Рішення № 121933855, 27.09.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2024 року Справа№200/4668/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, 3 м. Слов`янськ Донецької області, 84122) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Через підсистему «Електронний Суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати заборгованості зі страхових виплат за період з 01.02.2021 року по 31.10.2023 року під час їх поновлення з 01.11.2023 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 01.02.2021 року по 31.10.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є отримувачем страхових виплат та перебував на обліку в Селідівському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій правонаступником якого є головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. З невідомих причин з 01.02.2021 року позивачу припинено виплату страхових виплат.

30 листопада 2023 року позивач звернувся щодо поновлення нарахування та виплати страхової виплати, а також нарахування та виплати заборгованості по щомісячним страховим виплатам. З 01 листопада 2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області поновило нарахування та виплату щомісячних страхових виплат позивачу, однак заборгованість по нарахуванню та виплатам по щомісячним страховим виплатам не виплачено. Вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати заборгованості зі страхових виплат, тому і звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач позов не визнав та надав відзив на позовну заяву, зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на постійному обліку в відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Шахтарськ Донецької області. З червня 2014 року м. Шахтарськ знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07.11.2014 №1085-р (із змінами). За даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Селидівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області по 31.01.2021.

Згідно з постановою Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 16.02.2021 №0535/50469/50469/21 «Про затримання щомісячної страхової виплати» виплати були затримані з 01.02.2021, зазначена підстава затримання до з`ясування обставин (відсутній зв`язок). В листопаді 2023 року ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про продовження страхової виплати. Належна потерпілому щомісячна страхова виплата була поновлена з 01.11.2023 та здійснюється по теперішній час. В період з 01.02.2021 по 31.10.2023 щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 не нараховувалися.

Вважає, що орган Фонду діяв виключно в межах, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством України, тому відсутня протиправність в діях органу Фонду та вина в неотриманні Позивачем сум страхових виплат.

Ухвалою суду від 15 липня 2024 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Надано позивачу термін протягом десяти днів, починаючи з наступного дня після отримання цієї ухвали, впродовж якого позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом надання позовної заяви із зазначенням відомостей про наявність/відсутність електронного кабінету стосовно позивача та його представника та з приведенням позовних вимог у відповідність до суб`єктного складу учасників справи.

17 липня 2024 року представником позивача надано до суду уточнену позовну заяву, у якій зазначені відомості про наявність електронного кабінету стосовно позивача та його представника, позовні вимоги викладені у наступній редакції:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати заборгованості зі страхових виплат за період з 01.02.2021 року по 31.10.2023 року під час їх поновлення з 01.11.2023 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 01.02.2021 року по 31.10.2023 року.

Отже, позивачем та його представником були виконані вимоги ухвали суду від 15 липня 2024 року.

Ухвалою суду від 23 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №200/4668/24.

Відповідач скористався правом на подання відзиву відповідно до статті 162 КАС України.

Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив відповідно до статті 163 КАС України.

У період з 16 вересня 2024 року по 20 вересня 2024 року включно суддя Донецького окружного адміністративного суду Зеленов А.С. перебував у щорічній відпустці.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується наявним у матеріалах справи паспортом.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: Донецька область, м. Селидове, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12 вересня 2016 року.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

Частинами 3 - 8 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов`язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України.

Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.

Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється.

Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.

Отже, з 01 січня 2023 року (у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.

Судом також встановлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231) припинено.

Суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, отже, є належним відповідачем у даній справі.

Позивачу встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 30% безстроково, про що свідчить довідка МСЕК серії 2-18 АВ № 026673.

З наданої справи, яка відкрита 21 січня 2004 року на ім`я позивача, судом встановлено наступне.

Постановою Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції ФСС України в Донецькій області від 16 лютого 2021 року №0535/50469/50469/21 «Про затримання щомісячної страхової виплати» затримано потерпілому ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату з 01 лютого 2021 року. Підстава затримання до з`ясування обставин, відсутній зв`язок.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 14 травня 2024 року повідомило позивача про наступне.

В листі від 12.04.2024 №8870-6732/Б-02/8-0500/24 зазначено, що відповідно до пункту 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України, в тому числі з урахуванням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі Постанова №365), яким визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

На теперішній час, окремий порядок виплати невиплачених коштів, які обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати не визначено, отже питання виплати заборгованості з щомісячних страхових виплат з 01.02.2021 по 31.10.2023, в тому числі і механізм обчислення суми заборгованості, буде розглянуто після затвердження Кабінетом Міністрів України означеного порядку виплат. Отже, суму заборгованості з щомісячної страхової виплати за минулий період можливо буде розрахувати з урахуванням норм Постанови №365 на умовах окремого порядку, після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України

Судом також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу з листопада 2023 року виплачується щомісячна сума страхової виплати.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до ст. 46 Закону № 1105-XIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Приписами ч. 1 ст. 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно приписам ч.ч. 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Пунктом третім розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи судом встановлено, що постановою Селидівського міського відділення управління виконавчої дирекції ФСС України в Донецькій області від 16 лютого 2021 року №0535/50469/50469/21 «Про затримання щомісячної страхової виплати» затримано потерпілому ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату з 01 лютого 2021 року. Підстава затримання до з`ясування обставин, відсутній зв`язок.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 14 травня 2024 року повідомило позивача про наступне.

В листі від 12.04.2024 №8870-6732/Б-02/8-0500/24 зазначено, що відповідно до пункту 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України, в тому числі з урахуванням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі Постанова №365), яким визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

На теперішній час, окремий порядок виплати невиплачених коштів, які обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати не визначено, отже питання виплати заборгованості з щомісячних страхових виплат з 01.02.2021 по 31.10.2023, в тому числі і механізм обчислення суми заборгованості, буде розглянуто після затвердження Кабінетом Міністрів України означеного порядку виплат. Отже, суму заборгованості з щомісячної страхової виплати за минулий період можливо буде розрахувати з урахуванням норм Постанови №365 на умовах окремого порядку, після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України

Судом також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу з листопада 2023 року виплачується щомісячна сума страхової виплати.

У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 Верховний Суд прийшов до висновку, що у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У справі, що наразі розглядається також слід урахувати практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі Suominen v. Finland, заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Усталеною також є правова позиція Верховного Суду про те, що невмотивованість та неналежна обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень є достатньою за визначених обставин справи підставою для визнання такого рішення протиправним, викладено, зокрема у постановах від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 16 березня 2023 року у справі № 160/18668/2та від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22.

Відтак, перелік підстав для припинення страхових виплат визначений ст. 46 Закону № 1105-XIV є вичерпним.

Також слід урахувати, що за пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну законодавство від 09 липня 1998 року № 12-рп/98, Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов`язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

Разом з тим за змістом пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000, виходячи з Конституції України Закон України Про Рахункову палату Верховної Ради України від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

У межах своєї компетенції КМУ видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Нормативно-правові акти КМУ, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України). Нормативно-правові акти КМУ належать до категорії підзаконних.

З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.

Проте на час виникнення спірних правовідносин будь-які зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо розширення підстав для припинення страхових виплат не вносились, а іншими законами їх не встановлено.

Виходячи з абзаців 4-6 п/п 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019, юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 виснувано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Поряд з цим, кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

З огляду на викладене, відповідачем у супереч приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, наявність підстав для припинення страхових виплат позивачу, визначених ст. 46 Закону № 1105-XIV, не доведено.

Водночас Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 року у справі Рисовський проти України (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також Європейський суд з прав людини у справі Лелас проти Хорватії зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, Ґаші проти Хорватії, Трґо проти Хорватії).

У постанові від 26 серпня 2021 року по справі № 440/4434/18, Верховний Суд звернув увагу, що у межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02 березня 2005 року заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 ("Von Maltzan and Others v. Germany").

Суд доходить до висновку, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому відповідачем не надано жодних доказів щодо вжиття заходів щодо з`ясування обставин та підстав припинення страхових виплат позивачу.

З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, суд зауважує, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що припинення позивачу виплати раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено за відсутності підстав, передбачених Законом № 1105-ХIV, а отже, є протиправним.

За наведеного вище, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положеньстатті 2 КАС Україниє справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормамистатті 77 КАС Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість пред`явленого позову.

Щодо строку звернення до суду, слід зазначити наступне.

Положеннями частини 7статті 41 Закону № 1105-ХIV визначено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленомустаттею 34 Закону України "Про оплату праці".

Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної соціальної виплати є абсолютним та не може бути обмежене будь-яким строком.

Отже, строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущений.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 975,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.

Позовна заява подана через підсистему «Електронний Суд».

Згідно з пп.2 п.3. ч.2ст.4 Закону №3674-VIвизначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №3674-VIпри поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Абзацом 4 частини 3статті 6 Закону №3674-VIвстановлено, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 листопада 2019 року у справі №640/21330/18, від 05 червня 2020 року у справі №280/5161/19 та від 08 травня 2020 року у справі №501/531/16-а, вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом через підсистему «Електронний Суд» за 1 вимогу немайнового характеру (вимога про визнання протиправними дії є передумовою для застосування способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання вчинити певні дії) позивачу необхідно було сплатити судовий збір у сумі розміром 968,96 грн = ((3028,00грн х 0,4 х 0,8).

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 968,96 грн.

Решта судового збору в сумі 6,04 грн такому стягненню не підлягає, оскільки вона зайве сплачена за подання даного позову.

Разом з тим такий судовий збір може бути повернутий позивачу з бюджету за його заявою (ч. 1ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, 3 м. Слов`янськ Донецької області, 84122) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заборгованості зі страхових виплат за період з 01.02.2021 року по 31.10.2023 року під час їх поновлення з 01.11.2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 01.02.2021 року по 31.10.2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл.Соборна,3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 27 вересня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі Електронний суд.

Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.

Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов