Рішення № 122062241, 01.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 рокуСправа №160/19106/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

16.07.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 21.06.2024 року №04575002819;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 14.06.2024 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обгрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що спірне рішення порушує права позивача на пенсійне забезпечення. Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, а тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. При цьому, позивач звернулась до пенсійного органу вже після прийняття Рішення КСУ від 04.06.2019 ркоу №2-р/2019, а тому у позивача наявне право на призначення пенсії саме з 50 років, а не 55 років.

Ухвалою від 22.07.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

02.09.2024 року відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

14.06.2024 року позивач звернулась до пенсійного органу з заявою щодо призначення пенсії за вислугу років.

ГУ ПФУ в Рівненській області 21.06.2024 року прийняло рішення №045750028191, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, зважаючи на недосягнення пенсійного віку 55 років.

Так, станом на момент звернення до відповідача вік позивача 53 роки 04 місяці 22 дня.

Страховий стаж 34 роки 05 місяців 16 днів.

Станом на 11.10.2017 року стаж за вислугу років 22 роки 26 днів.

За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.

Вважаючи спірне рішення протиправним та таким, що порушує права позивача, остання звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та Законом України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148, набрав чинності 11.10.2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Частиною першою статті 52 Закону №1788 визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.

Пунктом «а» частини першої статті 55 Закону №1788 було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» вказаної статті мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - заспискамипрофесій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Отже, пункт «а» у зазначеній редакції визначав, що робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах мають право на пенсію за вислугу років після досягнення 55 років і при стажі роботи, зокрема, для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Таким чином, з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, віковий ценз, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «а» статті 55 Закону №1788.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

За приписами пункту «а» частини першої статті 55 Закону №1788, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 відновлена, право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04.06.2019 року №2- р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту «а» статті 54, положення статті 55 Закону №1788 (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII) стосовно встановлення обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягала в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком.

Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Також Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Визнані Конституційним Судом України неконституційними зміни втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019 року.

З аналізу наведених норм вбачається, що на день звернення позивача до пенсійного органу із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років (14.06.2024 року) пункт «а» статті 55 Закону №1788 передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років 14.06.2024 року, позивачці виповнилось 50 років, що підтверджується копіями паспорта позивача та оскаржуваного рішення.

При цьому, згідно копії оскаржуваного рішення вбачається, що станом на 14.06.2024 року (звернення за призначенням пенсії) загальний страховий стаж позивача складає 34 роки 05 місяців 16 днів, в тому числі необхідний пільговий стаж становить 22 роки 26 днів.

Тобто, на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугою років позивач досягла необхідного віку (50 років) та у неї наявний необхідний загальний стаж (34 роки, тобто більше 20 років) та необхідний спеціальний стаж для призначення такої пенсії відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (22 роки, що більшим необхідних 10 років).

За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії.

Наведена правова позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 12.12.2019 року по справі №724/547/17, від 06.11.2023 року по справі №240/24/21 яка підлягає обов`язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33608, м. Рівне, вул. Борисенко Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 21.06.2024 року №04575002819.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 14.06.2024 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко