Рішення № 12201390, 18.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/43818.10.10 За позовомДержавного підприємства «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» ДоМіністерства оборони України

Простягнення 2776997,24 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники сторін: Від позивачаТомчук О.В. –представник за довіреністю від 30.09.2010р. Від відповідачане з’явився 18.10.2010 р. у судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2010 року Державне підприємство «Виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова»(далі за текстом –позивач, ДП «ВО «ПМЗ ім. О.М. Макарова») звернулось до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 2776997, 24 грн., які були перераховані позивачем Міністерству оборони України (далі за текстом –відповідач, МО України) за договором про спільну діяльність, визнаним судом недійсним, 376997,24 процентів за користування чужими грошовими коштами.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/438 від 13.09.2010 року. Цією ж ухвалою суду розгляд справи призначено на 04.10.2010 року о 16:30, викликано у судове засідання представників учасників судового процесу, а їх явку визнано обов’язковою, зобов’язано сторін надати суду витребувані ним документи. Крім того, позивача додатково зобов’язано надати суду власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав, а також немає рішення такого органу з такого спору та нормативне обґрунтування заявлених вимог, а відповідача –відзив на позовну заяву та докази на підтвердження своїх заперечень.

У судове засідання, призначене на 04.10.2010 року, з’явився представник позивача, який виконав вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі в повному обсязі, зокрема, пред’явив суду оригінали документів, доданих до позовної заяви. Представник відповідача у судове засідання не з’явився та про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.10.2010 року розгляд справи у зв’язку з неявкою представника відповідача та неподання витребуваних судом доказів було відкладено. Цією ж ухвалою суд призначив розгляд справи на 18.10.2010 року о 11:40, викликав у засідання суду представників сторін і їх явку визнав обов’язковою, а також повторно зобов’язав відповідача виконати вимоги ухвали суду від 13.09.2010 року.

У судове засідання, призначене на 18.10.2010 року, з’явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з’явився та про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника Міністерства оборони України за наявними у матеріалах справи доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

          21 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 270/3/134-07 Р про спільну діяльність у будівництві житла (без об’єднання вкладів учасників). Предметом цього договору є проведення спільної діяльності Сторін щодо будівництва комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудинковими приміщення багатофункціонального призначення орієнтовною загальною площею 54000 кв.м. згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягають будівництву на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 3,3 га, яка розташована по вул. Чичеріна, 42, м. Дніпропетровськ (п. 2.1. вказаного Договору).

          Крім того, відповідно до договору № 270/3/134-07 Р позивач забезпечував свою частку виконанням покладених на нього функцій з фінансування будівництва, передачі рухомого та нерухомого майна, а також інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ сторін Договору (п. 3.2.2 договору № 270/3/134-07 Р); сторони погодилися, що позивач у 5-ти денний термін з моменту підписання договору переховує відповідачу грошові кошти у розмірі 10% від частки відповідача для виконання частини функцій замовника будівництва, які у випадку невиконання відповідачем своїх зобов’язань по договору не повертаються (п. 7.7. договору № 270/3/134-07 Р). Термін дії договору сторонами визначено до 10 грудня 2010 року.

          На виконання вказаних вимог договору позивач платіжним дорученням № 739 від 26 грудня 2007 року перерахував на поточний рахунок відповідача грошові кошти у сумі 1000000, 00 грн. та платіжним доручення № 740 від 27 грудня 2007 року –грошові кошти у сумі 1400000, 00 грн. (копії платіжних доручень з відміткою банку про виконання в містяться в матеріалах справи). Суд відзначає, що ці обставини встановлені у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2009 року по справі № 12/82-08, а тому в силу положень ч. 2 ст. 35 ГПК України при розгляді цієї справи доведенню не підлягають.

          18.02.2009 року постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі № 12/82-08 договір № 270/3/134-07 Р визнано недійсним. Проте вказаним судовим рішенням не було застосовано наслідків недійсності правочину.

          Суд погоджується з правовою позицією позивача у справі в частині необхідності стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 2400000, 00 грн. з таких підстав.

          Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Цією ж статтею встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

          Водночас за змістом ст. 1212 ЦК України (глава 83 ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

          Таким чином, відповідач (Міністерство оборони України) вважається таким, що безпідставно володіє 2400000 грн. з моменту визнання Дніпропетровським апеляційним господарським судом недійсним договору № 270/3/134-07 Р, а отже, вказані грошові кошти підлягають стягненню на користь позивача.

          Водночас суд відхиляє доводи позивача про необхідність стягнення з відповідача 376997, 24 грн. процентів за користування грошовими коштами позивача з таких підстав.

          За змістом ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

          Однак ст. 536 ЦК України не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, а тільки зазначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

          Твердження позивача про необхідність застосування положень ст. 1048 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стосуються спеціального випадку, а саме: не встановлення сторонами у договорі позики розміру процентів за користування грошовими коштами (тобто не встановлення сторонами ціни конкретного договору). Таким чином, для застосування положень ст. 1048 ЦК України між сторонами має бути укладено договір позики.

          Натомість у спірному випадку позивач просить суд сумісно застосувати положення ст. 1048 ЦК України із глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» (тобто глави, що регулює виконання конкретного виду договірних зобов’язань) та ст. 1214 ЦК України із глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави»(тобто глави, що регулює позадоговірні зобов’язання). Проте ст. 1048 ЦК України і ст. 1214 ЦК України регулюють різні за підставою виникнення та суттю зобов’язання, а тому їх спільне застосування не вбачається можливим.

          Крім того, ст. 216 ЦК України допускає застосування тільки таких наслідків недійсності, що прямо пов’язані із визнанням правочину недійсним.

          Оскільки іншими актами законодавства та будь-яким договором між сторонами не встановлено розміру процентів, які мав би сплатити відповідач за безпідставне користування грошовими коштами позивача, то підстави для стягнення таких процентів відсутні.

          Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених вимог.

Враховуючи все вищевикладене та керуючись ст.ст. 4, 33-35, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, б. 6, ідентифікаційний код 00034022) на користь Державного підприємства «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова»(49008, м. Дніпропетровськ, вул. Криворізька, 1, ідентифікаційний код 14308368) 2400000 (два мільйони чотириста тисяч) грн. 00 коп. грошових коштів, які зберігаються без достатньої правової підстави, 22037 (двадцять дві тисячі тридцять сім) грн. 10 коп. державного мита, 203 (двісті три) грн. 95 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                       Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 23.10.10