Ухвала суду № 122010297, 01.10.2024, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 229/2406/22

Провадження № 1-кп/229/243/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 р. м. Дружківка, Донецької області

Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 22022050000001127 від 04.06.2022р. за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Дружківського міського суду Донецької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.

01.10.2024 року до Дружківського міського суду Донецької області надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який спливає 12.10.2024 року.

На теперішній час, обвинувачений ОСОБА_5 утримується під вартою Держаній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4).

В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження терміну тримання під вартою, з підстав вказаних в зазначеномк клопотанні.

Обвинувачений заперечував, заявив, що його вина не доведена, ризики зазначені в клопотанні прокурора не доведені, до клопотання прокурора не додані докази в підтвердження необхідності тримання під вартою.

Захисник обвинуваченого також заперечував проти задоволення клопотання прокурора підтримав думку обвинуваченого, а також просив замінити запобіжний захід на більш м`який.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно ч.3 ст.331 КПК України, до спливу двомісячного строку тримання під вартою, суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу, незалежно від наявності клопотань.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (частина друга статті 331 КПК України).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (частина друга статті 177 КПК України).

До таких ризиків частина перша статті 177 КПК України відносить можливість обвинуваченого:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 176 КПК України до запобіжних заходів відноситься тримання під вартою.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу (частина перша статті 183 КПК України).

Ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення судом обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій.

Чинне законодавство не вимагає підтвердження того, що обвинувачений обов`язково здійснюватиме такі дії. Однак суду необхідно встановити, чи обвинувачений наразі має об`єктивну можливість їх реалізації в майбутньому.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК однією з підстав для продовження строку тримання під вартою особи є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, за який законом передбачено покарання у виді позбавленні волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, що виключає можливість оцінки судом обґрунтованості підозри у розумінні п. 175 рішення Європейського суду з прав людини «Нечипорук і Йонкало проти України» та інших рішень Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» і «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»). Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання продовження строку подальшого тримання особи під вартою, суд має встановити продовження існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

В ході розгляду даного клопотання суд дійшов висновку, що встановленні при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ризики не зменшились, продовжують існувати, та у судовому засіданні прокурором доведено наявність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Так, з урахуванням змісту та обсягу обвинувачення, конкретних обставин того кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_6 , а саме вчинення особливо тяжкого злочину, за яке, у разі доведеності вини, може бути призначено покарання від восьми до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, дає суду достатні підстави для продовження застосування до обвинуваченого такого суворого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки потенційна загроза відбування тривалого строку покарання у вигляді позбавлення волі обумовлює продовження існування ризику того, що ОСОБА_5 перебуваючи не в умовах попереднього ув`язнення, може здійснити спробу переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Суд не вбачає підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, також не може бути застосована, оскільки відповдно до матеріалів обвинувального акту, місце реєстрації обвинуваченого ОСОБА_5 є м. Світлодарськ, яке на данний час є окупованою територією, в матеріалах справи відсутні відомості про місце реєстрації, фактичного місця мешкання, або право приватної власності на нерухоме майно, або право на користування житловим приміщенням членів родини обвинуваченого на підконтрольній території України, також видсутні заяви останніх, щодо виявлення бажання надати обвинуваченому доступ до жилового приміщення в разі зміни запобіжного заходу.

Чинним КПК України, чітко зазначено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2,258,258-5,260,261,437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст.176 КПК України, тобто тримання під вартою.

За таких обставин, суд приходить до висновку про неможливість запобігти встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Суд, зазначає, що тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, постала перед компетентними органами.

Крім того, суд зауважує, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Суд зазначає, що тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 , у разі визнання його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, з огляду на вірогідність переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, спростовують доводи захисника та обвинуваченого про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що наведені прокурором ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість обрання міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід суду, щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету.

Суд вважає, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 є не лише очікування завершення судового розгляду, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання обвинуваченого під вартою.

При цьому суд вважає, що такий висновок не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року, також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 181, 184, 193-199, 314-315, 336, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження терміну тримання під вартою- задовольнити.

Продовжити обраний обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, але не більше ніж до 29 листопада 2024 року включно та утримувати його в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4) .

В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого про заміну запобіжного заходу на більш м`який - відмовити.

Призначити закрите судове засідання у кримінальному провадженні № 22022050000001127 від 04.06.2022р. за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, на 26.11.2024 року о 11 год.30 хв. в приміщенні Дружківського міського суду Донецької області (Донецька область, м. Дружківка, вул. В. Пилипенка, 45).

В судове засідання викликати: прокурора, захисника, обвинуваченого.

Термін дії ухвали до 29 листопада 2024 року - включно.

Копію ухвали направити прокурору, захиснику, обвинуваченому - для відома, начальнику Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4) для виконання.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1