Рішення № 121939508, 27.09.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2024 року №640/7895/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у приміщені суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Державної фіскальної служби України, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України, виражену у не підготовці та не поданні до Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві документів, що необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві, виражену у відмові щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов`язати уповноважених на те осіб Державної фіскальної служби України підготувати та подати до Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві всі документи, що необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов`язати уповноважених на те осіб Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 11.09.2001 проходив службу в органах податкової міліції та звільнений зі служби з 13.09.2021 у запас Збройних Сил України за пп. «г» п.1 ч.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1997 №114 (через скорочення штатів). На час звільнення вислуга років позивача для призначення пенсії станом на 13.09.2021 складає: у календарному обчисленні 20 рік 00 місяців 02 дні. Зазначив, що на час прийняття його на службу в органи податкової міліції (11.09.2001) положення п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначали, що право на пенсію за вислугу років осіб, які мали вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ незалежно від віку 20 років і більше. Проте, після 07.11.2021 збільшено розмір вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею, у попередній редакції, що звужує його права у розумінні Конституції України. Вказав, що оформляючись на службу в органи податкової міліції у квітні 2001 року він мав законні очікування, що через 20 років служби він зможе вийти на пенсію і в нього буде право на пенсію за вислугою років. Вважає, що з 13.09.2021 він має право на пенсію відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції станом на 11.09.2001), що відповідає статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, відмовляючи в оформлені документів та призначенні пенсії відповідачі позбавили його «законних очікувань» (право виходу на пенсію при вислузі 20 років) визначених вищевказаною нормою (у редакції станом на 11.09.2001), а також пенсії за вислугу років, на яку він мав право. Зазначив, що оскаржувана поведінка відповідачів порушує його конституційне право на соціальний захист. Із зарахуванням вказаних періодів на пільгових умовах вислуга років становила більше 20-ти років, що свідчить про те, що він набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Відповідачі у визначений судом строк відзиви на позов не подали.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ було постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва. Крім того установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2023 року для розгляду справи №640/7895/22 визначено суддю Білоноженко М.А.

В той же час, згідно з актом від 17 червня 2024 року матеріали справи передані судді лише 17 червня 2024 року, у зв`язку з великим навантаженням в суді, тому ухвалою судді від 18.06.2024 прийнято справу до свого провадження.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11.09.2001 проходив службу в органах податкової міліції та звільнений зі служби з 13.09.2021 у запас Збройних Сил України наказом від 01.09.2021 №1259-о за пп. «г» п.1 ч.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1997 №114 (через скорочення штатів).

Згідно з наказом т.в.о. Голови ДФС України від 01.09.2021 №1259-о, вислуга років полковника податкової міліції ОСОБА_1 на день звільнення складає у календарному обчисленні- 20 років 00 місяців 02 дні.

19.11.2021 позивач звернувся до ДФС України та Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві із заявою щодо призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

ДФС України листом від 01.12.2021 №1634/Т/99-99-08-03-14 повідомлено позивачу про відсутність правових для направлення до ГУ ПФУ у м. Києві документів для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки з наявних документів вбачається, що на момент звільнення вислуга років складає у календарному обчисленні лише 20 років 00 місяців 02 дні.

Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві листом від 21.12.2021 №34634-35197/Т-02/8-2600/21 повідомлено, що оскільки станом на день звільнення з ДФС України 13.09.2021 вислуга років позивача складає у календарному обчисленні лише 20 років 00 місяців 02 днів, тому відсутні правові підстави для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №2262-XII особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з ч.2 ст.17-2 Закону №2262-XII перелік документів, що підтверджують окремі періоди військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України та Національному антикорупційному бюро України, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах визначається Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» регулює Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за №135/13402 (далі Порядок №3-1).

Відповідно до п.1 Порядку №3-1 заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

Пунктом 7 Порядку №3-1 встановлено, що для призначення пенсії за вислугу років і по інвалідності подаються такі документи: заява про призначення пенсії (додаток 1); грошовий атестат, або довідка про розмір грошового забезпечення, і довідка про додаткові види грошового забезпечення, які заявник отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби; військово-медичні документи про стан здоров`я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарську комісію); документи про страховий стаж (при призначенні пенсії згідно з пунктом «б» статті 12 Закону); довідка МСЕК про визнання особи інвалідом; копія документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); довідка ВАТ «Ощадбанк» або інший документ, що підтверджує відкриття рахунку, назву та номер відділення ВАТ «Ощадбанк»; копія паспорта.

Уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи (п.12 Порядку №3-1).

Аналіз вищевказаних норм свідчить на користь того, що подання про призначення пенсії та всі необхідні документи формуються уповноваженим структурним підрозділом на підставі заяви про призначення пенсії за вислугу років, поданої особою, яка має право на пенсію згідно із Законом №2262-XII.

Статтею 1-2 Закону №2262-XII визначені особи, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, а статтею 12 - умови призначення пенсій за вислугу років,

Пунктом «б» абзацу 1 статті 1-2 Закону №2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби), зокрема, особи начальницького складу податкової міліції.

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII (в редакції, чинній станом на 27.04.2001) право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.

Пункт «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011, чинній на момент звільнення позивача зі служби, визначає, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-»д» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Тобто, на час прийняття ОСОБА_1 на службу в органах податкової міліції (11.09.2001) законодавство передбачало право на пенсію за вислугу років осіб, які мали вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше, а на час звільнення його зі служби - 25 календарних років і більше.

В ході розгляду справи судом встановлено, що станом на день звільнення позивача (13.09.2021) згідно з наказом т.в.о. Голови ДФС України від 01.09.2021 №1259-о, вислуга років полковника податкової міліції ОСОБА_1 на день звільнення складає у календарному обчисленні- 20 років 00 місяців 02 дні.

Судом враховано, що позивачем не ставиться під сумнів правильність обрахунку кількості його вислуги років, водночас він вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція п. «а» ч. 1 ст.12 Закону №2262-XII на час його прийняття на службу 27.04.2001 щодо розміру вислуги для призначення пенсії за вислугу років - 20 років. Так, наявність права на призначення пенсії за вислугу років на підставі положень п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII (в редакції, чинній станом на 11.09.2001) позивач пов`язує з тим, що вказана правова норма діяла під час проходження ним служби в органах податкової міліції. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсії призвела до збільшення необхідного стажу для її призначення, що на думку позивача свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав та суперечить положенням Конституції України.

Однак, з такими доводами позивача суд не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом дія закону (як і будь-якого іншого нормативно-правового акту) у часі поширюється лише на майбутнє.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення. Важливим є те, що Конституційний Суд України використав поняття «прийняття акта», а не набрання чинності, оскільки бувають випадки суттєвого розходження в часі цих двох юридичних фактів стосовно однопредметних актів.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.

Суд зауважує, що спірні правовідносини сторін виникли не з часу прийняття позивача на службу, а на момент його звільнення з військової служби. На час виникнення таких спірних правовідносин набув чинності і залишається чинним пункт «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ в редакції Закону № 3668-VI від 08.07.2011, який пов`язує право на пенсію за вислугу років з наявною вислугою 25 календарних років і більше.

Положення Закону №2262-XII не містять вказівки про надання статті 12 цього Закону зворотної сили.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №2262-XII в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача зі служби, а не яка була чинною на час прийняття його на таку службу, як помилково вважає позивач.

Отже для призначення позивачу пенсії за вислугу років в органах податкової міліції відповідно до п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII позивачу на день звільнення необхідно мати вислугу 25 календарних років і більше незалежно від віку.

Разом з тим, календарна вислуга років позивача (20 років 00 місяців 02 дні) є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст.12 Закону №2262-XII, так як, у період часу роботи в органах податкової міліції позивач не набув необхідної кількості вислуги років на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби.

Враховуючи те, що позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права (на підставі положень п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII (в редакції, чинній станом на 11.09.2001) позивач не мав 20 і більше років календарної вислуги).

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.07.2018 у справі №348/2385/16-а та від 11.06.2020 у справі №265/2627/17, які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Стосовно посилання позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд враховує, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні «Великода проти України» (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що стаж ОСОБА_1 за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII, тому ДФС України обґрунтовано відмовлено у оформленні документі та поданні їх до органу Пенсійного фонду для призначення позивачу такої пенсії.

Стосовно позовної вимоги в частині зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві призначити позивачу пенсію, суд зазначає, що до моменту отримання відповідної заяви уповноваженого органу та належних документів у органу Пенсійного фонду не виникає обов`язку з призначення особі пенсії.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів звернення уповноваженого органу до ГУ ПФУ в м. Києві з поданням про призначення позивачу пенсії відповідно до п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII, то в межах спірних правовідносин жодних прав позивача відповідачем 2 не порушено.

Крім того, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, передумовою для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб`єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.

Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до положень ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідачі:

Державна фіскальна служба України (ідентифікаційний код: 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8).

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Білоноженко М.А.