Рішення № 121945742, 25.09.2024, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/1627/24

Провадження № 2/357/1751/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Кошель Б. І. ,

при секретарі - Нізовій А. Р.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - Єфремової І. І. ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква в залі суду № 6 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Сквирської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської громади про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з відповідачем перебували у шлюбі, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.03.2018 року було розірвано. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з позивачем та перебувають на її утриманні. 03.01.2017 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, щомісячно, починаючи з 03.11.2016 і до досягнення дитиною повноліття. 23.01.2017 року на підставі поданої позивачкою заяви, Білоцерківським відділом ДВС було відкрито виконавче провадження за НОМЕР_9. В межах даного виконавчого провадження за НОМЕР_9 державним виконавцем Бітюковою М.О., було видано довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів, згідно якої заборгованість станом на 29.12.2023 року становить 11000 грн. 10.11.2017 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 900,00 грн. щомісячно, починаючи з 13.03.2017 і до досягнення дитиною повнолітня. 20.02.2018 року на підставі поданої позивачкою заяви, Білоцерківським відділом ДВС було відкрито виконавче провадження за № НОМЕР_11. В межах даного виконавчого провадження за НОМЕР_10 державним виконавцем Бітюковою М.О., було видано довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів, згідно якої заборгованість станом на 29.12.2023 року становить 3600 грн. Крім стягнених аліментів, які відповідач платив не вчасно і не в повному обсязі позивач вимушена була звернутися із позовом про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Так рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.10.2023 року у справі №357/7942/23 було задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 132 973,07 грн.. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 18029,60 грн. Але на даний час рішення не набрало законної сили оскільки відповідач подав апеляційну скаргу, яка перебуває у Київському апеляційному суді, але відомості про її розгляд на даний час відсутні. Позивач зазначає, що відповідач не бере участі у вихованні дітей, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не провідує їх, не цікавиться їхнім станом здоров`я, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує їх, тобто не дбає про їхнє нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі. Не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Діти від батька не отримують подарунків на день народження, іграшок. Відповідач навіть не забирав ОСОБА_6 із пологового будинку. За весь час відповідач жодного разу не цікавився за які кошти живуть його діти, чи мають вони, якісь потреби у харчування, лікуванні, одязі. Все аргументує тим, що у нього є інша родина у якій він виховує дитину тому і не цікавиться, як живуть його діти із попереднього шлюбу. Після розірвання шлюбу позивач із дітьми весь час проживають у родині із ОСОБА_9 , якого вони називають та вважають татом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2024 року головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 26 січня 2024 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 27 лютого 2024 року постановлено залучити Службу у справах дітей та сім`ї Сквирської міської ради та Службу у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської громади до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Виключити з числа третіх осіб Службу у справах дітей Білоцерківської міської ради.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач подав відзив на позовну заяву, який був зареєстрований канцелярією суду 04.03.2024 року за вх.№ 12035, в якому останні просив відмовити у задоволенні позову. У відзиві зазначено, що із заявленими вимогами відповідач не погоджується категорично, заперечує проти позбавлення його батьківських прав у зв`язку з необгрунтованістю та безпідставністю такої вимоги. Відповідач зазначає, що сімейне життя із позивачкою не склалось, оскільки активне втручання її батьків у їхні подружні відносини стало причиною постійних сварок у їхній родині, що в подальшому призвело до остаточного розірвання стосунків. В позовні заяві зазначено, що відповідач поганий батько, який «навіть не забрав її з пологового будинку після народження другого сина». Однак, позивач не вказує на той факт, що її батьки поставили умову - «щоб його і близько не було біля пологового будинку», про що позивачка повідомила йому у телефонній розмові і сама заборонила взагалі бачитись із дітьми. Декілька разів він намагався побачитись із дітьми, домовитись про свою участь в їх вихованні та утриманні, але усі спроби закінчувались криками позивачки та її батьків, що також призводило до скандалів на всю вулицю за місцем проживання позивачки та дітей. З метою уникнення травмування дітей - відповідач припинив свої спроби щодо побачення із синами. На підставі Рішень Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.01.2017 року та 10.11.2017 року він сплачував аліменти по мірі можливості. Оскільки на той час відповідач не мав постійної роботи, він був змушений виїхати за кордон на заробітки де перебував у період з 2019 року по 2022 рік. З початку повномасштабного вторгнення рф на територію України відповідач повернувся в Україну, та з 26.02.2022 року до 08.09.2023 року перебував на військовій службі. За період захисту Батьківщини, отримуючи додаткове грошове забезпечення за участь в бойових діях, заборгованість по аліментам була частково погашена та станом на 01.03.2024 року заборгованість по аліментам повністю погашена. Відповідач вказує, що по мірі можливості намагався виконувати свої батьківські обов`язки хоча б в частині утримання своїх малолітніх синів, оскільки приймати участь у їх вихованні їх мати йому не дає можливості. Посилання позивачки на той факт, що у відповідача є інша родина у якій він виховує дитину тому і не цікавиться, як живуть його діти із попереднього шлюбу - не відповідає дійсності. Відповідач вказує, що дійсно створив нову сім`ю, як і позивачка. В новій сім`ї в нього народився ще один син - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідач зазначає, що саме позивач свідомо перешкоджала його спілкуванню із дітьми. Він не втрачає надії в подальшому, як діти будуть мати можливість самостійно приймати рішення - можливість спілкування із ними відновиться. Оскільки він перебував на заробітках, а з 26.02.2022 року на військовій службі, протягом якої постійно змінювались військові частини та місце перебування, у зв`язку із виконанням бойових завдань, відповідач фізично не міг відвідувати своїх дітей у дошкільних закладах освіти та за місцем навчання у школі. Позивачка свідомо не подавала його документи до навчальних закладів задля отримання дітьми пільг у зв`язку із тим, що батько захищає Батьківщину, а в подальшому і пільг які визначені законодавством для дітей учасників бойових дій. Після звільнення з військової служби, ОСОБА_3 з 29 вересня 2023 року є офіційно працевлаштованим на посаду водія автотранспортних засобів у ФОП ОСОБА_11 .. На даний час як водій автотранспортних засобів, ОСОБА_3 в основному перебуває в тривалих поїздках на далеких відстанях по всій Україні. Відповідач звертався до Служби у справах дітей щодо можливості встановлення порядку побачення із дітьми, однак в силу специфіки роботи водія-дальнобійника, ненормованості робочого графіку, в разі встановлення конкретних днів для побачення, може зумовити неможливість зустрітись із дітьми у встановлені дні, та може надати черговий привід позивачці для позбавлення батьківських прав. Відповідач звертає увагу на той факт, що позивачка вказуючи на свій новий шлюб, вказує, що діти називають татом її нового чоловіка - ОСОБА_9 , однак в характеристиках їх автори вказують на той факт, що мати дітей - ОСОБА_1 самостійно виховує своїх синів, що вказує на необізнаність працівників закладів освіти про наявність чоловіка, який би замінив дітям батька, як і про батька, який виконував свій громадянський обов`язок по захисту Батьківщини.

Судом 13.03.2024 року за вх.№13644 отримано відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що зауваження відповідача стосовно того, що він не забрав позивачку із полового будинку, оскільки її батьки заборонили йому бачитися з нею і що зокрема вона також забороняла бачитися із дітьми, не відповідає дійсності, оскільки відповідач залишив позивачку вагітною у вересні 2016 року та пішов жити до іншої жінки, яка в подальшому також народила йому дитину. За увесь цей час відповідач жодним чином не намагався створити із своїми дітьми дружню атмосферу, яка б сприяла виникненню у дітей почуття поваги до нього, як батька, та зацікавленості у подальшій комунікації з ним. Відповідач неодноразово заявляв позивачці, що не визнає ОСОБА_6 за сина. Аргументи відповідача, що він неодноразово мав наміри налагодити відносини із позивачкою з метою мати можливість бачитися з дітьми, як наслідок відмови позивачки у цьому, є надуманими та такими, що позбавлені раціонального змісту, тому що, як уже зазначалося раніше, згадуваних спроб відповідач не вчиняв і не намагався вчиняти. Про неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків свідчить факт наявності у нього істотної заборгованості по аліментам - 151002,67 грн., станом на день подання позову до суду про стягнення пені - 28 червня 2023 р. Також зазначає, що твердження відповідача проте, що він не мав ефективної можливості брати участь у вихованні своїй дітей унаслідок того, що проходив службу за мобілізацією, а тому, зокрема, він не відвідував дошкільні та освітні заклади, де навчаються його діти, є безпідставними, тому що у характеристик мова йде про увесь час навчання (перебування) дітей у тому чи іншому освітньому закладі (тобто і до моменту мобілізації Відповідача). Будь - яких доказів неможливості брати участі у вихованні своїх дітей до 26 лютого 2022 року, відповідачем не надано. Наразі позивачка перебуває у повторному шлюбі, діти позивачки називають чоловіка останньої татом, і який зокрема, наразі проходить військову службу за мобілізацією.

Служба у справах дітей та сім`ї Сквирської міської ради направила суду пояснення, які були зареєстровані канцелярією суду 02.04.2024 року за вх..№18780, в яких зазначили, що ухиляння батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Оскільки, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері) так і для дитини, то позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Проживання дитини впродовж тривалого часу в новій сім`ї, створеній її батьком чи матір`ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. В матеріалах справи відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про аморальний спосіб життя відповідача, зловживання алкогольними напоями, вчинення насильства стосовно дітей, ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей та його винної поведінки, тому Служба у справах дітей та сім`ї Сквирської міської ради просила відмовити у задоволенні позовних вимог. До пояснень додано копію рішення від 18.03.2024 року №3/6 про затвердження висновку Органу опіки та піклування Сквирської міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітніх синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , висновок та витяг з протоколу №6 засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Сквирської міської ради.

Судом 10.04.2024 року за вх..№20155 отримано від служби у справах дітей та сім`ї виконавчого апарату Маловільшанської сільської ради рішення від 25.03.2024 року за №43 про затвердження висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітніх синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та висновок.

Протокольною ухвалою суду від 18 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача - адвокат Єфремова Ірина Іванівна надала заперечення на відповідь на відзив, які були зареєстровані канцелярією суду 09.05.2024 року за вх..№25948, в яких зазначила, що тривалий конфлікт між колишнім подружжям, зумовлений глибокою образою позивачки на певні обставини їх спільного життя зумовили неможливість зустрічей батька із дітьми. Позивачка жодним чином не сприяла встановленню контакту батька із дітьми, а навпаки, вчиняла та вчиняє дії спрямовані на приниження образу батька в очах дітей. Доводи позивачки щодо того, що відповідач «неодноразово заявляв позивачці, що не визнає ОСОБА_6 (меншого із дітей) за свого сина» не відповідають дійсності та нічим не підтверджуються, оскільки ОСОБА_3 ніколи не звертався із питанням щодо оспорювання батьківства, навпаки сплатив та сплачує аліменти на утримання обох дітей. Доводи позивачки про той факт, що діти називають «повторного» чоловіка позивачки батьком не доведено належними доказами, які б свідчили про дійсне ставлення «повторного чоловіка» до дітей. На даний час діти звісно називати чоловіка, який проживає з їх матір`ю так, як скаже мати.

В судовому засіданні, яке відбулося 09.05.2024 року позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просили задовольнити вимоги та позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітніх синів.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник Єфремова І.І. в судовому засіданні, яке відбулося 09.05.2024 року, кожний окремо заперечували проти позовних вимог, надали пояснення аналогічні викладеним у відзиві, просили вимоги позивача залишити без задоволення.

В судовому засіданні 15.05.2024 року, в якості свідків були допитані ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

Свідок ОСОБА_12 є дядьком позивача та пояснив, що відповідач не відвідує дітей, не займається їхнім вихованням та не цікавиться життям дітей. Причиною розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем стало те, що ОСОБА_3 ображав ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_13 , яка є сусідкою позивачки, пояснила, що вона не бачила відповідача після того, як сторони розірвали шлюбу. Діти називають батьком нинішнього чоловіка позивачки ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_14 є кумою позивачки та пояснила, що відповідач є поганим батьком, він не піклується про дітей. Позивач не чинила перешкоди батькові бачитися з дітьми.

Свідок ОСОБА_15 , яка є матір`ю позивачки, пояснила, що відповідач покинув її дочку вагітною, не цікавиться життям дітей та не виконує батьківських обов`язків.

Свідок ОСОБА_9 є чоловіком позивачки та пояснив, що він з позивачкою перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2019 року, хоча фактично разом вже сім років. Відповідач не бачиться з дітьми та не приїжджає до них. Діти називають його батьком.

Свідок ОСОБА_16 , яка є матір`ю відповідача, пояснила, що відповідач не відмовлявся від дітей, бажає спілкуватися з ними. Вона також хоче бачитися та спілкуватися з онуками.

Свідок ОСОБА_17 є сестрою відповідача та пояснила, що вона є хрещеною мамою старшого сина сторін ОСОБА_5 та з часу коли сторони розійшлися вона не спілкується з дітьми. Меншого сина ОСОБА_6 вона ніколи не бачила, хоча хоче спілкуватися з дітьми.

В судовому засіданні 25.09.2024 року від сторін по справі додаткових пояснень не надходило, учасники справи виступили з промовами в судових дебатах.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі та їх представників, наданих в попередніх судових засіданнях, враховуючи свідчення свідків, які були допитані під час розгляду справи, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших

Так, судом встановлено, що позивач з відповідачем 01.10.2013 року зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.03.2018 року був розірваний. (а.с. 11)

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 . (а.с. 8-9)

Позивач з 18.09.2019 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 . (а.с.10)

Відповідно до витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 29.12.2023 року за № 15.2-03/28886, позивач ОСОБА_1 з малолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14)

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.01.2017 року з ОСОБА_3 на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03.11.2016 і до досягнення дитиною повноліття. (а.с.13)

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.11.2017 року з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 900,00 грн. щомісячно, починаючи з 13.03.2017 і до досягнення дитиною повнолітня. (а.с.17)

Відповідно до довідок про наявність заборгованості зі сплати аліментів від 29.12.2023 року, виданих Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському Київської області ЦМУ МЮЦентрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), станом на 29.12.2023 року у відповідач наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 14600,00 грн. (а.с. 15,16)

З характеристик відносно дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з навчальних закладів вбачається, що діти в навчальних закладах зарекомендували себе з позитивної сторони та їх виховання займається позивач. (а.с. 18-22)

Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 з 26.02.2022 року до 08.09.2023 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 за № 175 , та є Учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 . (а.с.88-89)

Відповідно до довідки від 12.10.2023 року за №01, виданої ФОП ОСОБА_11 , відповідач ОСОБА_3 працює на посаді водія автотранспортних засобів (наказ №01 від 29.09.2023 року). (а.с. 86)

Згідно довідок про наявність заборгованості зі сплати аліментів, виданих Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському Київської області ЦМУ МЮЦентрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), станом на 15.04.2024 року у відповідача відсутня заборгованість зі сплати аліментів на утримання синів. (а.с. 139-140)

Звертаючись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав відповідача, позивач зазначає, що відповідач не бере участі у вихованні дітей, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не провідує їх, не цікавиться їхнім станом здоров`я, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує їх, тобто не дбає про їхнє нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по виханню дитини.

Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена його батьківського піклування.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Проживання дитини впродовж тривалого часу в новій сім`ї, створеній її батьком чи матір`ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести. (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі N 466/9380/17 (провадження N 61-2175св20).

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

У цій справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з синами та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, які залишилися проживати з матір`ю.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дітей, їх вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дітей не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, провадження № 61-4014св20.

Відповідач у відзиві на позовну заяву наголошував, що він намагається приймати участь у вихованні дітей, однак оскільки тривалий час перебував за кордоном та з 26.02.2022 року до 08.09.2023 року перебував на військовій службі, тому не мав можливості бачитися з дітьми.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України ).

Також, в матеріалах справи наявний висновок Органу опіки та піклування Сквирської міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 122-124)

Окрім цього, Виконавчий комітет Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області затвердив та надав суду висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 129-130)

Так, висновок органу опіки та піклування - виконавчого комітету міської ради не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статті 76 ЦПК Країни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, в судовому засіданні під час розгляду вказаної справи не знайшло свого підтвердження того, що відповідач ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. 164 СК України ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків позивачем не надано, а також враховуючи те, що відповідач категорично заперечує проти позбавлення батьківських прав, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для позбавлення його батьківських прав, однак, враховуючи попередню поведінку відповідача, вважає за необхідне попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання малолітніх синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та попередити, що в разі ухилення від виконання батьківських обов`язків він може бути позбавлений батьківських прав відносно дітей. Покласти на Службу у справах дітей та сім`ї Сквирської міської ради та Службу у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської громади контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і понесенні останньою судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 150, 155, 164, 166 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 141, 128, 211, 247, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Сквирської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської громади про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітніх синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та попередити, що в разі ухилення від виконання батьківських обов`язків він може бути позбавлений батьківських прав відносно дітей.

Контроль за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків відносно малолітніх синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покласти на Службу у справах дітей та сім`ї Сквирської міської ради та Службу у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської громади.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_7 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_8 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Сквирської міської ради; адреса: вул. Карла Болсуновського, буд. 28, м. Сквира, Київська обл., 09001; ЄДРПОУ: 04054961.

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської громади; адреса: вул. Перемоги, буд. 24, с. Мала Вільшанка, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09175; ЄДРПОУ: 04358619.

Повний текст рішення суду виготовлено 30.09.2024 року.

Суддя Б. І. Кошель