Рішення № 12211233, 01.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/27401.11.10 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Приватного підприємства “Інком Трек”

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача по справі Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями “Авіакурєр”

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача по справі Товариство з обмеженою відповідальністю “Євростиль 2000”

про стягнення 18679,77 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: Жухевич О.В. представник по довіреності від 17.09.2010р.

від третьої особи 1: Дяченко В.П.- заступник ген. директора

від третьої особи 2: Бурка А.О.- представник по довіреності від 07.10.2010р.

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про стягнення з Приватного підприємства “Інком Трек” заборгованості за Договором-доручення на перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 03.02.2010р. в розмірі 18679,77 грн. основного боргу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до Договору-доручення на перевезення виконав покладені на нього зобовязання, проте відповідач не сплатив за надані йому послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2010р. порушено провадження по справі № 53/274, розгляд справи призначено на 20.09.2010р.

В судовому засіданні 20.09.2010р. відповідач по справі надав відзив на позов, в якому зазначив, що надані позивачем факсові копії Договору-доручення не можуть бути належним доказом по справі. Оскільки, як вважає відповідач, належними доказами на підтвердження заборгованості є тільки оригінали документів. Також відповідач зазначає, що надана позивачем факсова копія Договору-доручення є сфальсифікованою та не є достовірним доказом.

Ухвалою суду від 20.09.2010р. у звязку із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями “Авіакурєр” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Євростиль2000”, розгляд справи було відкладено на 11.10.2010р.

В судовому засіданні 11.10.2010р. відповідач надав суду доповнення до відзиву на позов, в якому заперечив, що надавав позивачу заявку на перевезення та вказав, що номер факсу, який зазначений на факсовій копії заявки не належить відповідачу.

У звязку з незявленням в судове засідання 11.10.2010р. представників третіх осіб розгляд справи було відкладено на 01.11.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні 01.11.2010р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач в судове засідання 01.11.2010р. зявився та надав суду доповнення до відзиву на позов, в якому зазначив, що надана позивачем роздруківка з веб-сайту відповідача про номер факсу відповідача не є належним доказом.

В судове засідання 01.11.2010р. зявилися третя особа 1 та третя особа 2, які усно підтвердили про здійснення перевезення по наданим позивачем документам.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.11.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.02.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено договір-доручення на перевезення вантажу автомобільним транспортом міжнародного сполучення за допомогою факсового способу звязку, що вбачається з наявних номеру та дати відправлення факсу на Договорі-доручення.

Відповідно до п. 1.1. Договору предметом даного Договору являється організація перевезення вантажу, який належить Замовнику (відповідач) (або заявленого до перевезення Замовником), у відповідності до чинного законодавства України, Конвенції про міжнародне перевезення КДПГ (СМR) зі всіма доповненнями та змінами, конвенції МДП (ТІR 1975) та Конвенції про дорожнє перевезення небезпечних вантажів (АDR), вимогами міжнародних угод.

П. 1.2. Договору-доручення експедитор доручає перевізнику організувати доставку вантажів, а перевізник забезпечує своєчасну подачу транспорту і транспортування до місця призначення.

Згідно з п. 1.3. Договору-доручення умови та вартість кожного перевезення експедитор докладно вказує в заявці, яку складає та пересилає перевізнику по факсу чи електронною поштою, а перевізник письмово повідомляє про прийняття її до виконання. Заявки являються невідємною частиною даного договору. Факсові та електронні копії заявок мають юридичну силу.

03.02.2010р. відповідачем була подана заявка на перевезення автомобільним транспортом. В заявці сторони погодили: адресу завантаження: 52027 S. Giovanni Valderno (AR), Lugrano Guido, 60 «Industria Vetraria Valdernese», 34077 Ronchi dei Legionari (GO), Via Tambarin, 9 Z.A.PIP «EFFE ERRE SRL»; адреса вивантаження: Україна, м. Київ, згідно CMR; характеристики вантажу: посуд; дата і час завантаження 04.02.2010р.; строк доставки 08.-09.02.2010р.; вартість перевезення узгоджена сторонами, що підписали дану заявку і складає 1700,00 Євро; строк та умови оплати: протягом 2 банківських днів. Оплата здійснюється після надання сторонами оригіналу CMR, рахунку та акту виконаних робіт; транспортний засіб: автомобіль д/н НОМЕР_1, причіп д/н НОМЕР_2, дані про водія.

Як вбачається з заявки на перевезення автомобільним транспортом від 03.02.2010р. відповідач направив підписану та скріплену печаткою транспортну заявку позивачу за допомогою факсимільного звязку, яку позивач прийняв, підписав та скріпив печаткою. Заявка містить всі істотні умови, притаманні договору перевезення та транспортного експедирування, а саме маршрут перевезення, предмет перевезення, ціну, строки виконання, тощо.

Статтею 306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 ГК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

В силу положень статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Водночас, відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Суд вважає, що в разі недодержання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 205 ЦК України.

Вказана норма передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 64 Закону України “Про автомобільний транспорт” міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких, або обидва, розташовані за межами території України.

Згідно з частиною 2 статті 64 Закону організація міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізником відповідно до міжнародних договорів з питань міжнародних автомобільних перевезень. Такі правовідносини врегульовані зокрема Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19 травня 1956року.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції дана Конвенція застосовується до всілякого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, коли вказані в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для видачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн з яких принаймні одна являється такою, що бере участь в Конвенції. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і національності сторін, які уклали договір.

Відповідно до ст. 4 Конвенції ТТН (СМR) посвідчує факт укладання договору перевезення вантажу, який є самостійним договором і виконання якого повинно відповідати вимогам Конвенції.

На виконання договору-доручення на перевезення вантажу автомобільним транспортом міжнародного сполучення від 03.02.2010р. та заявки перевезення автомобільним транспортом від 03.02.2010р. позивачем було здійснено перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 0178237.

При дослідженні міжнародної товарно-транспортної накладної № 0178237 суд встановив, що перевезення по вказані накладній проводилося автомобілем д/н НОМЕР_1/д/н НОМЕР_2. Номер зазначеного автомобіля та причепу в товарно-транспортній накладній № 0178237 співпадає з номером автомобіля та причепу, який зазначений в заявці на перевезення автомобільним транспортом від 03.02.2010р.

Доводи відповідача про те, що вказані договір-доручення та заявка ним не направлялися не підтверджені жодними доказами та не знайшли свого підтвердження в ході слухання справи.

При зверненні до телефонного оператора «Укртелеком»встановлено, що телефонний номер 5484204 належить фізичній особі.

Згідно з п. 2.17 Договору експедитор (відповідач) зобовязується розраховуватися з перевізником (позивач) відповідно до рахунків-фактур не пізніше 10-ти банківських днів з дня надання перевізником оригіналів товарно-транспортних документів, рахунків та актів виконаних робіт.

Позивач виставляв відповідачу рахунок № 1 від 12.03.2010р. на оплату за надані послуги в розмірі 18679,77 грн.

В тому числі факт надання послуг за Договором-доручення на перевезення вантажу автомобільним транспортом міжнародного сполучення від 03.02.2010р. підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 12.02.2010р. на суму 18679,77 грн.

При дослідження акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 12.02.2010р. на суму 18679,77 грн. суд встановив, що вказаний акт підписаний тільки стороною позивача.

Відповідач не підписав акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 12.02.2010р., вказані в акті послуги не оплатив, зауважень щодо якості послуг вказаних в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 12.02.2010р. не надав.

Отже, незважаючи на те, що акт приймання наданих послуг не підписаний відповідачем, з його боку заперечень щодо якості наданих послуг не зроблено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач в односторонньому порядку безпідставно не сплачує надані позивачем послуги.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив відповідачу документи на виконання Договору-доручення на перевезення вантажу автомобільним транспортом міжнародного сполучення від 03.02.2010р., що вбачається з належним чином завіреної копії накладної від 05.07.2010р. № 105093 про відправлення документів курєрською поштою та опису накладної № 105093. У вказаній накладній наявна відмітка про отримання кореспонденції відповідачем 08.07.2010р.

Відповідно до Договору-заявки відповідач повинен був розрахуватися за надані йому послуги до 21.07.2010р.

Однак, відповідач, як у строк 21.07.2010р., так і на дату прийняття рішення, свого обовязку щодо оплати за надані послуги не виконав.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою № 154 від 15.07.2010р. про оплату заборгованості в розмірі 18 6779,77 грн. На доказ направлення вимоги відповідачу позивач надав суду завірені копії фіскальних чеків поштового відправлення № 4642 від 15.07.2010р., № 4641 від 15.07.2010р. та опис вкладення в цінний лист від 15.07.2010р.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та у доповненнях до відзиву до уваги судом не приймаються, оскільки спростовуються викладеним вище.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем свого обовязку щодо належного виконання зобовязань по договору, відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 18 679,77 грн. грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Відповідно до статті 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства “Інком Трек” (02225, м. Київ, вул. Бальзака, 16, кв. 76, ідентифікаційний код 33780871) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) 18 679 (вісімнадцять тисяч шістсот сімдесят девять) грн. 77 коп. основного боргу, 186 (сто вісімдесят шість) грн. 80 коп. державного мита та 236 грн. (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя Грєхова О.А.

Повне рішення складено 04.11.2010р.