Рішення № 12200914, 25.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/20325.10.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Костопільський завод продовольчих товарів»

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейдленд”

про стягнення 251329,85 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Нєтужилов О.Б. (довіреність № 970 від 23.09.2010 р.)

Від відповідача: Аверкова М.М. (довіреність № б/н від 10.09.2010 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство «Костопільський завод продовольчих товарів»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейдленд” (відповідача) про стягнення 251329,85 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу оптової партії товару № 28 від 01.01.2009 року. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 251329,85 грн. та суму штрафу в розмірі 12566,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов договору зобов‘язання по оплаті поставленого товару не виконав. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.09.2010 р. порушено провадження у справі № 39/203 та призначено справу до розгляду на 27.09.2010 р. о 10:50 год.

21.09.2010 р. позивач через відділ діловодства суду надіслав довідку про наявність банківських рахунків.

21.09.2010 р. позивач через відділ діловодства суду надіслав письмове повідомлення на виконання вимог ухвали суду.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 27.09.2010 р., звернувся до суду з усним клопотанням про залучення документів до матеріалів справи. Судом клопотання задоволено.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 27.09.2010 р., не з"явився, вимоги ухвали суду від 22.07.2009 р. не виконав.

В судовому засіданні, призначеному на 27.09.2010 р., судом також було встановлено, що відповідно до поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців стосовно відповідача станом на 20.09.2010 р., що відповідач знаходиться за юридичною адресою: 03022, м. Київ, провулок Василя Жуковського, 12.

Ухвалою суду від 27.09.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 25.10.2010 р. о 14:40 год.

19.10.2010 р. відповідач через відділ діловодства суду надіслав відзив на позовну заяву.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 25.10.2010 р., подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв’язку з арифметичною помилкою, зробленою при підготовці позовної заяви.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Зі змісту ч. 6 ст. 22 ГПК України вбачається, що господарський суд приймає, зокрема, зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії не суперечать законодавству або не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв у судовому засіданні 25.10.2010 р. заяву про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року»та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідній заяві прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 250 000,00 грн. - основний борг, 12566,48 грн. - штраф.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 25.10.2010 р., подав відзив на позовну заяву, відповідно до якої позовні вимоги в частині основного боргу в розмірі 250000,00 грн. визнав повністю, в іншій частині позовних вимог, зокрема, 12566,48 грн. штрафу, заперечував.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 25.10.2010 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.01.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством «Костопільський завод продовольчих товарів»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдленд»(відповідач) було укладено договір купівлі-продажу (оптової партії товару) № 28, відповідно до п. 1.1. якого, позивач зобов’язувався поставити відповідачу продукцію (товар) в асортименті згідно замовлення, а відповідач зобов’язується замовити, прийняти та оплатити товар (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, відповідач зобов’язується оплатити 100% вартості товару позивача по накладній з відстрочкою платежу 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання відповідачем товару від позивача по накладній.

Відповідно до п. 5.2. договору, товар приймається відповідачем в кількості, асортименті та якості згідно накладної.

Відповідно до п. 5.3. договору, отримавши товар, відповідач повинен підтвердити отримання товару проставленням підпису та штампу або печатки на накладній.

Пунктом 6.1. договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Термін дії договору закінчується 31.12.2009 р.

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач в період з січня 2009 року по січень 2010 року поставив відповідачу товар, передбачений умовами договору, на загальну суму 2671129,85 грн., що підтверджується видатковими накладними на яких міститься відбитка штампу відповідача (копії видаткових накладних знаходяться в матеріалах справи).

Проте відповідач, в порушення умов договору, поставлений позивачем товар оплатив лише частково в загальній сумі 2419800,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, внаслідок чого не виконав взяті на себе зобов’язання за договором (копії банківських виписок знаходяться в матеріалах справи).

Враховуючи п. 2.1 договору, станом на час розгляду справи по суті строк оплати за спірний товар є таким, що настав.

Вищенаведені умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі –ГК України) визначають права та обов‘язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч. 5 ст. 78 ГПК України).

Враховуючи той факт, що дії відповідача щодо визнання позову не суперечать законодавству і не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, позов про стягнення основного боргу в сумі 250000,00 грн. визнається судом обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов’язання за договором, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з останнього 5% штрафу в розмірі 12566,48 грн.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч. 1 ст. 547 ЦК України закріплено положення про обов’язкову письмову форму правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, яке є загальним для всіх видів забезпечення виконання зобов’язання (у т.ч. і щодо неустойки (штрафа, пені)).

Відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається з тексту позовної заяви, свої позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 12566,48 грн. позивач обґрунтовує положенням Постанови Ради міністрів СРСР (п. 57) № 888 від 25.07.1988 р. «Про затвердження положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, положення про поставки товарів народного споживання та основних умов регулювання договірних відносин при здійсненні імпортно-експортних операцій». Однак договором не передбачено, що стягнення штрафу можливо на підставі вищезазначеної постанови, що суперечить приписам ст. 547 ЦК України.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 12566,48 грн. визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»розмір ставки держмита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів України становить 1% ціни позову, але не менше шести неоподаткованих мінімумів доходів громадян (не менше 102 грн.) та не більше 1500 неоподаткованих мінімумів (не більше 25500 грн.).

Загальна сума заявлених вимог позивача становить 263896,33 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 2638,96 грн. Платіжним дорученням № 1976 від 28.07.2010 р. на позивач перерахував державне мито у сумі 2801,73 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 162,77 грн.

Крім того в ході розгляду справи, позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу з заявлених 251329,85 грн. до 250 000,00 грн.

Згідно роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі ст. ст.. 44, 47, 49 позивачу підлягає до відшкодування державне мито у сумі 2500,00 грн.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 2500,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 223,57 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдленд»(03022, м. Київ, провулок В. Жуковського, 12; код ЄДРПОУ № 25592668; р/р № 2600200204101 в ВАТ «Агрокомбанк», МФО 322302), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Відкритого акціонерного товариства «Костопільський завод продовольчих товарів»(35000, Рівненська обл., м. Костопіль, провулок Річний, 12; ідентифікаційний код 00375987; р/р № 2600100017375 в філії Укрексімбанку м. Рівне, МФО 333153) 250000,00 грн. (двісті п’ятдесят тисяч 00 коп.) основного боргу, 2500 (дві тисячі п’ятсот) грн. 00 коп. державного мита та 223 (двісті двадцять три) грн.57 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Повернути Відкритому акціонерному товариству «Костопільський завод продовольчих товарів»(35000, Рівненська обл., м. Костопіль, провулок Річний, 12; ідентифікаційний код 00375987; р/р № 2600100017375 в філії Укрексімбанку м. Рівне, МФО 333153) з Доходу державного бюджету 162,77 грн. (сто шістдесят дві гривні 77 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 1976 від 28.07.2010 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/203.

4. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення: 28.10.2010 р.