Рішення № 122029233, 30.09.2024, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/12000/24

провадження № 2/753/7315/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Заставенко М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про визнання недійсним договору та захист персональних даних,

ВСТАНОВИВ:

18.06.2024 до суду електронними засобами зв`язку через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про визнання недійсним договору та захист персональних даних, у якій позивач просить визнати договір від 14.12.2020 № 1345551 між позивачем та відповідачем недійсним, а також зобов`язати відповідача видалити персональні дані позивача з електронних баз даних.

Позовна заява обґрунтована наступним. У період з 14 по 27 грудня 2020 року невідомі особи здійснили від імені позивача реєстрацію на 12-ти онлайн-сервісах кредитування і скориставшись його особистими та персональними даними, оформили кредити з подальшим заволодінням грошовими коштами фінансових організацій, які були перераховані на невідомі, не належні позивачеві банківські рахунки. В тому числі 14.12.2020 з ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір кредиту на суму 4 000,00 грн. У березні 2021 року позивач надіслав до фінансових установ письмові звернення з проханням провести службові розслідування, надати документи та інформацію, зареєстровані платіжні банківські картки, використані невідомими особами для отримання кредитних коштів, копії договорів та додатків до них, зібрані дані про використані невідомими особами пристрої, ІР-адреси, операційні системи, тощо, з вимогою анулювати укладені без волевиявлення позивача договори. Зокрема, 16.03.2021 було направлено звернення до ТОВ «Лінеура Україна». З інформації, яку вдалося отримати від фінансової компанії, зясувалося, що догові від імені позивача укладався за допомогою номера телефону НОМЕР_1 , яким позивач не користувався вже 5 років, та який був проданий іншій особі. 26.05.2021 позивач звернувся до Київської міської прокуратури про кримінальні правопорушення за ст. 182, 189, 200, ч. 3 ст. 190 КК України. Київська міська прокуратура листом від 07.06.2021 повідомила про направлення звернення до Оболонської окружної прокуратури м. Києва. Відповідно до листа Оболонської окружної прокуратури від 11.06.2021 звернення ОСОБА_1 направлено за належністю до Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві. 26.05.2021 позивач також надіслав звернення щодо порушень прав споживача до Національного банку України, Департаменту захисту прав споживачів. Позивач стверджує, що догові позики за допомогою електронного підпису не підписувався. З огляду на викладене, просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О. від 05.07.2024 відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

06.08.2024 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ТОВ «Лінеура Україна» просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивачем не надано до суду доказів, що документи, на які було оформлено догові позики, були позивачем втрачені, викрадені тощо, тобто на момент оформлення договору вибули з його володіння. Відтак відсутні підстави вважати, що догові був оформлений поза волею позивача третіми особами. Також зазначив про те, що Товариство прийняло рішення про списання всієї заборгованості, закриття кредиту, не очікуючи відповідного рішення у кримінальному провадженні, про що відповідні відомості були передані до Українського та Міжнародного бюро кредитних історій та здійснено блокування особистого кабінету клієнта з метою неможливості його подальшого використання.

12.08.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав про те, що відповідач не зазначає про дату списання заборгованості, жодним чином не повідомив позивача про припинення правовідносин, відомості про борг позивача станом на момент отримання відзиву наявні в Українському бюро кредитних історій, не надав доказів звернення до УБКІ з метою виключення відомостей про борг позивача та доказів, які б підтверджували факт анулювання спірного договору, а тому просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 14.12.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 1345551 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, відповідно до якого позивачеві були надані в кредит 4 000,00 грн. Вказаний договір було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Листом від 20.04.2021 за № 2904 ТОВ «Лінеура Україна» на письмове звернення ОСОБА_1 направило на його адресу паперову копію електронної анкети клієнта-фізичної особи, що сформована за допомогою програми забезпечення та засвідчену паперову копію електронного договору № 1345551 від 14.12.2020 та копію додатку № 1 до договору. У відповіді зазначено, що товариству невідомі повні реквізити банківської картки, яка зазначена у особистому кабінеті, товариству відома лише маска карти: 53хххххххххх7538. Також зазначило про те, що 25.03.2021 на підставі договору факторингу відступило своє право грошової вимоги ТОВ «Профіт Капітал».

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 26.05.2021 позивач звернувся до Київської міської прокуратури про кримінальні правопорушення за ст. 182, 189, 200, ч. 3 ст. 190 КК України та надіслав звернення щодо порушень прав споживача до Національного банку України, Департаменту захисту прав споживачів.

Київська міська прокуратура листом від 07.06.2021 повідомила про направлення звернення до Оболонської окружної прокуратури м. Києва.

Відповідно до листа Оболонської окружної прокуратури від 11.06.2021 звернення ОСОБА_1 направлено за належністю до Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві.

Листом № 14-0004/56535 від 23.06.2021 Національний банк України повідомив позивача, що за відомостями отриманими з ТОВ «Лінеура Україна» на імя позивача було укладено 14.12.2020 договір про надання коштів на умовах фінансового кредиту на суму 4 000,00 грн строком на 30 днів. Під час реєстрації було використано контактний номер телефону НОМЕР_1 , на який товариством було надіслано пароль для входу в особистий кабінет. Після цього було здійснено подання заявник на отримання кредиту в якій було зазначено ідентифікаційні дані, бажані умови кредитування та реквізити банківської картки - НОМЕР_2 . Також ТОВ «Лінеура Україна» повідомило, що враховуючи запит Національного банку та звернення позивача ініціювало повернення свого права грошової вимоги за договором, а також товариством було припинено будь які нарахування за договором та комунікації з Вами як боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Стаття 639 ЦК України визначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Підстави, умови, правові наслідки недійсності правочинів визначаються нормами глави 16 ЦК «Правочини» (ст.ст. 215-236).

Положеннями ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В роз`ясненнях Пленуму Верховного Суду України у п. п. 7, 8 Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (п. 8 Постанови).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач наголошував, що він не укладав та особисто не підписував спірний договір, його волі на укладення договору не було, а договір з фінансовою установою укладено через мережу Інтернет, тобто мав місце електронний договір, у якому ОСОБА_1 свій електронний підпис не проставляв, на вказані дії вчинені сторонніми особами, з незаконним використанням його персональних даних, внаслідок чого він став жертвою шахрайських дій невідомих осіб, які використали його персональні дані та документи і заволоділи грошовими коштами. Оскільки, в нього було відсутнє волевиявлення на укладення цього правочину, спірний договір вважає за необхідне визнати недійсним.

Правові відносини в сфері укладення електронних договорів регулюються, зокрема, але не виключно, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Так, Закон України «Про електронну комерцію» чітко надає визначення поняття електронного договору: «Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі» (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону).

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину.

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частина 3 ст. 207 ЦК України чітко визначає, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами, проте Договір я не підписував.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України «Про захист прав споживачів». Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч. 2, 6 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) зобов`язаний надати споживачеві документ, який засвідчує факт укладення договору і є підставою для виникнення взаємних прав та обов`язків. Якщо споживачеві не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов`язків для споживача.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивачем не надано до суду належних доказів того, що він не укладав з ТОВ «Лінеура Україна» договору № 1345551 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, а саме не спростував того, що банківська картка з символами НОМЕР_2 йому не належить, виписку зі свого рахунку суду не надав, витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань з відповідними відомостями щодо вчинення відносно позивача шахрайських дій також не надав.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не доведеними, тому позона заява не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про визнання недійсним договору позики - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.О. Заставенко

Повний текст рішення складено 30.09.2024.