Рішення № 122039736, 20.09.2024, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 129/15/24

Провадження № 2/135/195/24

РІШЕННЯ

іменем України

20.09.2024 м. Ладижин Вінницька область

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ладижині Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

1. Виклад позиції позивача.

Представник ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» Гайова А.С. звернулася до Ладижинського міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 з вимогою про стягнення кредитної заборгованості у сумі 80 160 грн 00 коп, посилаючись на те, що09.07.2021 міжТзОВ «МІЛОАН»та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 101708493, згідно умов якогоостаннійотримав кредит у розмірі 20 000 грн, строком на 29 днів, шляхом переказу на його картковий рахунок зі сплатою відсотків. Підписання Кредитного договору відбулося електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

12.11.2021 згідно з Договором відступлення прав вимоги №13Т, ТОВ«МІЛОАН»відступило право вимоги за Кредитним Договором № 101708493 від 09.07.2021 на користь ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», і відповідно ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 кредитні кошти використав, але своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом не виконує.

Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» становить 80160 грн 00 коп., з яких: - заборгованість за тілом кредиту 18 000 грн; заборгованість за відсотками 60 160 грн 00 коп; - заборгованість за комісійними винагородами - 2 000 грн 00 коп.

ТзОВ«ДІДЖИ ФІНАНС»просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 вказану суму заборгованості та сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 2 147 грн 20 коп. і витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

2. Щодо відзиву.

12.09.2024 на адресу суду від представника відповідача - ОСОБА_2 на адресу суду надійшло клопотання, яке по своїй суті є відзивом на позовну заяву. Так, в даному клопотанні представник відповідача наводить свої заперечення щодо позовних вимог, які визнає частково, а саме в частині стягнення заборгованості у розмірі 23 800 грн, що складається з: процентів за користування кредитом в сумі 5 800 грн та суми за тілом кредиту у розмірі 18000 грн. Дослідивши вказаний відзив, суд дійшов висновку про залишення його без розгляду виходячи з такого.

Частиною 7ст. 178 ЦПК Українивизначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою судувід15.04.2024 встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд». Крім того 02.05.2024 від нього надійшло клопотання про перенесення розгляду справи в зв`язку з необхідності час для підготовки відзиву.

Суд констатує, що з вказаних подій до подачі представником відповідача відзиву минуло 4 місці. Будь-яких клопотань про пропущення встановленого процесуального строку від відповідача чи його представника не надходило. Також і сам відзив не містить жодної аргументації про поважність пропущеного процесуального строку.

Статтею 120 ЦПК Українипередбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до приписів ч. 1, 2ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.

Отже, враховуючи що відзив подано з порушенням строків, встановлених ухвалою суду від 15.04.2024, суд залишає відповідь на відзив без розгляду та вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІ. Рух справи, процесуальні дії суду.

Ухвалою суду від 15.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

11.09.2024 представником відповідача ОСОБА_2 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в зв`язку з тим, що її подано неповноважним представником. Стосовно даного клопотання суд зазначає, що матеріали справи містять передбачені процесуальним законодавством документи, які уповноважують ОСОБА_3 представляти інтереси Товариства в даній категорії справ, а тому вказане клопотання є безпідставним, а отже задоволенню не підлягає.

12.09.2024 представником відповідача ОСОБА_2 подано клопотання, яке за своєю суттю є відзивом, який залишено судом без розгляду з підстав зазначених в п. 2 рішення.

16.09.2024 представником позивача подано заперечення на вказані клопотання представника відповідача, в яких останнім викладені аргументи на залишення їх без розгляду.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

У судове засідання представник позивача не з`явився, однак в позовній заяві так і в подальших заявах зазначила, що просить розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник, будучи належним чином повідомлені про час, день та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. При цьому, на адресу суду представник відповідача надіслав клопотання з викладенням своєї позиції щодо заявлених вимог.

Згідно з положенням частини третьоїстатті 13 ЦПК Україниучасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статей43,44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною третьоюстатті 131 ЦПК Україниучасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другоїстатті 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Окрім того, відповідно до вимогст. 275 ЦПК Українисуд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 8ст. 178 ЦПК Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При вирішені питання щодо можливості проведення судового розгляду за відсутності сторін суд враховує, що провадження по даній справі відкрито 15.04.2024, строки для подання заяв по суті справи, визначених статтями191,193,199 ЦПК Українисплинули.

Поряд з цим, частина 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободРади Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

За вказаних фактичних обставин справи, а також наявності доказів своєчасного та належного повідомлення сторін про час, день та місце розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останні скористалися своїми процесуальними правами, а також висловили свої позиції у позові та клопотаннях.

За вказаних обставин, за приписами ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що09.07.2021 на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подав заяву на отримання кредиту № 101708493, а отже було укладено договір про надання споживчого кредиту та установлено графік платежів за договором (а.с. 6 зворіт -12).

Із копії паспорта споживчого кредиту вбачається, що ОСОБА_1 підписавши його, підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування, орієнтовну загальну вартість кредиту, надану виходячи із обраних ним умов кредитування (а.с. 12 зворіт 13).

Платіжним дорученням № 29710697 від 09.07.2021 підтверджено перерахування ТОВ "Мілоан" коштів в загальній сумі 20 000 грн на рахунок ОСОБА_1 (а.с. 1).

12.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги № 13Т, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає належні ТОВ «Мілоан» Права Вимоги до Боржників (а.с. 18-22).

Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 13Т від 12.11.2021 залишок боргу на момент відступлення прав вимоги в загальній сумі становить 80160 грн, з яких; 18000 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 60160 грн сума заборгованості за відсотками; 2000 грн сума заборгованості за комісією.

Позивачем надано власник розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 за договором № 101708493 від 09.07.2021 становить: 18000 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 60160 грн сума заборгованості за відсотками; 2000 грн сума заборгованості за комісією (а.с. 17).

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем ОСОБА_1 не заперечується факт укладення 09.07.2021між ним та ТОВ «Мілоан» договору проспоживчий кредит за № 101708493.

Встановлені фактичніобставини усправі свідчатьпро те,що ОСОБА_1 грошовікошти всумі 20000грн 00коп.за кредитнимдоговором № 101708493 від 09.07.2021 отримав, взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані відсотки за користування кредитом не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.

Частиною першоюстатті 1048 ЦК Українивизначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першоюстатті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першоюстатті 1050 ЦК Українизастосуванню у таких правовідносинах підлягає положеннястатті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановленістаттею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другоюстатті 625 ЦК Україниє спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першоїстатті 1048 ЦК Україниі охоронна норма частини другоїстатті 625 цього Кодексуне можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першоїстатті 1048 ЦК Українияк плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другоїстатті 625 ЦК Українияк грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно вимогст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено в судовому засіданні строк дії договору позики становить з 09.07.2021 по 07.08.2021. Згідно наданому позивачем графіку платежів,який вказанийу додатку№ 1до кредитного договору№ 101708493 від 09.07.2021 сума сплати процентів за користування коштами в межах строку дії договору кредиту становить 5800 грн 00 коп. (а.с. 12). Натомість наданий позивачем розрахунок заборгованості (а.с. 17) не підтверджує наявність у відповідача заборгованості зі сплати відсотків в сумі 60160 грн 00 коп. При цьому документ, названий позивачем «розрахунок заборгованості» не містить самого порядку розрахунку, не містить періоду нарахування відсотків, а лише визначає, що станом на 22.12.2023 існувала сума заборгованості за відсотками 60160грн 00коп. Обґрунтуваннянарахування процентівза користуваннякредитом післязакінчення строку,на якийнадано кредит,позов немістить.

За таких обставин, суд вважає доведеною заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 101708493 від 09.07.2021 в сумі 23800 грн, з яких : 18000 грн 00 коп. - основна сума боргу та 5800 грн 00 коп - відсотки за користування чужими коштами з 09.07.2021 по 07.08.2021.

Натомість, суд вважає безпідставним нарахування позивачем суми прострочених платежів за комісією в розмірі 2000 грн 00 коп., з огляду на наступне.

ВЦК Українизакріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третястатті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина другастатті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постановаВС від10.01.2024 по справі № 727/5461/23). Нікчемний правочин (частина другастатті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (Постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першоїстатті 203 ЦК Українисвідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених встатті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця,пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненнямкредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (пункти 31.17 та 31.18).

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема,комісії кредитодавця, пов`язані з наданням,обслуговуванням і поверненнямкредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно допункту 7частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом,власних комісійта інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.

Отже, частина друга статті 8 та частина перша статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають комісії кредитодавцяза надання кредиту, а передбачають комісіюпов`язану з наданням, обслуговуванням і поверненнямкредиту.

Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, провадження № 61-18730св20.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Як вбачається зі змісту договору № 101708493 від 09.07.2021 про надання кредиту відповідач погодив комісію «за наданнякредиту» в розмірі 2000 грн засвідчивши це своїм електронним підписом, тоді як у договорі позивач не зазначив та не надав доказів, переліку послуг «за надання кредиту», їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору.

Ураховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату комісіюза надання кредитує нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За вказаних обставин суд встановив, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які встановлена комісія, а встановлення такої комісії за сам факт надання кредиту Законом України «Про споживче кредитування» не передбачено.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми прострочених платежів за комісією в розмірі 2000 грн 00 коп., слід відмовити за їх недоведеністю.

При цьому, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у достатньому обсязі для ухвалення рішення по суті, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, а саме стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 101708493 від 09.07.2021 в сумі 23800 грн, з яких : 18000 грн 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 5800 грн 00 коп - сума заборгованості за відсотками.

В задоволенні інших позовних вимог слід відмовитиза їхнедоведеністю.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем подано належні докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу (а.с. 24-29).

Суд вважає, що визначений сторонами до відшкодування гонорар, є спів мірним, обґрунтованим і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, відповідає критерію реальності.

Відповідно доп.3ч.2ст.141ЦПК України,інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову. З огляду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати направничу допомогу в сумі 1781грн 40коп. гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (29,69 %). Решту витрат направничу допомогу в сумі 4218,60 гривень слід залишити за позивачем.

Щодо судового збору.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2147,20 гривень, що підтверджується платіжним документом від 19.12.2023. (а.с. 1 зворіт).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 637грн 50коп. гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (29,69 %). Решту судового збору в сумі 1509,70 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 206, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 простягнення заборгованостіза кредитнимдоговором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь Товаристваз обмеженоювідповідальністю «ДІДЖИФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 101708493 від 09.07.2021 у розмірі 23 800 (двадцять три тисячі вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь Товаристваз обмеженоювідповідальністю «ДІДЖИФІНАНС» 637(шістсоттридцять сім)гривні 50коп.судового зборута 1781(однутисячу сімсотвісімдесят одну)гривню 40коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Згідно зі статтями273,354,355 ЦПК Українирішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», місце знаходження: місце знаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112, ЄДРПОУ 42649746;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса місяця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя