Рішення № 122076115, 26.09.2024, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7799/24

Провадження № 2/357/3454/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 вересня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Махненко Б. В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, мотивуючи наступним.

02 вересня 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклала шлюб з ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який сторони зареєстрували 02.09.2017 року у Білоцерківському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №1223.

У шлюбі у сторін народилась спільна малолітня дитина - донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ОСОБА_5 , дитина, малолітня донька, копія свідоцтва про народження додається).

Спільна малолітня донька зареєстрована та проживає разом із позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 (копія довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 додаються).

Спільна дитина, при цьому, перебуває на повному догляді та утриманні позивачки, оскільки відповідач фактично самоусунувся від несення будь-яких істотних витрат на її утримання та виховання, нерегулярно виплачуючи аліменти у розмірах, що не покривають елементарних витрат на утримання та виховання дитини (копія довідки ДВС додається).

Після народження спільної дитини, орієнтовно всередині 2018 року у позивачки із відповідачем в силу кардинальної різниці поглядів на світ, життя та стосунки між людьми, що проявилась в ході спільного життя сім`єю, почалися постійні конфлікти та суперечки, через що спільне життя сторін стало неможливим та нестерпним.

Позивачка заради забезпечення участі батька у процесі виховання та зростання доньки достатньо довго терпіла неадекватну та неприйнятну поведінку відповідача, проте в червні 2019 року після серії ініційованих ОСОБА_3 систематичних сварок, конфліктів, скандалів, дебошів на побутовому ґрунті (в т.ч. таких, що були здійснені відповідачем у стані алкогольного сп`яніння) прийняла рішення піти від відповідача та остаточно припинити будь-які стосунки з ним шляхом офіційного розірвання шлюбу в судовому порядку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.10.2019 року у справі №357/7827/19 (копія додається) було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

Крім того, судовим наказом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.09.2018 року у справі № 357/9227/18 (копія додається) було вирішено стягувати з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи з 13.08.2018 року.

Відповідний судовий наказ було видано 14.11.2018 року та пред`явлено позивачкою до виконання до Славутицького відділу ДВС у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), копія заяви додається.

Постановою вказаного органу ДВС від 18.01.2019 року (копія додається) за судовим наказом у справі № 357/9227/18 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_7.

Разом із тим, відповідачем у справі під час примусового виконання рішення суду щодо сплати аліментів на утримання малолітньої доньки неодноразово було допущено порушення строків таких розрахунків у 2019-2022 р.р., що призвело до періодичного накопичення у ОСОБА_3 заборгованості по цих обов`язкових виплатах, для стягнення якої позивачка була змушена задіювати весь доступний їй арсенал правових засобів (в т.ч. шляхом регулярних звернень до органу ДВС, роботодавців відповідача тощо).

Так, відповідно до довідки Славутицького ВДВС від 01.11.2019 року № 91Д (копія додається) позивачка дійсно не отримувала від ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_5 в період з 01.05.2019 року по 31.10.2019 року.

Згідно з довідкою державного виконавця № 14278 від 03.05.2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_7 (копія додається) станом на 01.04.2024 року заборгованість відповідача зі сплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 відсутня, відрахування аліментів проводиться в автоматичному режимі із заробітної плати ОСОБА_3 у Державній аудиторській службі України.

Після розірвання шлюбу в судовому порядку відповідач очевидно не мав жодних намірів надалі підтримувати сімейні стосунки із ОСОБА_1 та спільною малолітньою донькою, окрім як шляхом нерегулярних телефонних дзвінків до позивачки та перманентного пред`явлення до не різноманітних претензій.

Зрештою, орієнтовно у червні 2019 році, ОСОБА_3 полишив місце спільного проживання родини у м. Біла Церква Київської області, повернувся для подальшого проживання до м. Славути Київської області (за місцем своєї реєстрації) та фактично припинив будь-які відносини із позивачкою, періодично протягом 2019-2022 р.р. влаштовуючи з нею скандали і сварки по телефону.

Орієнтовно в цей же період відповідач втратив будь-який інтерес до забезпечення, утриманні виховання і зростання своєї малолітньої доньки ОСОБА_5 . Не зважаючи на те, що відстань від місця його проживання (м. Славутич Київської області) до місцезнаходження доньки (м. Біла Церква Київської області) складає всього 269 км (3 год 38 хв шляху автодорогами М01 і Е95), відповідач в період з червня 2019 року по даний час жодного разу її не відвідав, поступово повністю втрачаючи контакт і стосунки з дитиною.

Спілкування відповідача із донькою звелось нанівець, а в утриманні та вихованні дитини батько і так фактично не приймав жодної участі, не вживаючи жодних істотних заходів для того, щоб виправити таке становище. ОСОБА_3 фактично став для доньки чужою, далекою та незрозумілою дорослою людиною, яка абсолютно не цікавиться її життям, потребами, успіхами та проблемами. Можна із впевненістю стверджувати, що в цей період відповідач перестав бути батьком для ОСОБА_5 фактично, а з т.з Сімейного кодексу України (із змінами та доповненнями, далі - СК України) став злісним ухилянтом від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини.

Позивачка доводить до відома суду відомості, що характеризують особу ОСОБА_3 та розміщені у відкритих джерелах інформації.

Згідно із постановою Славутицького міського суду Київської області від 07.04.2015 року у справі № 377/384/15-П (копія судового рішення з ЄДРСР додається) ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та піддано стягненню адміністративного штрафу в сумі 3 400, 00 грн.

Таким чином, на момент підготовки та подання до суду цієї позовної заяви склались всі передбачені СК України життєві обставини, підтверджені документально, необхідні для ініціювання процесу позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 .

Відповідач покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, належної грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні, забезпеченні та вихованні ОСОБА_1 ,

Як вже зазначалось, на підставі судового наказу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.09.2018 року у справі № 357/9227/18 було вирішено стягувати з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи з 13.08.2018 року.

Разом з тим, станом на дату звернення до суду із цим позовом від моменту видачі судового наказу пройшло близько шести років, зросли рівні інфляції, мінімальної та середньої заробітних плат, у зв`язку із перебуванням України у правовому режимі воєнного стану значно зросли ціни на всі групи товарів широкого вжитку, продукти харчування, одяг, тощо. Крім того, з початком нового навчального року 2024/2025 р.р. ОСОБА_5 йде до першого класу початкової школи, що очевидно зумовить збільшення витрат з боку позивачки на її утримання.

Слід зазначити, що на момент подання даної позовної заяви до суду у ОСОБА_1 відсутні відомості щодо неповносправного чи неплатоспроможного стану відповідача. Останній є повнолітньою, дієздатною особою працездатного віку, за даними органу ДВС офіційно працевлаштований та стабільно отримує заробітну плату в органах Державної аудиторської служби України.

Відповідно до даних із Автоматизованої системи виконавчих проваджень, станом на 26.05.2024 року відносно ОСОБА_3 наявне лише одне виконавче провадження по стягненню аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_5 , заборгованостей та інших утриманців відповідач не має.

Враховуючи викладене, зважаючи на перераховані у цьому розділі обставини та поліпшені матеріального становища відповідача позивачка з метою захисту інтересів малолітньої ОСОБА_5 вважає за доцільне звертатись до суду із позовною вимогою до відповідача про збільшеня розміру аліментів, встановивши їх на рівні 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи такі нарахування з дати звернення до суду із ці позовом.

Просила суд постановити судове рішення, яким позбавити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, починаючи такі нарахування з дати звернення до суду із цим позовом та судові витрати у справі покласти на відповідача ( а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2024 року ( а. с. 43 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).

Згідно відповіді № 624855 від 04.06.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 23.05.2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 48-49 ).

Позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача ( ч. 1 ст. 28 ЦПК України ).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 09.05.2024 року ( а. с. 9 ), а тому позивач звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 статті 28 ЦПК України, тому дана справа підсудна цьому суду.

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.

Ухвалою судді від 04 червня 2024 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 23.07.2024 року ( а. с. 50-51 ).

01 липня 2024 року за вх. № 35791 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити повністю, оскільки він не ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, періодично телефонує колишній дружині та цікавиться життям і здоров`я доньки. Відповідач любить свою доньку, бажає спілкуватися з нею та брати участь у її вихованні, проте враховуючи вік доньки ( п`ять років ), спілкування з нею без згоди та присутності позивача, з якою можуть виникати конфлікти, не вбачається за можливе. Крім того, зазначав, що щомісячний розмір аліментів, який він сплачує на утримання своє доньки є суттєвим і значно перевищує прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, при цьому розмір аліментів має тенденцію зростання. В своїй позовній заяві позивачем не наведено жодної підстави, яка б могла послугувати збільшенню розміру аліментів та не надано жодного доказу покращення матеріального становища відповідача чи погіршення матеріального становища позивача. Таким чином, розмір аліментів, які стягуються з відповідача згідно судового наказу у розмірі ? частини є достатнім для утримання та забезпечення належного рівня життя дитини. Крім того, відповідач звертає увагу, що він навчається в аспірантурі Національної академії статистики, обліку та аудиту за спеціальністю «Фінанси, банківська справа та страхування», термін навчання 4 роки, загальна вартість послуг за весь строк навчання становить 88 000 грн. Відповідач вже здійснив оплату вартості навчання у розмірі 44 000 грн. за 2023/2024, 2024/2025 навчальні роки. Тобто, матеріальне становище відповідача не дозволяє сплачувати аліменти у більшому розмірі ніж визначено судовим наказом ( а. с. 58-63 ).

12 липня 2024 року за вх. № 57815 судом отримано відповідь на відзив ( а. с. 85-87 ).

Протокольною ухвалою від 26.07.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті на 26.09.2024 року ( а. с. 93-95 ).

19 вересня 2024 року за вх. № 48637 судом отримано від служби у справах дітей БМР рішення № 740 від 10.09.2024 року про вирішення судового спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітньої дочки ОСОБА_5 ( а. с. 104, 105-107 ).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове рекомендоване повідомлення про вручення, яке отримане 16.98.2024 року ( а. с. 102 ).

До того ж, в матеріалах справи міститься заява відповідача, отримана судом 26.07.2024 року за вх. № 40226, в якій останній просив здійснити розгляд даної заяви у відсутності відповідача ( а. с. 99 ).

Третя особа служба у справах дітей БМР в судове засідання свого представника не направила, 26.09.2024 року за вх. № 50011 судом отримано лист, підписаний начальником служби Мариною Гончарук , в якому просили проводити засідання суду, призначене на 15 годину 30 хвилин 26 вересня 2024 року без представника служби та при розгляді справи просили взяти до відома наданий висновок ( а. с. 108, 109 ).

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).

Отже, відповідач та третя особа скористувалися своїм правом, передбаченим ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Інших заяв та клопотань на адресу суду не надходило.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року ( а. с. 15 ).

За час перебування у шлюбі, у сторін по справі народилася дитина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по що в матеріалах справи свідчить відповідне свідоцтво про народження ( а. с. 13 ).

Судовим наказом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2018 року, стягуються з ОСОБА_3 , аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 13.08.2018 року до досягнення дитиною повноліття ( а. с. 16 ).

За заявою ОСОБА_1 ( а. с. 17 ), відкрито виконавче провадження від 18.01.2019 року ( а. с. 18 ).

Згідно наявного в матеріалах справи свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 18.10.2023 року, шлюб укладено між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , де прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка та жінки - ОСОБА_1 ( а. с. 6 ).

Так, позивач ОСОБА_1 та донька ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 09.05.2024 року ( а. с. 9 ).

Згідно виписки є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем ( а. с. 24 ).

В матеріалах справи міститься позитивна довідка-характеристика від 25.03.2024 року стосовно ОСОБА_1 ( а. с. 26 ), а також Витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», яка видана ОСОБА_1 ( а. с. 27 ).

З наявного в матеріалах справи Договору найму квартири від 01.01.2024 року, ОСОБА_1 винаймає житло, квартиру АДРЕСА_4 ( а. с. 29-30 ).

Міститься характеристика вихованця різновікової групи, Центру розвитку «ІНФОРМАЦІЯ_5» ОСОБА_5 , в якій вказано, що за їх спостереженнями, вихованням дитини займається мама ОСОБА_1 . Саме вона приводить і забирає дитину із занять, відповідно вона завжди оплачує заняття ( а. с. 32 ), додано квитанції про оплату ( а. с. 33-34 ).

Звертаючись до суду з вищевказаним позовом, позивач наголошувала на тому, що батько не приймає участі в утриманні та вихованні дитини, фактично став для доньки чужою людиною, тому вважає, що є всі підстави для позбавлення його батьківських прав.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по виханню дитини.

Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена його батьківського піклування.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

У цій справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір`ю.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, провадження № 61-4014св20.

Навпаки, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено з боку позивача, відповідач сплачує аліменти та заборгованості на час розгляду справи не має.

Зазначене підтверджується і наявним в матеріалах справи листом № 14278 від 03.05.2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_7, в якому зазначено, що станом на 01.04.2024 року заборгованість відповідача зі сплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 відсутня, відрахування аліментів проводиться в автоматичному режимі із заробітної плати ОСОБА_3 у Державній аудиторській службі України ( а. с. 20 ).

Крім того, відповідач ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву наголошував, що він не ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, періодично телефонує колишній дружині та цікавиться життям і здоров`я доньки. Відповідач любить свою доньку, бажає спілкуватися з нею та брати участь у її вихованні, проте враховуючи вік доньки ( п`ять років ), спілкування з нею без згоди та присутності позивача, з якою можуть виникати конфлікти, не вбачається за можливе.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 296/7848/16-ц (провадження № 61-43695св18) зазначено, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Рішенням виконавчого комітету БМР від 10.09.2024 року за № 740, орган опіки та піклування дійшов висновку, що правові підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відсутні, є недоцільним і не відповідає інтересам дитини ( а. с. 105-107 ).

Так, висновок органу опіки та піклування - виконавчого комітету міської ради не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

До того ж, під час розгляду справи, на питання суду позивач пояснила, що позбавлення відповідача батьківських прав, насамперед, є бажання її новим чоловіком удочерити її доньку.

Таким чином, оскільки відповідач заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, він має намір та бажання спілкуватися з донькою, однак в нього виникають труднощі у спілкуванні з донькою у зв`язку з неприязним ставленням до нього матері дитини, а позбавлення його батьківських прав з боку матері є бажання її новим чоловіком здійснити усиновлення, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 є такими, що не підлягають задоволенню, так як судом під час розгляду справи не встановлено факту свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками.

У контексті наведеного, суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, суд зауважує, що наразі відсутні підстави для застосування до нього крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано "необхідним у демократичному суспільстві", воно повинно бути обґрунтовано "гострою соціальною необхідністю". Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дітей на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, в судовому засіданні під час розгляду вказаної справи не знайшло свого підтвердження того, що відповідач ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. 164 СК України ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Стосовно позовних вимог позивача в частині збільшення розміру аліментів, суд виходить з такого.

Наявність правових підстав для збільшення розміру аліментів на утримання доньки, позивач обґрунтовувала тим, що спільна дитина перебуває на повному догляді та утриманні позивача, оскільки відповідач фактично самоусунувся від несення будь-яких істотних витрат на її утримання та виховання, нерегулярно виплачуючи аліменти у розмірах, що не покривають елементарних витрат на утримання та виховання дитини. Крім того, вказувала на те, що дитина за станом здоров`я, потребує додаткових витрат.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до положення ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За положеннями ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до положень ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до вимог ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ст. 183 СК України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі N 643/11949/19.

Згідно вимог статті 192 СК України, розмір аліментів може бути змінений за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі, і шляхом зміни способу їх стягнення.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року, справа № 415/4386/16-ц, провадження № 61-21056св18.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

З урахуванням положень ст.182 СК України, суд вважає, що мінімально визначений розмір аліментів на одну дитину має становити визначену судом частину з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права суд зазначає, що позивач має право на зміну розміру стягуваних аліментів, оскільки змінились обставини, що впливають на визначений розмір аліментів, а саме: змінився матеріальний стан позивачки та відповідача, збільшився прожитковий мінімум та відповідно збільшився мінімальний розмір аліментів на дитину.

При цьому, суд також бере до уваги, що з огляду на положення п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Так, як зазначено вище, судовим наказом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2018 року, стягуються з ОСОБА_3 , аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі ? частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 13.08.2018 року до досягнення дитиною повноліття ( а. с. 16 ).

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3 196 грн.

Отже, мінімальний гарантований розмір аліментів для дітей віком від 6 до 18 років - 1 598 грн., мінімальний рекомендований розмір аліментів для дітей віком від 6 до 18 років - 3 196 грн.

Відповідно до довідки Державної аудиторської служби України від 18.06.2024 року № 131, розмір аліментів ОСОБА_3 складає: за березень 2024 року - 3 963,45 грн. ( в т. ч. погашення заборгованості - 1 908,33 грн. ); за квітень 2024 року - 9 792,62 грн.; за травень 2024 року - 7 266,52 грн. ( а. с. 64 ).

Тобто, щомісячний розмір аліментів, який сплачує відповідач на утримання своєї доньки є суттєвим і значно перевищує прожитковий мінімум на дитину відповідного віку.

Крім того, не знайшло свого підтвердження з боку позивача, жодного належного доказу тому, що внаслідок погіршення здоров`я дитини раніше визначений розмір аліментів не забезпечує гармонійного її розвитку.

Отже, позивач ОСОБА_1 не надала доказів поліпшення матеріального становища відповідача чи погіршення її матеріального стану з часу визначення аліментів.

Навпаки, з боку відповідача додано до відзиву документи, які свідчать, що відповідач навчається в аспірантурі Національної академії статистики, обліку та аудиту за спеціальністю «Фінанси, банківська справа та страхування», згідно договору про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною особою від 10.02.2023 № 23/112-13. Термін навчання - 4 роки, загальна вартість освітніх послуг за весь строк навчання становить 88 000 грн. ( по 22 000 грн. за кожен навчальний рік ) ( а. с. 67-68 ).

Так, відповідачем здійснено оплату вартості навчання у розмірі 44 000 грн. за 2023/2024, 2024/2025 навчальні роки, що підтверджується платіжними інструкціями від 03.04.2024 року ( а. с. 70, 71 ).

Тобто, матеріальне становище відповідача не покращилося, навпаки, змінилося ( погіршилося ), що не дозволяє сплачувати останньому аліменти у більшому розмірі ніж визначено судовим наказом від 14.11.2018 року у справі № 357/9227/18.

Таким чином, позовна вимога позивача поро зміну розміру аліментів шляхом їх збільшення з 1/4 на 1/3 частини від усіх видів заробітку ( доходу ) є необґрунтованою, недоведеною та безпідставною, що свою чергу такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

А тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів є не доведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду з вищевказаними позовними вимогами позивачем було сплачено судові витрати у розмірі 1 211,20 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією ( а. с. 1 ).

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і понесенні останньою судові витрати у вищезазначеному розмірі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 166, 180-183, 192 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 133, 141, 161, 187, 128, 211, 223, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , паспорт № НОМЕР_5 , виданий 02.11.2023 року органом 3210, РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_6 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Славутицьким МС УДМС України в Київській області 24.04.2013 року, РНОКПП: НОМЕР_1 );

Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. П. Скоропадського, буд. 8, ЄДРПОУ: 35615529 ).

Повне судове рішення складено 04 жовтня 2024 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов