Рішення № 122113207, 26.09.2024, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2024 Справа № 904/3081/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кеся Н.Б. за участю секретаря судового засідання Мороз В.В.

за позовом Криворізької східної окружної прокуратури, м.Кривий Ріг Дніпропетровська область в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м.Дніпро

до Софіївської селищної ради, смт Софіївка Кривоірзький район Дніпропетровська область

Третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", м.Київ

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою

Представники:

Від прокуратури: Карпенко О.І., посвідчення №069938, прокурор

Від Позивача: представник не з`явився

Від Відповідача: представник не з`явився

Від Третьої особи: представник не з`явився

СУД ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Криворізька східна окружна прокуратура, м.Кривий Ріг Дніпропетровська область в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі-Позивач) 12.07.2024 року звернулася з позовом до Софіївської селищної ради (далі-Відповідач), в якому просить суд:

усунути перешкоди власнику - Дніпропетровській обласній державній адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Софіївської селищної ради №1565-28/VIII від 26.10.2022 «Про прийняття земельних ділянок державної власності в комунальну власність Софіївської селищної ради» в частині прийняття до комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 площею 15,9863 га;

усунути перешкоди власнику - Дніпропетровській обласній державній адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 15,9863 га, кадастровий номер 1225284400:02:004:0334, проведену на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Софіївської селищної ради Криворізького району Круглик А.М. від 08.05.2023, індексний номер рішення 67506606 (номер відомостей про речове право 50191182, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2731116512252);

усунути перешкоди власнику - Дніпропетровській обласній державній адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 15,9863 га, кадастровий номер 1225284400:02:004:0334, у Державному земельному кадастрі;

стягнути з відповідача у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UА228201720343160001000000291 в ДКСУ в м.Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені судові витрати.

В обґрунтування позову прокуратура посилається на те, що через неврахування картографічних даних, матеріалів лісовпорядкування, документів, що посвідчують речові права, та інших доступних відомостей, які вказували на належність цієї земельної ділянки до обмежених в обороті речей і перебування її у постійному користуванні державного підприємства, під час прийняття Софіївською селищною радою рішення №1565-28/VIII від 26.10.2022 протиправно передано земельну ділянку державного лісового фонду у власність територіальної громади, в результаті чого згодом земельна ділянка лісогосподарського призначення може перейти у приватну власність.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

16.07.2024 ухвалою суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

16.07.2024 ухвалою суд залучив Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці Позивача.

29.07.2024 через "Електронний суд" представник Третьої особи подав пояснення щодо суті спору (арк.с. 29-36 Т.2).

31.08.2024 на електронну пошту суду від представника Третьої особи були поданні пояснення (арк.с.60-62 Т.2), в яких просять суд позовні вимоги Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Софіївської селищної ради задовольнити в повному обсязі та розгляд справу здійснювати без участі Державного спеціалізованого господарського підприємство "Ліси України".

06.09.2024 через "Електронний суд" представник Позивача направив письмові пояснення (арк.с.79-81 Т.2), в яких позицію, викладену Криворізькою східною окружною прокуратурою в позовній заяві у справі №904/3081/24, підтримують та просять врахувати ці письмові пояснення при розгляді справи №904/3081/24, враховуючи представництво інтересів держави у даній справі органами прокуратури, подальший її розгляд здійснювати без участі представника облдержадміністрації.

Позивач, Відповідач та Третя особа в судове засідання 26.09.2024 не з`явились, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (арк.с. 101, 103, 104).

Відповідно до ч.1, п.3 ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи неявку Позивача, Відповідача та Третьої особи, належним чином сповіщених про судове засідання, а також те, що матеріали справи містять достатньо документів для його вирішення по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників Позивача, Відповідача та Третьої особи.

В судовому засіданні 26.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

3. Позиції інших учасників справи

Заперечення проти позову від Відповідача не надійшли.

4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи по суті

Рішенням Софіївської селищної ради №1565-28/VIII від 26.10.2022 «Про прийняття земельних ділянок державної власності в комунальну власність Софіївської селищної ради» на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про землеустрій», прийнято у комунальну власність Софіївської селищної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1268,982 га, які знаходяться на території Софіївської селищної територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області за межами населеного пункту згідно зі Списком (арк.с. 48-50 Т.1).

Земельна ділянка з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 площею 15,9863 га зазначена у пункті 46 Списку земельних ділянок державної власності, які передаються у комунальну власність Софіївської селищної територіальної громади, що є додатком до рішення Софіївської селищної ради № 1565-28/VIII від 26.10.2022.

В подальшому, державним реєстратором виконавчого комітету Софіївської селищної ради Круглик А.М. 08.05.2023 прийнято рішення за індексним номером 67506606 про реєстрацію за Софіївською селищною радою права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334, загальною площею 15,9863 га. Документом, що став підставою для державної реєстрації, зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Однак, прийняття вказаної земельної ділянки до комунальної власності Софіївської селищної ради за рішенням Софіївської селищної ради №1565-28/VIII від 26.10.2022 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», як ділянки сільськогосподарського призначення, проведено неправомірно, в результаті чого, в подальшому реєстрацію права власності за селищною радою на вказану земельну ділянку здійснено незаконно з огляду на те, що вказана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні Філії «Дніпровське лісове господарство ДП «Ліси України», використовується для ведення лісового господарства, з державної у комунальну власність не вилучалася, не передавалася та фактично не являється земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.

Отже, відповідно до інформації з Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка площею 15,9863 га з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 сформована 01.01.2000 за рахунок земель державної власності, відповідно, здійснено державну реєстрацію цієї земельної ділянки, вид цільового призначення - 5.1 (згідно з УКЦВЗ - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг) та цього ж дня відкрито Поземельну книгу (арк.с. 53-94 Т.1).

За інформацією Східного лісового офісу ДП «Ліси України» №8/27-2004 від 22.01.2024 та Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» №16/27.1-ВЛ від 19.01.2024 вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні Філії «Дніпровське лісове господарство ДП «Ліси України» та використовується для ведення лісового господарства (арк.с. 117-119 Т.1).

Водночас, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» № 164 від 26.03.2024 (арк.с. 120-123 Т.1), за результатами інвентаризації 2014 року земельна ділянка з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 має частковий перетин з межами державного лісового фонду - кв. 41 Софіївського лісництва Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину становить 10,7938 га із загальної площі 15,9863 га.

Перебування вказаної земельної ділянки в постійному користуванні Філії «Дніпровське лісове господарство ДП «Ліси України» також підтверджується й листами Східного лісового офісу ДП «Ліси України» №8/27-2004 від 22.01.2024 та Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 16/27.1-ВЛ від 19.01.2024.

Так, згідно з вказаними листами Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» та ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», земельна ділянка з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 належить до Державного лісового фонду та підпорядковується філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», а саме розташована у кварталі 41 Софіївського лісництва.

Філія «Дніпровське лісове господарство» не погоджувала проектів землеустрою та не надавала дозвільних документів на передачу земель лісогосподарського призначення на земельну ділянку 1225284400:02:004:0334. Інвентаризація земельних ділянок лісогосподарського призначення проводиться в рамках базового лісовпорядкування у відповідності до статті 46 Лісового Кодексу України з періодичністю один раз на 10 років і останній раз проводилась в 2014 році. Станом на день подання позову до суду процедура інвентаризації земель лісогосподарського призначення розпочата.

Таким чином, факт віднесення частини спірної ділянки площею 10,7938 га із загальної площі 15,9863 га земельної ділянки з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Філія «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», повністю підтверджується інформацією і картографічними матеріалами ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», інформацією Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», інформацією Східного лісового офісу ДП «Ліси України» та інформацією з Державного земельного кадастру.

Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області листом № 10-4-0.332-3192/2-24 від 04.06.2024 (арк.с. 124 Т.1) повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 за даними Державного земельного кадастру розташована на території Софіївської селищної ради, цільове призначення - 5.1 (згідно з УКЦВЗ - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг), наказами ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області до комунальної власності Софіївської селищної територіальної громади не передавалась.

Як зазначає Позивач у позові, внаслідок прийнятого рішенням Софіївської селищної ради №1565-28/VIII від 26.10.2022 «Про прийняття земельних ділянок державної власності в комунальну власність Софіївської селищної ради» фактично припинено право постійного користування Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 10,7938 га, що розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 загальною площею 15,9863 га, незаконно змінено форму власності з державної на комунальну, чим порушено вимоги ст. ст. 20, 83, 122, 141, 142, 149, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення

5.1. Щодо представництва прокурора в інтересах держави у справі

Статтею 131 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. ст. 4, 53 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Поряд з цим, ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 28 цього Закону, для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.

У зв`язку з внесенням Законом України № 1423-ІХ від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до п.п. «а» п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України, у редакції з 27.05.2021, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

При цьому, ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України у редакції з 27.05.2021 визначає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Отже, органом уповноваженим здійснювати функції власника спірної земельної ділянки є Дніпропетровська обласна державна адміністрація.

Ураховуючи викладене, питання повернення державі незаконно вилученої земельної ділянки лісогосподарського призначення, усунення перешкод у здійсненні нею користування та розпорядження нею, пов`язані із потребою в охороні і збереженні територій лісового фонду Дніпропетровської області та забезпеченням на загальнодержавному рівні екологічної безпеки України.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне.

Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом`якшенні негативної дії природних факторів.

Таким чином, порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності, зміні цільового призначення земель лісогосподарського призначення для не лісогосподарських цілей безумовно має значний суспільний інтерес.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного Суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше передання до комунальної власності, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.

Відповідно до Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх подальша передача у комунальну власність для ведення, в тому числі, товарного сільськогосподарського виробництва грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

У справі «Натег проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, у збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ №488/5027/14-ц, №488/6211/14-ц, №183/1617/16, №367/2022/15-ц у подібних правовідносинах дійшла висновку, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку фізичних чи юридичних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. З ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України).

За таких обставин, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради в частині, скасування державної реєстрації права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та прийняття її у комунальну власність, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ними державою.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У даному випадку порушення інтересів держави відбулося через порушення Софіївською селищною радою норм законодавства під час прийняття земель лісогосподарського призначення у комунальну власність, та полягає у вибутті із власності держави земельної ділянки державного лісового фонду всупереч встановленого законом порядку.

Прийняття органами місцевого самоврядування рішень про прийняття земель державної власності лісогосподарського призначення у комунальну власність для інших цілей, ніж визначені законом, позбавляє Український народ загалом (ст.13 Конституції України) прав власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права користування на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення для нелісогосподарських цілей безумовно становить суспільний інтерес.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно- гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке має фундаментальне значення в умовах земельної реформи, а зазначена справа становить значний суспільний інтерес, оскільки незаконне вибуття земельної ділянки з державного лісового фонду позбавляє Український народ (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі із володіння та розпорядження землями.

Суспільний інтерес звернення прокуратури до суду із вказаною позовною заявою полягає і у тому, що порушення встановленого законодавством порядку набуття прав на землю завдають значної шкоди інтересам держави.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «ЕазіДУезІ АПіапсе Гіптйесі» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, від якої майно повертається.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин, при наявності загрози інтересам держави та нездійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі уповноваженого органу.

На території Дніпропетровської області, повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.

Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та прийняття у комунальну власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яка позбавлена можливості використовувати чи розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Криворізькою східною окружною прокуратурою 26.04.2024 за №60-2522вих-24 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровською обласної військової адміністрації направлено запит про надання інформації про вжиті заходи щодо відновлення порушених інтересів держави за фактом незаконної реєстрації права комунальної власності за Софіївською селищною на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 площею 15,9863 га (арк.с. 112-116 Т.1).

На вказаний запит Дніпропетровська обласна державна адміністрація -Дніпропетровська обласна військова адміністрація листом № 2-1781/0/261-24 від 17.05.2024 повідомила, що заходи з метою усунення перешкод у користуванні шляхом повернення земельної ділянки у власність держави в судовому порядку не вживались (арк.с. 125-127 Т.1).

Отже, вказаним уповноваженим органом своєчасних заходів щодо усунення перешкод у використанні власником земельної ділянки лісогосподарського призначення не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10.08.2021 по справі № 923/833/20 щодо належного виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та оцінки бездіяльності органу зауважив, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Верховний Суд зазначає, що за встановлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді щодо обізнаності про порушення із зазначенням причин тривалого незвернення до суду, вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та нереагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, звернення керівника Криворізької східної окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку оскарження незаконного правочину та відновлення права користування державою земельною ділянкою лісогосподарського призначення.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

5.2. Щодо спору по суті

Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне.

Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом`якшенні негативної дії природних факторів.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Водночас, у ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України, у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду у справі №369/16317/18 від 31.03.2021, у справі №360/1998/18 від 06.04.2021 у справі №380/375/17, 09.06.2021 у справі № 369/16416/18, від 16.06.2021 у справі №359/11910/14, від 24.11.2021, у справі № 372/2093/19 від 25.01.2023, у справі №488/2812/17 від 16.08.2023.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням Земельного кодексу України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет, зокрема, складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.

Обґрунтування наявності порушень вимог чинного законодавства при прийнятті до комунальної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення

У зв`язку з внесенням Законом України №1423-ІХ від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до п.п. «а» п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України, у редакції з 27.05.2021, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

При цьому, ч.ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України у редакції з 27.05.2021 визначає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку.

Однак, відповідно до відомостей, наданих філією «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», будь-яких погоджень щодо вилучення із постійного користування земельної ділянки - не надавалось.

Більш того, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області листом №10-4-0.332-3192/2-24 від 04.06.2024 повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 за даними Державного земельного кадастру розташована на території Софіївської селищної ради, цільове призначення - 5.1 (згідно з УКЦВЗ - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг), наказами ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області до комунальної власності Софіївської селищної територіальної громади не передавалась.

Відтак, Софіївською селищною радою неправомірно прийнято до комунальної власності спірну земельну ділянку з віднесенням її до земель сільськогосподарського призначення та зареєстровано право на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України, охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Однак, в порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель Софіївською селищною радою вилучено земельну ділянку лісогосподарського призначення з державної власності за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством, а в подальшому спірну земельну ділянку прийнято до земель комунальної власності.

На час пред`явлення цього позову, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка площею 15,9863 га з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 зареєстрована на праві власності за Софіївською селищною радою.

Державна реєстрація права комунальної власності на вказану земельну ділянку проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.05.2023, індексний номер 67506606, власником земельної ділянки є територіальна громада в особі Софіївської селищної ради.

Незважаючи на те, що спірна земельна ділянка відповідно до інформації з Державного земельного кадастру була сформована 01.01.2000 з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, рішенням селищної ради № 1565-28/VIII від 26.10.2022, за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством, вказану земельну ділянку прийнято до земель комунальної власності.

Згідно із ст. ст. 18, 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Частинами 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Разом з цим, пунктом в) ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають, зокрема, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 16, 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

В свою чергу, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

Вказане переконливо свідчить про те, що Софіївською селищною радою, всупереч вищезазначених вимог законодавства, рішенням №1565-28/VIII від 26.10.2022 прийнято у комунальну власність землі лісового фонду, за відсутності рішення уповноваженого органу.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України, при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу

Відповідно до вимог ст. 57 Лісового кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

В силу положень ст. ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 178 Цивільного кодексу України, види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюється законом.

Жодне із вказаних виключень щодо спірної ділянки не застосовується, тому виходячи із її розташування поза межами населених пунктів та норм ст. ст. 83, 84 Земельного кодексу України, вона у законний спосіб може перебувати виключно у державній власності.

Отже, вказаними законодавчими нормами закріплено особливий статус земель лісогосподарського призначення зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а відтак земельні ділянки вказаної категорії відносяться до речей, що обмежені у цивільному обороті.

Таким чином, враховуючи місце розташування та перебування її у користуванні філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», з огляду на вимоги ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України, земельна ділянка з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334, за визначенням ст. 178 Цивільного кодексу України, належить до речей, що обмежені у цивільному обороті.

Крім того, доречно зазначити, що Законом України від 28.04.2021 №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким до земель комунальної власності територіальних громад віднесено всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (за винятком окремих категорій земель).

Крім того, цією нормою законодавець визначив категорії земель державної власності поза межами населених пунктів, які не можуть бути передані у комунальну власність. До них, зокрема, віднесено землі, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та землі водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук), землі лісогосподарського призначення та інші.

Отже, під час прийняття Софіївською селищною радою до комунальної власності вказаної земельної ділянки допущено порушення законодавства, що визначає засади та порядок проведення встановленої процедури вилучення земельних ділянок з державної власності, внаслідок чого з державної власності незаконно вибула земля, яка за законом не може перебувати у приватній власності або власності територіальних громад.

Так, через неврахування картографічних даних, матеріалів лісовпорядкування, документів, що посвідчують речові права, та інших доступних відомостей, які вказували на належність цієї земельної ділянки до обмежених в обороті речей і перебування її у постійному користуванні державного підприємства, під час прийняття Софіївською селищною радою рішення №1565-28/VIII від 26.10.2022 протиправно передано земельну ділянку державного лісового фонду у власність територіальної громади, в результаті чого згодом земельна ділянка лісогосподарського призначення може перейти у приватну власність.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у власність всупереч вимог Земельного кодексу України, є неможливим (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини.

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі №927/1206/21.

Отже, враховуючи, що рішення Софіївської селищної ради №1565-28ЛДП від 26.10.2022 «Про прийняття земельних ділянок державної власності в комунальну власність Софіївської селищної ради» в частині прийняття до комунальної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 суперечить Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України, Лісовому кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, порушує право державної власності, то, відповідно до ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України, спірне рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Водночас, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» № 164 від 26.03.2024, за результатами інвентаризації 2014 року земельна ділянка з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 має частковий перегин з межами державного лісового фонду - кв. 41 Софіївського лісництва Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину становить 10,7938 га із загальної площі 15,9863 га.

Тобто, лише частина спірної земельної ділянки площею 10,7938 га є власністю держави, а інша її частина площею 5,1925 га належить до земель комунальної власності.

За таких обставин, повернення усієї спірної земельної ділянки у власність держави порушуватиме право комунальної власності Ради на частину земельної ділянки, а часткове її повернення неможливе у зв`язку з її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав та неможливістю її поділу.

В свою чергу, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном державної власності.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно зі ст. 18 зазначеного Закону, за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.

Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності (оренди) на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомо майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 3 статті 26 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону №2255-ІХ від 12.05.2022, який набрав чинності 26.07.2022) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про:

-скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

-визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

-судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №354/397/17.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18.

Тобто в даному конкретному випадку належним способом захисту в частині усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 10,7938 га є позовна вимога про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку загальною площею 15,9863 га та скасування державної реєстрації земельної ділянки (сформованої 01.01.2000), що, в свою чергу, в майбутньому не позбавить права Софіївську селищну раду на проведення інвентаризації частини вказаної земельної ділянки площею 5,1925 га та державну реєстрацію прав на неї.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22.

Крім того, відповідно до відомостей національної кадастрової системи до Державного земельного кадастру 01.01.2000 внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 15,9863 га, кадастровий номер 1225284400:02:004:0334, вид цільового призначення - 5.1 (згідно з УКЦВЗ - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг) та відкрито Поземельну книгу.

За результатами інвентаризації земель лісогосподарського призначення 2014 року, яка проводилась ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» (лист №164 від 26.03.2024) земельна ділянка з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 має частковий перетин з межами державного лісового фонду - кв. 41 Софіївського лісництва Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину становить 10,7938 га із загальної площі 15,9863 га.

Відповідно, після проведення державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, яку проведено державним реєстратором виконавчого комітету Софіївської селищної ради Круглик А.М. за рішенням за індексним номером 67506606 від 08.05.2023, 09.05.2023 до Розділу 3 Поземельної книги «Земельна ділянка. Право власності, постійного користування, запис про виникнення права» змінено форму власності на земельну ділянку з державної на комунальну (арк. 23 Поземельної книги).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 державна реєстрація земельної ділянки - внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Згідно з ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Аналогічні положення передбачено ч. 10 от. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

При цьому, відповідно до ч. 6 от. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2021 року у справі № 826/9603/17 обов`язок до скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі виникає у відповідного органу лише після набрання законної сили судовим рішенням про її скасування.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка площею 10,7938 га, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 загальною площею 15,9863 га, належить до земель державного лісового фонду лісогосподарського призначення у відповідності до положень до ст. 7 Лісового кодексу України та ст. ст. 19, 55, 57, 84, 149 Земельного кодексу України, знаходиться в постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та не може перебувати в комунальній власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, з метою фактичного поновлення інтересів держави.

Таким чином, прокурором обґрунтовано вимоги щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення Софїївської селищної ради №1565-28/VIII від 26.10.2022 «Про прийняття земельних ділянок державної власності в комунальну власність Софіївської селищної ради» в частині прийняття до комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334, скасування державної реєстрації речових прав Софіївської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 загальною площею 15,9863 га та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 загальною площею 15,9863 га, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15 (провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц та у постанові Верховного суду від 22.05.2024 у справі №916/1750/22.

6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору

Враховуючи викладені обставини, позовні вимоги Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Софіївської селищної ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки факт назаконного вибуття з державної власності спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення доводиться матеріалами справи.

За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на Відповідача відповідно до ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Криворізької східної окружної прокуратури, м.Кривий Ріг Дніпропетровська область в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Софіївської селищної ради задовольнити у повному обсязі.

Усунути перешкоди власнику - Дніпропетровській обласній державній адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Софіївської селищної ради №1565-28/VIII від 26.10.2022 Про прийняття земельних ділянок державної власності в комунальну власність Софіївської селищної ради в частині прийняття до комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1225284400:02:004:0334 площею 15,9863 га.

Усунути перешкоди власнику - Дніпропетровській обласній державній адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 15,9863 га, кадастровий номер 1225284400:02:004:0334, проведену на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Софіївської селищної ради Криворізького району Круглик А.М. від 08.05.2023, індексний номер рішення 67506606 (номер відомостей про речове право 50191182, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2731116512252).

Усунути перешкоди власнику - Дніпропетровській обласній державній адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 15,9863 га, кадастровий номер 1225284400:02:004:0334, у Державному земельному кадастрі.

Стягнути з Софіївської селищної ради (53100, Дніпропетровська область, Кривоірзький район, смт Софіївка, бульвар Шевченка, буд. 19, код ЄДРПОУ 04339669) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UА228201720343160001000000291 в ДКСУ в м.Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 7267,20 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 ГПК України).

Згідно з частиною 2 статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено - 07.10.2024

Суддя Н.Б. Кеся