Рішення № 122071845, 26.09.2024, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/211/24

Провадження № 2-о/135/37/24

РІШЕННЯ

Іменем України

26.09.2024 Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: судді Корнієнка О.М.

з участю секретаря судових засідань Кузьміних О.В.,

заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м Ладижин цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про встановлення факту проживання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. В заяві зазначив, що 21.07.2023 за його заявою до сервісного центру №11 в м.Ладижин Головного управління Пенсійного Фонду у Вінницькій області було прийнято рішення про відмову у призначенні йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для відмови стало те, що він не проживав станом на 1 січня 1993 року більше 4 років на території зони посиленого радіоекологічного контролю, також йому не була зарахована початкова величина зниження пенсійного віку в два роки. При цьому, він має статус постраждалої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю більше 4 років. Зокрема, йому було видано посвідчення постраждалої особи 4 категорії за № НОМЕР_1 , що свідчить про набуття статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи та факт проживання ним більше 4 років на території радіоекологічного контролю. Натомість, не підтверджено проживання в період з 26 квітня по 31 липня 1986 року, внаслідок чого не зарахована початкова величина зниження пенсійного віку, що позбавляє його права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до закону.

Тому він вимушений звернутися в суд із заявою про встановлення факту проживання в м. Ладижин в період з 26 квітня по 20 листопада 1986 року та з 01.01.1990 по 15.11.1990.

Вказав, що відділом ведення реєстру Ладижинської територіальної громади не підтверджено його проживання в м. Ладижині в спірний період, що унеможливлює отримання цієї інформації в досудовому порядку через органи місцевого самоврядування. Вважає, що досудової процедури підтвердження факту проживання не існує. Вказав, що 25.06.1985 року йому було видано атестат про середню освіту, здобуту в Лад-Хуторянській середній школі Гайсинського району Вінницької області. 28.02.1986 він закінчив повний курс Теплицького середнього профтехучилища №37 та отримав диплом. 07.04.1986 завершив навчання в Гайсинській автошколі та отримав свідоцтво. В період з 22.11.1986 перебував в лавах армії.В період з 09.04.1986 по 20.11.1986 після закінчення навчання та призову на строкову військову службу він проживав в м. Ладижині у своєї сестри ОСОБА_2 , але в цей період прописаний за адресою її місця проживання не був, а тому не може підтвердити факт проживання в період з 26.04.1986 по 31.07.1986 на території зони посиленого радіоекологічного контролю. Після звільнення з військової служби він проживає постійно в м. Ладижині, в тому числі і в період з 01.01.1990 по 15.11.1990 року.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 , заявлені вимоги, викладені в уточненій заяві по справі від 10.06.2024, підтримав, просив їх задовольнити.

Додатково пояснив, що він народився в с. Жерденівка Гайсинського району, що знаходиться близько 10 км від м. Гайсин. Після закінчення школи в 1985 році він вчився в Теплику в СПТУ №37, жив у гуртожитку до лютого 1986 року. Після того вчився в м. Гайсинсин в школі ДОСАФ, навчався три місяці, навчання було з 8 до 17 години. Десь із березня 1986 року жив в своєї сестри ОСОБА_2 в м. Ладижин, бо в сестри була маленька дитина, за якою він допомагав доглядати. Сестра працювала в дитсадку поваром. В період з березня по травень 1986 року їздив в м. Ладижин, бо доглядав за племінником, якому на той час було 5 років. Продовжив проживати в сестри в м. Ладижин, доки не пішов в армію. Фактично по 10 листопада жив в сестри. Випровадини відбувались в с. Жерденівка 11 листопада. В 1988 році в листопаді прийшов з армії, і з кінця листопада пішов жити в м. Ладижин, шукав роботу. Влаштувався на роботу в березні 1989 року, першим місцем роботи був санаторій « ОСОБА_3 », куди його прийняли на роботу 01.03.1989 року. В цей час він жив в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 . Однак, зразу не зареєструвався в гуртожитку. В подальшому продовжив працювати в санаторії та проживав в м. Ладижин.

Представник заінтересованої особи Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницької області в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, при розгляді справи покладається на розсуд суду.

Дослідивши письмові докази та покази свідків, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання в м. Ладижин підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Суд встановив, що 21.07.2023 Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві №025350009415 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки на 01.01.1993 заявник не прожив 4 роки в зоні посиленого радіологічного контролю. Зазначено, що заявник проживав в зоні посиленого радіологічного контролю згідно довідки про місце проживання/реєстрацію в м. Ладижин 2 роки 9 місяців 16 днів на 01.01.1993 року. Також зазначено, що не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки трудова книжка нового зразка з гербом України, а дата заповнення 25.05.1989, що не відповідає Інструкції ведення трудових книжок.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Жерденівка Гайсинського району Вінницької області, що підтверджується паспортом громадянина України.

З копії атестату про середню освіту № НОМЕР_3 про вбачається, що 25 червня 1985 року ОСОБА_1 було видано атестат про середню освіту, здобуту в Лад-Хуторянській середній школі Гайсинського району Вінницької області.

З копії диплома серії НОМЕР_4 , виданого 28.02.1986 року, вбачається, що ОСОБА_1 28.02.1986 року закінчив повний курс Теплицького середнього профтехучилища №37 та отримав диплом.

З копії свідоцтва серії НОМЕР_5 видно, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 завершив навчання в Гайсинській автошколі, навчався з 30.12.1985 по 07.04.1986, та отримав посвідчення на право керування транспортним засобом.

З копії посвідчення Серії НОМЕР_6 , виданого Вінницькою облдержадміністрацією, видно, що 08.01.1998 ОСОБА_1 набув статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4) як «громадянин, який постійно проживав на території посиленого радіоекологічного контролю у 198_ роках».

В копії трудової книжки серії НОМЕР_2 зазначено, що ОСОБА_1 в період з 22 листопада 1986 року по 23.11.1988 року проходив службу в армії. 01.03.1989 року прийнятий на роботу столяром Міжколгоспного обласного дитячого санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_3 » м. Ладижин, 15.06.1990 року переведено водієм.

Викладена в трудовій книжці серії НОМЕР_2 інформація за вказані місця роботи підтверджується також і копією Трудової книжки НОМЕР_7 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання, виданої 12.06.2023 року відділом ведення реєстру Ладижинської територіальної громади видно, зокрема, що ОСОБА_1 мав зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 з 12.05.1989 по 31.12.1989 року, з 16.11.1990 по 27.02.1998 року, з 06.03.1998 по 16.06.1998 року.

Вказані відомості з довідки про реєстрацію місця проживання підтверджуються відповіддю на запит суду, наданою відділом ведення реєстру Ладижинської територіальної громади від 05.08.2024 року, а також картками реєстрації особи за адресами в м. Ладижин. Серед іншого, в картці прописки зазначено, що ОСОБА_1 видавався паспорт 18.04.1986 року Гайсинським РОВД. Вказано, що прибув в м. Ладижн на проживання з с. Жерженівка 12.05.1989 року.

З військового квитка ОСОБА_1 видно, що він був призваний ІНФОРМАЦІЯ_4 на строкову службу і направлений у військову частину 11.11.1986 року. 23.11.1988 року в зв`язку із закінченням строку служби був звільнений в запас. 12.12.1988 прийнятий на облік Жерденівською сільською радою. 13.03.1989 року знятий з обліку Жерденівської сільської ради в зв`язку з влаштуванням на роботу. 10.04.1989 року прийнятий на облік Ладижинською міською радою.

Свідок ОСОБА_2 суду показала, що є сестрою ОСОБА_1 . Зазначила, що вона працювала в дитсадку на кухні,ходила на роботу на 5 годину ранку, тому забрала брата ОСОБА_1 до себе жити в м. Ладижин з с. Жерденівка, щоб він водив її дитину в садок, допомагав їй з дитиною. Проживали втрьох, вона, брат і її дитина, а чоловік їздив по відрядженнях, приїздив на вихідні. Коли чоловік приїздив, брат інколи їздив в село до батьків. Десь з лютого 1986 року брат жив в неї, а осінню в листопаді брат пішов в армію. Після служби повернувся в м. Ладижин, де влаштувався на роботу в санаторій « ОСОБА_3 » та проживав в м. Ладижин. Як влаштувався на роботу, то спочатку жив з ними біля трьох місяців, а потім йому дали житло в гуртожитку.

Свідок ОСОБА_4 суду показав, що є чоловіком сестри ОСОБА_1 . Вказав, що жив із дружиною та маленьким сином в 31 гуртожитку в м. Ладижин. Десь в лютому місяці ОСОБА_5 приїхав до них в м. Ладижин. Він по роботі їздив у відрядження, а ОСОБА_5 жив у них, бо було легше добиратись до автошколи, в якій він тоді навчався. Навчався в автошколі біля трьох місяців. Допомагав водити і забирати дитину з дитсадка, бо дружина рано йшла на роботу. Восени пішов в армію, випровадини робили в с. Жерденівка. Після армії пішов до них жити, коли точно, не пам`ятає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Як роз`яснено в пункті 1постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.

Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років пенсійний вік зменшується на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Відтак, судом встановлено, що звернення ОСОБА_1 до суду про встановлення факту проживання в м. Ладижин пов`язане із необхідністю підтвердження ним часу проживання в м. Ладижин, що в свою чергу необхідно для можливого зниження пенсійного віку. Тобто факт про який просить встановити заявник має юридичне значення.

У ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом. Відповідно до вимог п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки не є визначальною обставиною.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що законодавець не пов`язує місце проживання особи з місцем реєстрації даної особи, а ототожнює його з місцем проживання особи, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.13 цього Кодексу, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджено, що ОСОБА_1 постійно проживав в м. Ладижин Вінницької області, зокрема і в період з 01 січня 1990 року по 15 листопада 1990 року.

Судом встановлено, що з 01.03.1989 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу столяром Міжколгоспного обласного дитячого санаторію «Подільський Артек» м. Ладижин. Відтак, як письмовими доказами, так і показами свідків підтверджено, що заявник працював на території м. Ладижин з 01.03.1989 року, та відповідно проживав в м. Ладижин Вінницької області, зокрема, і в період з 01 січня 1990 року по 15 листопада 1990 року.

Крім того, згідно даних військового квитка підтверджено, що 10.04.1989 року ОСОБА_1 був прийнятий на військовий облік Ладижинською міською радою.

З 12.05.1989 року був вперше зареєстрований в м. Ладижин, що підтверджується відповідно довідкою відділу ведення реєстру Ладижинської територіальної громади. В подальшому хоча і знімався з реєстрації (прописки) 31.12.1989 року, однак, знову реєстрував місце проживання за тією ж адресою 16.11.1990 року. Що підтверджує постійний зв`язок із цим помешканням та факт постійного місця проживання в м. Ладижин в цей період.

Вказані письмові докази, а також покази свідків, які в цій частині є однозначними та відповідають один одному, а також письмовим доказам, підтверджують факт постійного проживання заявника в м. Ладижин, зокрема в період, зазначений заявником в заяві - з 01 січня 1990 року по 15 листопада 1990 року.

Разом з тим, в частині вимог заяви про встановлення факту постійного проживання заявника в м. Ладижин в період з 26 квітня по 20 листопада 1986 року, то в судовому засіданні не встановлено достатніх та достовірних доказів на підтвердження цього факту.

Щодо посилання в заяві на те, що заявник є потерпілим від Чорнобильської катастрофи і йому видано відповідне посвідчення, то дана обставина автоматично не підтверджує те, що саме з 26 квітня по 20 листопада 1986 року заявник проживав в м. Ладижин.

Судом не ставиться під сумнів право заявника на користування пільгами, як особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи, та якій видано відповідне посвідчення. Разом з тим, посвідчення, видане заявнику, не містить зазначення періоду у відповідному місці постійного проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю. Як і не прив`язує видачу посвідчення до конкретного населеного пункту.

Так, фактично єдиними доказами, на які посилається заявник на підтвердження факту постійного проживання в цей період в м. Ладижин, є покази свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Жодних письмових доказів на підтвердження факту проживання в цей період заявником не надано.

Проте в судовому засіданні встановлено, що покази свідків не в повній мірі відповідають один одному та поясненням заявника.

Відтак, суд критично сприймає покази свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які є близькими особами для заявника, його родичами, адже з таких показів неможливо достовірно встановити що з 26 квітня по 20 листопада 1986 року ОСОБА_1 постійно проживав в м. Ладижин.

Покази свідків про те, що ОСОБА_5 жив у них, бо було легше добиратись до автошколи, в якій він тоді навчався, жодним чином не підтверджують факт проживання ОСОБА_1 в м. Ладижин з 26 квітня по 20 листопада 1986 року, оскільки із копії свідоцтва про навчання ОСОБА_1 в Гайсинській автошколі, видно, що таке навчання проходило з 30.12.1985 по 07.04.1986.

При цьому, суд враховує і пояснення, які в судовому засіданні дав заявник, зокрема вказавши, що він фактично по 10 листопада 1986 року жив в сестри, випровадини в армію відбувались в с. Жерденівка 11 листопада 1986 року.

Крім того, суперечливість в поясненнях заявника підтверджується також і зміною ним в ході судового розгляду вимог заяви про встановлення факту. Зокрема, спочатку заявник просив встановити факт його постійного проживання в м. Ладижин з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року, а в подальшому виклав вимоги заяви, змінивши період з 26.04.1986 року по 20.11.1986 року. Жодного обґрунтування таких дій заявник ні в доповненій заяві, ні в судовому засіданні не навів.

Крім того, встановлено, зокрема, що з військового квитка ОСОБА_1 видно, що 11.11.1986 року він був призваний ІНФОРМАЦІЯ_4 на строкову службу і направлений у військову частину. При цьому перебував на військовому обліку в с. Жерденівка Гайсинського району. Що безсумнівно спростовує можливість постійного проживання на той час в м. Ладижин.

Встановлення обставин гостювання ОСОБА_1 в своєї сестри, можливе нетривале проживання разом з нею в квартирі, повернення проживати до батьків в с. Жерденівка, жодним чином не підтверджує факт постійного проживання заявника в м. Ладижин в період з 26 квітня по 20 листопада 1986 року. При цьому підлягає врахуванню і те, що с. Жерденівка знаходиться неподалік від м. Ладижин, що додатково свідчить про можливість неодноразового, але тимчасового перебування заявника в м. Ладижин в сестри.

Враховуючи викладене, доводи заявника щодо постійного проживання в м. Ладижин в період з 26 квітня по 20 листопада 1986 року не підтверджено в судовому засіданні сукупністю належних, допустимих та достатніх доказів.

Виходячи із наведеного, суд вважає, що обставини, викладені в заяві частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, судом встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживав в період з 01 січня 1990 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Ладижин Вінницької області, в іншій частині вимог заява не знайшла свого підтвердження.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 263 - 265, 294, 315-319 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити частково.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) в м. Ладижин Вінницької області в період з 01 січня 1990 року по 15 листопада 1990 року.

В задоволенні іншої частини заяви - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Суддя