Рішення № 122093911, 03.10.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 рокусправа № 380/8606/23Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до відповідачів Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 з такими вимогами: 1) визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо: - невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, встановленого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2023 року № 4-РС; - невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; 2) стягнути з Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 : - грошове забезпечення, встановлене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2023 №4-РС; - середній заробіток за весь час затримки з дня звільнення ОСОБА_1 зі служби в Збройних силах України по день фактичного з ним розрахунку; -грошову компенсацію за неотримане речове майно.

З огляду на недоліки оформлення позовних матеріалів суд залишав позов ОСОБА_1 без руху, продовжував строк на усунення недоліків позовної заяви.

На виконання ухвал суду про необхідність усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 визначив належним та єдиним відповідачем військову частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі ВЧ НОМЕР_1 ), а позовні вимоги сформулював таким чином

1) визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, встановленого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2023 року № 4-РС, а також грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

2) стягнути з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 343072,90 грн. за весь час затримки з дня звільнення ОСОБА_1 зі служби в Збройних силах України по день фактичного розрахунку з ним;

3) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Скеровані відповідачу за вказаною у позові поштовою адресою процесуальні документи суду про відкриття провадження у справі та витребування доказів поверталися поштою з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Перевірити достовірність вказаної в позовній заяві адреси відповідача не вдалося, оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про відповідача (в т.ч. про його місцезнаходження) приховані з огляду на вимоги законодавства щодо запровадження воєнного стану. Внаслідок неодноразової зміни ВЧ НОМЕР_1 місць тимчасової дислокації скеровані відповідачу ухвали про витребування доказів повернуті поштою без вручення. Суд вживав заходів для оповіщення відповідача про розгляд цієї справи у визначений статтею 130 КАС України спосіб - шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Після реєстрації ВЧ НОМЕР_1 в системі «Електронний суд» з`явилася можливість скеровувати відповідачу процесуальні документи суду.

Сторони обмінялися заявами по суті спору (відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь), в яких наводять аргументи на обґрунтування своїх вимог/заперечень на позов.

З огляду на недостатність доданих до заяв по суті спору доказів для встановлення фактичних обставин справи та прийняття законного рішення суд на реалізацію принципу офіційного з`ясування обставин справи двічі витребував в сторін письмові докази.

Аргументи сторін на обґрунтування їх вимог та заперечень зводяться до такого:

1) позивача:

- відповідно до наказу №9 від 09.01.2023 ОСОБА_1 належало виплатити посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, індексацію грошового забезпечення у відповідності до Закону України № 2011 -XII по 09 січня 2023 року, додаткову винагороду на період дії воєнного часу у розмірі 30000 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні. Позивач розрахував період затримки розрахунку при звільненні з 09.01.2023 по 05.05.2023 та повідомив суд, що йому не відомо, чи станом на 05.05.2023 ВЧ НОМЕР_1 повністю розрахувалася з ним на підставі наказу від 08.01.2023 року № 4-РС, оскільки кошти від відповідача надходять на розрахунковий рахунок без детальної розшифровки призначення платежу. За підрахунками ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 343072,90 грн., для його обчислення використано відомості форми ОК-7 (а.с.38). Заперечує проти тверджень відповідача про те, що надавав згоду на виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним повного розрахунку, вважає ст. 117 КЗпП застосовною до спірних правовідносин;

- рапорт ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, яке належало йому до видачі, залишено відповідачем без задоволення, оскільки ВЧ НОМЕР_1 безпідставно вважає, що мобілізованим військовослужбовцям така виплата не належить;

2) відповідача:

- військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списку особового складу військової частини. Оскільки ОСОБА_1 був 09.01.2023 виключений зі списків особового складу, то це свідчить про його згоду на проведення розрахунків після звільнення з військової служби;

- КЗпП, та ст. 117 КЗпП зокрема, не регулює правовідносин щодо проходження військової служби та не застосовується до спірних правовідносин, тому підстав для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку немає;

- проведений ОСОБА_1 розрахунок середнього заробітку є помилковим, оскільки він при обчисленні розміру середньої заробітної плати на підставі Порядку №100 безпідставно включив до суми місячної заробітної плати за листопад-грудень 2022 року суми додаткової грошової винагороди на підставі Постанови №168, що має не систематичний, а тимчасовий характер, виплачується за умови дотримання певних умов та підстав, а тому не включається до складу грошового забезпечення , з якого обчислюється середній заробіток;

- відповідно до пункту 29 розділу V Інструкції №232 у разі звільнення з військової служби військовослужбовців за призовом по мобілізації на особливий період предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються. Оскільки після звільнення з військової служби ОСОБА_1 , котрий був призваний на службу за мобілізацією, відповідач не має підстав видавати йому будь-яке речове майно, то немає і підстав компенсувати вартість такого речового майна.

Суд з`ясував зміст позовних вимог та заперечень на позов, дослідив долучені до матеріалів справи докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 на військову службу за мобілізацією відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 та мобілізаційної Директиви Головнокомандувача ЗСУ від 24.02.2022 №32/321/501/13т, в період з 14.05.2022 по 09.01.2023 проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними наказами командира (а.с.117).

Відповідно до наказу №9 від 09.01.2023 (по стройовій частині) солдату ОСОБА_1 у зв`язку із виключенням з 09.01.2023 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення належало виплатити посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, індексацію грошового забезпечення у відповідності до Закону України № 2011 -XII по 09 січня 2023 року, додаткову винагороду на період дії воєнного часу у розмірі 30000 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні (а.с.117 зворот).

Після виключення за списків ВЧ НОМЕР_1 на банківський рахунок ОСОБА_1 надходили кошти з призначенням платежу «заробітна плата, ВЧ НОМЕР_1 » на загальну суму 67530,81 грн., що підтверджується долученими на вимогу ухвали суду виписками з банківського рахунку (а.с.70-74): 1) 18.01.2023 - 15534,96 грн.; 2) 21.01.2023 - 29550 грн.; 3) 14.02.2023 - 4647,64 грн.; 4) 20.02.2023 - 8579,03 грн.; 5) 29.04.2023 в сумі 9219,18 грн.

Аналіз змісту витребуваних у відповідача розрахункових листів та картки особового рахунку військовослужбовця за 2022-2023 рр. (а.с.118-119) та їх співставлення з сумами коштів, що надійшли на банківський рахунок (а.с.70-74) позивача свідчить про те, що після звільнення ОСОБА_1 було виплачено посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію за січень 2023 року, грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, індексацію грошового забезпечення у відповідності до Закону України № 2011 -XII по 09 січня 2023 року, додаткову винагороду на період дії воєнного часу у розмірі 30000 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні. Повний розрахунок ВЧ НОМЕР_1 з ОСОБА_1 завершено 29.04.2023.

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами щодо їх застосування до спірних правовідносин:

І. Аналіз статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 767/28897 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту», а також Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказ Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 768/28898 дозволяє зробити такі висновки:

1) військовослужбовці, які проходили військову службу за контрактом та в період проходження служби не отримали певних предметів речового майна за встановленими нормами, у разі звільнення з військової служби мають право за рапортом отримати або заборговане речове майно, або просити виплатити їй грошову компенсацію неотриманого речового майна на підставі Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178;

2) Речове майно військовозобов`язаним, призваним на військову службу за мобілізацією та за черговим призовом, видається після їх прибуття до місця служби і зарахування до списків військової частини або після прибуття на пункт прийому особового складу. У разі підписання відмобілізованим контракту на продовження військової служби забезпечення речовим майном проводиться після закінчення строків носіння предметів військової форми одягу, виданих під час мобілізації, в установленому порядку для даної категорії військовослужбовців. Військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі (пункт 17 розділу III Інструкції №232).

У разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються (абзац 11 пункту 29 розділу V Інструкції №232). На майно, яке вибуває зі звільненими, виписується атестат. Предмети речового майна переходять у їх власність.

Отже, військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, під час звільнення з військової служби не можуть претендувати на отримання предметів речового майна, які не були видані (незалежно від причини). Як наслідок, немає підстав і для заміни неотриманого речового майна грошовою компенсацією.

ОСОБА_1 у відповіді на відзив (а.с.91) помилково покликається на норми, що стосуються осіб, які проходили військову службу за контрактом, до яких позивач не належить.

Отже, за такого правового регулювання спірних правовідносин ОСОБА_1 , що проходив військову службу за призовом по мобілізації, при звільненні з військової служби не може претендувати на отримання на отримання предметів речового майна, які не були видані (незалежно від причини), та, як наслідок, на отримання грошової компенсації неотриманого речового майна. З огляду на це позовні вимоги в частині зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно є безпідставними.

ІІ. приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України в редакції, що діє після 19.07.2022, визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117663993) у справі №560/6960/23 сформував такі висновки:

«30. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

30.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. […]

38. Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

39. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

40. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. […]

46. […] А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові».

Враховуючи наведені вище висновки касаційного суду щодо обрання релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин суд при вирішенні цього спору керується такими мотивами:

- аргумент відповідача про незастосовність до спірних правовідносин норм статті 117 КЗпП є помилковим та суперечить усталеним та незмінним впродовж багатьох років висновкам касаційного суду, котрі в силу положень ст.ст. 2, 14, 242, 370 КАС України та частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень («Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права») є обов`язковими для відповідача та враховуються судом при прийнятті рішення;

- оскільки позивач 09.01.2023 року виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби, то відповідно до статті 116 КЗпП відповідач був зобов`язаний до цього дня провести повний розрахунок з військовослужбовцем до цього дня (включно). Отже, спірні правовідносини виникли 09.01.2023, в день звільнення позивача з військової служби;

- твердження відповідача про «згоду» ОСОБА_1 на виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 до проведення з ним повного розрахунку є голослівними та нічим не підтверджуються;

- спірні правовідносини врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла після набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, тобто після 19.07.2022 року (у редакції чинній на момент їх виникнення), згідно якої законодавець обмежив виплату середнього заробітку шістьма місяцями.

ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 09.01.2023, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу грошове забезпечення, компенсацію за невикористані дні відпустки, індексацію грошового забезпечення та одноразову допомогу при звільненні. Ці складові грошового забезпечення охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розумінні статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

Період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення (з 10.01.2023) та триває до дати остаточного розрахунку (до 29.04.2023) та становить 110 календарних днів.

На дату звільнення позивача з військової служби (09.01.2023) спірні правовідносини щодо нарахування середнього заробітку за час невиплати спірних сум грошового забезпечення регулюються статтею 117 КЗпП в редакції Закону №2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців, а КАС ВС розтлумачив, що починаючи з 19.07.2022 передбачена статтею 117 КЗпП компенсація стягується без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові.

Для визначення суми компенсації на підставі ст. 117 КЗпП, що підлягає стягненню на користь позивача, слід обчислити розмір середнього заробітку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

У пункті 4 розділу ІІІ Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати; м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму; н) винагороди державним виконавцям; о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Суд враховує, що правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців здійснює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон №2011) таким чином:

«Стаття 9. Грошове забезпечення військовослужбовців

1. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

2. До складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

3. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

4. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. […]

Стаття 9-2. Винагороди військовослужбовцям під час дії воєнного стану (особливого періоду)

1. На період дії воєнного стану (особливого періоду):

а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

б) військовослужбовцям виплачується винагорода за знищене (захоплене) озброєння та військову, бойову (спеціальну, спеціалізовану) техніку противника у розмірах від чотирьох до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.».

Зі змісту Порядку №100 очевидно, що цей нормативно-правовий акт не встановлює правил обчислення «середнього грошового забезпечення військовослужбовців», а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин щодо визначення середнього заробітку військовослужбовця за аналогією закону.

Аналіз пунктів 3, 4 розділу ІІІ Порядку № 100 дозволяє зробити висновок, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються суми нарахованої заробітної плати та не враховуються виплати тимчасового/одноразового характеру.

В цьому контексті до «сум нарахованої заробітної плати» в розумінні пункту 3 Порядку №100 слід зарахувати такі постійні складові грошового забезпечення військовослужбовця, як:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення, що мають постійний характер (в т.ч. індексація грошового забезпечення).

Відповідно до наявних в справі відомостей (в картці особового рахунку суми грошового забезпечення відображені в місяці їх виплати, а не нарахування, тобто нараховані за листопад 2022 року відображені в грудні 2022 року, оскільки були виплачені в цьому місяці, за грудень 2022 року - в січні 2023 р. і т.д., а.с.118) такими постійними складовими грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці до дати звільнення є:

- за листопад 2022 року посадовий оклад 2820 грн., оклад за військовим званням 530 грн., надбавка за вислугу років 873,50 грн., надбавка за особливості проходження служби 3577,84 грн., премія 6743,07 грн., індексація 1346,54 грн., всього 15926,07 грн.,

- за грудень 2022 року посадовий оклад 2729,99 грн., оклад за військовим званням 529,99 грн., надбавка за вислугу років 815 грн., надбавка за особливості проходження служби 3577,84 грн., премія 6743,07 грн., індексація 1375,65 грн., всього 15771,54 грн.

Водночас для цілей застосування п. 4 Порядку №100 не є постійними складовими грошового забезпечення військовослужбовця та при обчисленні середнього заробітку для цілей застосування статті 117 КЗпП не враховуються суми:

- матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань (листопад 2022 року, в розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 14395,95 грн., а.с.118);

- винагороди на підставі статті 9-2 Закону №2011, що умови та підстави отримання яких визначаються Урядом - Постановою від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (за листопад 2022 року в сумі 29000 грн. + 3333,33 грн., за грудень 2022 року в сумі 30000 грн.; а.с. 118).

Так, передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що має постійний характер, оскільки виплачується лише у період дії воєнного стану, у розмірі, що не є сталим та щомісяця визначається пропорційно до днів, в які військовослужбовець ніс службу в певних умовах, залежно від виду та умов виконання завдань, а також не виплачується за низки умов (напр., у місяці, коли військовослужбовець вчинив дисциплінарні та інші проступки тощо). Розмір цієї додаткової винагороди щомісяця визначається наказами командирів (начальників) в залежності від наведених та інших передбачених законодавством умов. Суд враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (постанова від 02.06.2021 у справі № 240/11441/19; № в ЄДРСР 97357218) свого часу дійшов аналогічних висновків щодо правової природи винагороди за участь в антитерористичній операції (не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира), що є аналогом додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Отже, передбачена статтею 9-2 Закону №2011 та врегульована Постановою №168 винагорода не має постійного характеру та в розумінні пункту 4 Порядку № 100 є одноразовою/тимчасовою складовою грошового забезпечення, що не враховується при обчисленні середнього заробітку.

Отже, середньоденний (в календарних днях) заробіток ОСОБА_1 для цілей застосування статті 117 КЗпП становить 519,63 грн./к.д. ((15926,07+15771,54)/61).

Відповідно, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 57159,30грн. (519,63грн./к.д.*110к.д.).

Суд визнає цю суму більш ніж адекватною компенсацією позивачу за затримку виплати 67530,81 грн. на відносно нетривалий період часу (45тис.грн. виплачено в січні 2023 року, тобто в межах місяця після звільнення, а решта в межах трьох місяців). Разом з тим, актуальний станом на дату прийняття цього рішення підхід касаційного суду до застосування статті 117 КЗпП в редакції після 19.07.2022 не дає підстав для зменшення суми компенсації (57159,30 грн.) як непропорційно великої порівняно несвоєчасно виплаченою сумою (67530,30 грн.) при незначному періоді прострочення розрахунку при звільненні. Щодо нарахованої позивачем суми 343072,90 грн., то така є очевидно завищеною з огляду на розрахунки, наведені вище в цьому рішенні суду.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.19-22,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 57159 (п`ятдесят сім тисяч сто п`ятдесят дев`ять) гривень 30 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 571 (п`ятсот сімдесят одна) гривень 59 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяМоскаль Ростислав Миколайович