Рішення № 121977815, 30.09.2024, Дружківський міський суд Донецької області

ЄУН 225/1309/24

Провадження № 2-а/229/18/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року м. Дружківка

Дружківський міський суд Донецької області у складі головуючої судді Рагозіної С.О., за участю секретаря судового засідання Колупаєвої О.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про оскарження постанови про накладання адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову від 30.07.2024 серія ЕНА № 2713207, винесену інспектором Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області старшим лейтенантом поліції Матвєєвим Павлом Володимировичем , про накладання адміністративного стягнення, і закрити справу про адміністративне правопорушення. Свої вимоги обґрунтувавши тим, що 30.07.2024 інспектором Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області старшим лейтенантом поліції Матвєєвим Павлом Володимировичем була винесена постанова про накладання на нього адміністративного стягнення, що передбачене ч. 8 ст. 121 КУпАП. Старший лейтенант поліції Матвєєв П.В. розглянув справу про адміністративне правопорушення і дійшов висновку, що ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 380 Митного кодексу України, оскільки транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , був на польській реєстрації і знаходився на територій України більше 1 року. Зазначену постанову вважає протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства та складена з їх грубим порушенням. Вказав, що в постанові не зазначено, які конкретно положення статті 380 Митного кодексу України порушив ОСОБА_1 , та відсутні належні та допустимі докази його вини у вчиненні правопорушення.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області Мельников С.Є. надав відзив, в якому виклав свої заперечення відносно позовної заяви. Зазначив, що позов є необґрунтованим з огляду на те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом як стороння (третя особа), яка його не ввозила на територію України. Порушено строки тимчасового ввезення транспортного засобу. Вважає, що факт вчинення правопорушення підтверджений, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 надав відповідь на відзив, в якій виклав доводи які є аналогічними тим, які вказані в позові. Додатково звернув увагу на те, що відсутній юридичний факт ввезення автомобіля на митну територію України в митному режимі тимчасового ввезення/транзиту, строк державної реєстрації вважається продовженим у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану. Позовні вимоги підтримує.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, проте не використали свого права на безпосередню участь у судовому засіданні.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, доходить наступного висновку.

Відповідно до постанови серії ЕНА № 2713207 від 30 липня 2024 року ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що 30.07.2024 о 09:26:55 год. в м. Костянтинівка по проспекту Ломоносова, 110 він керував транспортним засобом на польській реєстрації, при цьому згідно з наявними документами транспортний засіб перебуває на території України більше 1 року, та ввезений ОСОБА_3 , а керував ОСОБА_4 , чим останній порушив норми ст.380 Митного кодексу, вчинивши адміністративне правопорушення за ч. 8 ст. 121 КУпАП. На ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 8500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

Відповідно до ст. ст. 7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Диспозиція ч.8 ст. 121 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту.

За своїм змістом ч.8 ст. 121 КУпАП є бланкетною нормою, тобто такою, що не називаючи конкретних ознак правопорушення або називаючи лише їх частину, відсилає для встановлення змісту ознак правопорушення до інших нормативних актів, які не є законами про адміністративну відповідальність, а тому у протоколі про адміністративне правопорушення має бути зазначена відповідна стаття певного нормативного акту (частина, пункт) та має бути викладено її/їх зміст.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, процесуальний обов`язок доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності покладено на відповідача, як на суб`єкта владних повноважень.

Однак поліцейським під час винесення оскаржуваної постанови не зазначено, яку саме частину статті 380 Митного кодексу України було порушено позивачем та не викладено в фабулі протоколу зміст конкретного положення Митного кодексу України, що ставиться позивачу у порушення.

Таким чином, в постанові серії ЕНА № 2713207 від 30 липня 2024 року не конкретизована об`єктивна сторона правопорушення, за яке притягується ОСОБА_1 , оскільки стаття 380 Митного кодексу України складається із восьми частин, а конкретну частину статті 380 вказано не було.

Не зазначення у постанові конкретних норм відповідного закону чи підзаконного акту, порушенні вимог якого інкримінується особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, позбавляє її можливості ефективного захисту від пред`явленого обвинувачення, тобто, є порушенням права на захист.

Крім того, відсутність в оскаржуваній постанові необхідного посилання на конкретну норму Митного кодексу України, що є обов`язковою складовою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 8 ст. 121 КУпАП, прямо суперечить принципу правової визначеності закріпленому у численних рішеннях ЄСПЛ п. 109 рішення від 13.12.2001 у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia v. Moldova), заява № 45701/99; п. 54 рішення від 23.09.1998 у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom), згідно яких «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».

Зокрема, ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).

На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений її зміст має відповідати вимогам, визначеним ст. 283 КУпАП.

Однак, сама тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, за відсутності зафіксованого факту події правопорушення, не є беззаперечним доказом вчинення адміністративного правопорушення особою, яка притягається до відповідальності, оскільки постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Враховуючи наведене, постанову у справі про адміністративне правопорушення суд не може визнати належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що відповідає позиції Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року в справі №177/525/17.

Доказів наявності умислу в діях ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Жодної шкоди суспільним інтересам чи інтересам окремих громадян ОСОБА_1 своїми діями не завдав.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип невинуватості особи та орієнтує на те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення. Приймаючи рішення, суду необхідно керуватись п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», яким визначено, зокрема, що доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятої ним постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2713207 від 30 липня 2024 року та не надав беззаперечних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 8 ст. 121 КУпАП, а тому з цих підстав позовні вимоги необхідно задовольнити, скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2713207 від 30 липня 2024 року про накладення адміністративного на позивача у виді штрафу в розмірі 8500 грн.00 коп., а провадження у справі закрити.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вказаного, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь держави витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.

Керуючись ст.ст.2,5,7,9,77,90,139,241-246,255,286,294,295,297 КАС України; ст.ст. 18, 121 КУпАП, суд

УХВАЛИВ:

задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про оскарження постанови про накладання адміністративного стягнення про скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2713207 від 30 липня 2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 8 ст. 121 КУпАП України та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 8500,00 грн.

Провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 8 ст. 121 КУпАП.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058, юридична адреса: Донецька область, м. Покровськ, вул. Мандрика, 7) за рахунок бюджетних асигнувань на користь держави, судові витрати в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 30 вересня 2024 року.

Суддя: С. О. Рагозіна