Рішення № 121947748, 13.09.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/5999/24

Провадження №: 2/755/4338/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 через представника звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд стягнути з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі згідно розрахунку при звільненні в розмірі 22 816, 96 грн, за вирахуванням податків та загальнообов`язкових зборів.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що згідно наказу № 18/07/00014ПР від 18 липня 2018 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду менеджера по роботі з клієнтами в компанію ТОВ «Дієса». Відповідно наказу № Z00/06/03/002 від 06 березня 2023 року була звільнена з роботи за угодою сторін по п.1 ст.36 КЗпП України. Неможливість продовження роботи була зумовлена заборгованістю по заробітній платі, зокрема, згідно розрахункового листа за березень 2024 року заборгованість складає 22 816,96 грн, яка не виплачена позивачу до цього часу. Згідно витягу з Пенсійного фонду відповідач з липня 2023 року перестав нараховувати та сплачувати податки на заробітну плату. Відповідач не здійснив з позивачем розрахунок при звільненні з роботи, який включає компенсацію за невикористану відпустку.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач ухвалу суду від про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими документами отримав 17 травня 2024 року, однак процесуальним правом на подачу відзиву не скористався.

Згідно вимог ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Таким чином, розглянувши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ТОВ «ДІЄСА» з 19 липня 2018 року та звільнена 07 березня 2024 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. (а.с.8-9, 10)

В день звільнення з роботи ОСОБА_1 видано трудову книжку, але остаточний розрахунок при звільненні не проведено (а.с.12).

Як убачається із наявних в матеріалах справи копій розрахункових листів, починаючи з лютого 2024 року підприємство мало перед позивачем борг по виплаті заробітної плати наростаючим підсумком: за лютий 2024 року 18 342,90 грн.; на час припинення трудових відносин станом на березень 2024 року борг 22 816,96 грн, що включає в себе компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5 557,84 грн (а.с. 37).

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із статтею 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За змістом ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Разом з цим, із матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, як роботодавець, порушуючи вимоги трудового законодавства в частині оплати праці працівника, має заборгованість перед позивачем по заробітній платі, і не здійснив виплату цієї заборгованості навіть при звільненні позивача, що мав зробити у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви №68385/10 та №71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява №9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 07 березня 2024 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх стягнення відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Відтак, вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, в тому числі і компенсації за невикористані дні відпустки, в сумі 22 816,96 грн є обґрунтованими та належно підтвердженими і відповідно підлягають задоволенню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 вказано, що: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

За діючою в площині цивільного судочинства презумпції винуватості відповідача (на відміну від кримінального судочинства, де діє презумпція невинуватості) тягар доказування лежить саме на відповідачеві. Тим більше, в площині трудових правовідносин безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні.

Також відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України суд допускає до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», стягненню з відповідача в дохід держави підлягає судовий збір в загальному розмірі 1 211,20 грн.

За змістом позовної заяви, позивач просить розглянути питання розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи до матеріалів позову долучено копію договору №11/03 про надання юридичної (правової) допомоги від 11 березня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 д додатком 1 (попереднє визначення сум за надані послуги) (а.с.21-23).

Згідно цього договору, замовник доручає а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику правову допомогу з питань, що виникли у сфері трудових відносин замовника, вартість послуг оплачується в гривнях, шляхом переказу сум, яка підлягає сплаті за вже надану юридичну допомогу, відповідно до рахунку, що виставляється виконавцем без ПДВ, суми підлягають оплаті протягом 3-х днів з дати надання рахунку та/або підписання акту виконаних робіт або за вимогою виконавця, оплата послуг може бути сплачена після винесення рішення (п.1.1., 4.1., 4.1.2. договору).

Разом з тим, до матеріалів справи позивачем не надано доказів, які підтверджують, що ФОП ОСОБА_2 є суб`єктом правової допомоги на професійній основі, оскільки нормами ст.131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Однак, у вищевказаному договорі не відображено, за якими саме трудовими відносинами надається правова допомога.

Отже, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачем понесені або мають бути понесені витрати на правничу допомогу саме у цивільній справі, яка розглядається в даному провадженні.

Крім того, за змістом ст. 133, 137 ЦПК України до судових витрат відносяться витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою лише адвоката, а не будь-якого спеціаліста в галузі права.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає визначених законом підстав для стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 21, 47, 94, 115, 116 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», статтями 2-5, 8, 10, 12, 13, 76-81, 89, 209, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45, ЄДРПОУ 36483471) про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, в тому числі нараховану, але не виплачену грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку, в розмірі 22 816,96 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: