі за належною територіальною підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15).

Керуючись ст. 27, 28, 31, 32, 353, 378 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», про визнання договору недійсним, підлягає передачі за належною територіальною підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15).

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала складена 04.10.2024.

Суддя О. В. Бондаренко