Ухвала суду № 122034746, 02.10.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

УХВАЛА

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

02 жовтня 2024 року Справа № 280/8030/24 Провадження: м. ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши клопотання представника Запорізької обласної прокуратури про закриття провадження у справі

за позовом ОСОБА_1

до Запорізької обласної прокуратури

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі- відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ керівника Запорізької обласної прокуратури № 68 від 12.08.2024.

Ухвалою судді від 16.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без (повідомлення) виклику сторін та проведення судового засідання.

25.09.2024 до суду представником відповідача подано до клопотання про закриття провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України. Клопотання обґрунтовано тим, що спірний наказ про призначення службового розслідування не має статусу рішення у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, а том у позови вимоги у даній справі про скасування цього рішення не -підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Розгляд клопотання здійснено в порядку письмового провадження.

Розглянувши подану заяву та матеріали справи, надавши їм оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням, що міститься у ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно - регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та / чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - це індивідуально конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та / чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно- правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач оскаржує наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 12.08.2024 № 68 про проведення службового розслідування відносно першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя Мехальчука В.П. та прокурора цієї ж прокуратури ОСОБА_1 .

Підстави та порядок проведення службового розслідування стосовно прокурорів Офісу Генерального прокурора, у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратура, а також прокурорів обласних, окружних спеціалізованих на правах обласних, окружних прокуратур (далі - прокурори), оформлення результатів та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, службових та посадових осіб органів прокуратури при його проведенні визначає Інструкція про порядок проведення службових розслідувань`стосовно прокурорів, яка затверджена Наказом Генерального прокурора від 16.06.2021 №202 (далі - Інструкція).

За приписами пункту 3 розділу I Інструкції № 202 службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цієї Інструкції з метою з`ясування обставин, що стали підставами для його призначення.

Відповідно до пункту 1 розділу II Інструкції № 202 приводами для призначення службового розслідування є:

звернення (скарги, заяви) і повідомлення громадян, народних депутатів України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від підпорядкування і форм власності, об`єднань громадян та засобів масової інформації, які містять фактичні дані, що можуть бути перевірені;

доручення посадових осіб, уповноважених на призначення службових розслідувань;

подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або припис Національного агентства з питань запобігання корупції;

письмовий запит члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, яким у ході дисциплінарного провадження здійснюється перевірка за дисциплінарною скаргою (заявою);

рапорт прокурора, в тому числі щодо ініціювання проведення службового розслідування для спростування безпідставних звинувачень або підозр стосовно нього;

повідомлення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора.

Згідно з пунктом 3 розділу II Інструкції № 202 підставами для призначення службового розслідування є наявність даних про:

втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів;

допущення витоку мовної та видової інформації на об`єктах інформаційної діяльності органів прокуратури, розголошення конфіденційної, службової інформації або інформації, яка містить таємницю, що охороняється законом (крім державної таємниці), втрату, пошкодження службових документів і матеріалів, печаток, штампів, іншого майна прокуратури, порушення пропускного режиму до службових приміщень прокуратури;

втрату або викрадення службового посвідчення прокурора, електронного ключа доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

порушення, допущене посадовими особами органів прокуратури, що призвело чи могло призвести до нецільового використання бюджетних коштів та втрат;

загибель чи травмування прокурора під час виконання службових обов`язків, посягання на життя, здоров`я, житло та майно прокурора чи його близьких родичів, пов`язані зі службовою діяльністю прокурора;

неправомірне втручання в діяльність прокурора;

подію, яка сталася за участі прокурора та викликала негативний суспільний резонанс;

використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб;

вчинення прокурором дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, у тому числі корупційних, або правопорушень, пов`язаних з корупцією;

керування прокурором транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмову від проходження огляду з метою виявлення стану сп`яніння;

подання в Декларації доброчесності прокурора недостовірних (у тому числі неповних) тверджень;

порушення прокурором вимог, заборон або обмежень, встановлених Законами України «Про запобігання корупції», «;Про прокуратуру»;

вчинення прокурором інших дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

У розділі III Інструкції № 202 унормовано питання щодо порядку призначення службового розслідування.

Пунктом 5 розділу III Інструкції № 202 передбачено, що рішення про призначення службового розслідування оформлюється наказом, яким утворюється комісія з проведення службового розслідування (далі - комісія), визначаються голова та члени комісії.

У наказі зазначаються приводи і підстави для призначення службового розслідування, мета і строки його проведення, прізвище, ім`я, по батькові, посада прокурора, стосовно якого проводиться розслідування, факт, за яким воно проводиться.

Відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції № 202 прокурор, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:

ознайомлюватися з наказом про призначення службового розслідування;

отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування, склад відповідної комісії;

під час проведення службового розслідування заявляти обґрунтовані клопотання про відвід голови або членів комісії;

давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, у встановленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення;

висловлювати письмові зауваження щодо об`єктивності та повноти проведення службового розслідування, оскаржувати дії або бездіяльність голови чи членів комісії;

відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України;

порушувати питання про витребування додаткових документів, одержання додаткових пояснень осіб;

отримувати повідомлення про завершення службового розслідування;

у семиденний строк з дня одержання повідомлення про завершення службового розслідування ознайомлюватися із затвердженим висновком та матеріалами службового розслідування, у тому числі з використанням власних технічних засобів отримувати копії окремих документів.

Матеріали службового розслідування для ознайомлення та копіювання надаються прокурору, стосовно якого воно проводилося, із вжиттям заходів щодо недопущення витоку інформації з обмеженим доступом;

оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законодавством.

Згідно з пунктами 1-4 розділу VII результати службового розслідування оформлюються висновком, який складається із вступної, описової та резолютивної частин.

У вступній частині висновку зазначаються посада, прізвище, ініціали голови та членів комісії, приводи та підстави для проведення службового розслідування посада, прізвище, ініціали прокурорів, стосовно яких проведено службове розслідування.

В описовій частині висновку викладаються фактичні обставини, встановлені за результатами проведення службового розслідування, з посиланням на матеріали, якими вони підтверджуються.

У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються:

дані щодо підтвердження (спростування) відомостей, які стали підставою для призначення службового розслідування;

пропозиції щодо ініціювання відкриття стосовно прокурора дисциплінарного провадження або причини неможливості його ініціювання, якщо за результатами службового розслідування встановлено ознаки дисциплінарного проступку;

пропозиції щодо направлення копії висновку та/або матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством;

пропозиції щодо заходів, спрямованих на усунення виявлених під час службового розслідування порушень і недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для його призначення;

дані про виявлені під час службового розслідування корупційні ризики у діяльності органів прокуратури.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах наголошував, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

Аналіз норм, якими врегульовано спірні правовідносини у даній справі, дає підстави для висновку, що оскарженню у судовому порядку підлягають рішення, прийняті за результатами службового розслідування. Наказ про призначення службового розслідування не є індивідуальним актом, що порушує права та інтереси позивача, і за приписами Інструкції прокурор не наділений правом на оскарження такого наказу, відповідно оскарження такого акта не може бути самостійною підставою позову.

Саме рішення, прийняте за результатами службового розслідування, тягне для позивача настання негативних наслідків у вигляді порушення прав, свобод та інтересів. А тому саме воно може бути оскаржене до суду у визначеному законом випадку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наказ про призначення службового розслідування не має статусу рішення у розумінні п. 1 ч. 1 сг. 19 КАС України, а тому позови вимоги у даній справі про скасування цього рішення не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Такий висновок у аналогічних за змістом правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 320/34767/23.

При цьому, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з наведеного, провадження в даній адміністративній справі підлягає закриттю.

Відповідно, до вимог п. 1ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір №3674-VI від 08.07.2011 у сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Зважаючи на відсутність клопотання позивача про поверенння судвого збору, у суду наразі відсутні правові підстави для повернення судового збору.

Керуючись ст.ст.238, 241-243, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Запорізької обласної прокуратури про закриття провадження у справі - задовольнити.

Провадження в адміністративній справі №280/8030/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини 2 статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені статтями 295 та 297 КАС України.

СуддяН.В. Стрельнікова