Рішення № 122009808, 26.09.2024, Зачепилівський районний суд Харківської області

Справа № 952/524/24

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.09.2024 Зачепилівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Яценка Є.І.,

за участю секретаря судового засідання - Ніколенко Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Зачепилівка Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Зачепилівської селищної ради Красноградського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому зазначено, що вона разом з відповідачем ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23.12.2020 шлюб розірвано, вони стали проживати окремо один від одного. З 2019 року стосунки з відповідачем погіршилися, він виїхав до м. Харкова, у зв`язку з чим дитина стала постійно проживати разом з нею. З того часу позивачка самостійно займається вихованням та утриманням доньки ОСОБА_5 . Батько дитини не приймає ніякої участі у її вихованні, не спілкується з нею, не проявляє ніякої батьківської турботи, не цікавиться її життям, не забезпечує матеріально, не провідує її. Відповідач протягом 5 років взагалі не бачив дитини, не поцікавився її станом здоров`я, не придбав для неї жодної дитячої речі, ліків, продуктів харчування, одягу чи іграшки. Тому позивачка просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 .

Позивачка надала суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Представник Служби у справах дітей Зачепилівської селищної ради Красноградського району Харківської областіКібиш К.Є. надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, проти позову не заперечувала. Також до заяви додано висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Відповідач в судове засідання не з`явився, у запропонований йому строк відзиву на позов до суду не надав. Приймаючи до уваги те, що судом виконані вимоги щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у спосіб передбачений законом та з огляду на те, що останній не подав відзив, позивачка не заперечує проти заочного вирішення справи, суд вважає, що є передбачені ст.ст. 280,281 ЦПК України підстави для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі письмових доказів та у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних в справі доказів, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 09.08.2016.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 23.12.2020 відповідно до рішення Зачепилівського районного суду Харківської області. Після розірвання шлюбу позивачці було залишено дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 ». Дитина проживає разом з матірю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Зачепилівської селищної ради Харківської області № 03.01-28/343 від 14.05.2024.

Відповідно до довідки Зачепилівської селищнї ради Харківської області № 03.01-28/344 від 14.05.2024 колишній чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_8 з 2019 року з родиною не проживає та не приймає жодної участі у вихованні та утриманні доньки ОСОБА_5 , 2016 року народження.

Згідно довідки № 01-21/79 від 15.05.2024 виданої Зачепилівським закладом дошкільної освіти (ясла-садок) «Ромашка» Зачепилівської селищної ради Красноградського району Харківської області малолітня донька ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , 2016 року народження, в період з 02.09.2019 по досягнення шкільного віку 18.07.2022 систематично відвідувала дитячий садок, була забезпечена необхідними речами для навчання. Батько дитини ОСОБА_3 з пдагогами не спілкувався, участі в освітньому процесі та вихованні дівчинки не приймав.

Згідно висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Зачепилівської селищної ради Красноградського району Харківської області від 19.09.2024 № 2566/03.01-25, за результатами засідання комісії з питань захисту прав дітей, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина ОСОБА_9 , батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями ч.ч. 1,2 ст. 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В силу ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини та ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч.2 та ч.4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно ст. ст..150, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов`язані забезпечити здобуття дитиною загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Чинне законодавство зазначає, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Способи та методи ухилення від обов`язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

У постанові від 04.03.2021 в справі №756/6112/18, провадження Ne61-12087св20 Верховний Суд вказав, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

За змістом роз`яснень, п.п.15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Як зауважив Європейський Суд з прав людини у ряді рішень з цього приводу, визначаючи, чи був такий захід, як позбавлення батьківських прав, «необхідним у демократичному суспільстві», слід проаналізувати, чи може він найкраще задовольняти інтереси дитини. Водночас ЄСПЛ нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельно оцінювати низку факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (п.79 рішення ЄСПЛ від 10.01.2008 у справі «Кірнс проти Франції» (Kearns v. France) (заява № 35991/04).

11.07.2017 Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Згідно ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-12, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини (ст.166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Судом встановлено, що відповідач протягом останніх 5 років систематично, свідомо, без поважних причин, не виконує належним чином своїх батьківських обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_5 , не цікавиться її життям, не спілкується з нею, участі у її вихованні та розвитку не приймає, не забезпечує здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально не забезпечує, що підтверджується доказами, долученими до матеріалів справи. Також суд бере до уваги висновок Органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно його неповнолітньої дитини.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, а тому відповідача слід позбавити батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалюючи дане рішення, суд керується тим, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у її долі.

Водночас, суд вважає за доцільне, роз`яснити відповідачу положення ст.169 СК України, що мати, батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Відповідно до ч.6 ст. 164 СК України, рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивачка не очікує відшкодування понесених нею судових витрат, тому дане питання судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,12,76,141,258,263-265,280-284 ЦПК України, ст.ст. 19,150,151,164,166,180-184,192 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Зачепилівської селищної ради Красноградського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч.5 ст. 164 СК України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Роз`яснити, що мати, батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду.

Суддя Є.І. Яценко